Думка експерта
Профілактичний потенціал кримінального законодавства: реальне та віртуальне (частина 2)
Євген СТРЕЛЬЦОВ
доктор юридичних наук, доктор теології,
професор, член-кореспондент НАПрНУ,
заслужений діяч науки і техніки України, член робочої групи з розвитку кримінального права Комісії по правовій реформі при Президентові України
Закінчення. Початок
Щодо профілактичних «здібностей»
Розуміння цього потребує окремої, я вважаю, навіть спеціальної уваги до зовнішнього виразу та змісту закріплення в кримінально-правовій нормі заборони вчиняти відповідне діяння та ті кримінально-правові наслідки, які наступають (можуть наступити) за порушення такої заборони. Саме тому процеси криміналізації/декриміналізації повинні бути продумані, обґрунтовані та виступати, знову вже про традиційне, останньою «відповіддю» держави на відповідний вчинок (вчинки). Крім того, і це теж дуже важливо, редакція (текст) викладення кримінально-правової норми повинна відповідати наступним вимогам: сформульована коротко, зрозуміло, з використанням зрозумілої (усталеної) термінології. Кажучи про цей загальний напрямок, потрібно «обережно» підкреслити, що існуюча (така, що повинна існувати) тенденція неминучості кримінальної відповідальності та певне застосування на практиці положень кримінального законодавства, їх продуктивність та системність теж «працюють» на загальну профілактику, але все ж основну роль відіграють загальні положення «оприлюдненого» кримінального законодавства. До цієї загальної форми також можливо додати, що, наприклад, заохочувальні положення, які теж існують у кримінальному законодавстві, в свою чергу, можуть сприяти здійсненню конкретною особою позитивних дій, наприклад, пов’язаних із захистом суспільних цінностей або затриманням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Другий напрямок — це «участь» кримінального законодавства в спеціальній профілактиці. У цьому напрямку можливості кримінального законодавства достатньо «обмежені». Нагадаю, що спеціальна профілактика має декілька форм своєї реалізації. Одна з них, про яку не так часто згадується, полягає в тому, що особа, яка притягається до кримінальної відповідальності та засуджена до позбавлення волі на термін відбуття цього покарання , тим самим реально позбавляється державою можливості вчиняти нові кримінальні правопорушення (не враховуючи ті, які можливо вчинити у відповідній установі). До речі, на це звертають увагу й західні фахівці (див. матеріали Європейського товариства кримінології (ESC). Але більш продуктивною вважається реалізація спеціальної профілактики стосовно посткримінальної поведінки особи, яка раніше вчинила відповідне кримінальне правопорушення. І тут, на мою думку, роль кримінального законодавства є більш «підлеглою» в порівнянні з іншим складовим даної форми профілактики. Реалізація цієї форми, в першу чергу, проявляється за рахунок практичного застосування кримінального законодавства. Чітка кваліфікація суспільно небезпечних діянь (з урахуванням положень кримінального законодавства), призначення «адекватного» покарання або інших заходів кримінально-правового характеру (з урахуванням положень цього ж законодавства), відбування таких заходів конкретною особою (більш з урахуванням кримінально-виконавчого законодавства), вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності та/ або покарання (теж з урахуванням положень кримінального законодавства) повинні не тільки соціально покарати таку особу, а й «зробити» це для того, щоб ця особа сприймала весь комплекс державно-примусових заходів як справедливий, що, в свою чергу, повинно «запустити» механізм: а) небажання такої особи вчиняти подібні дії в майбутньому та б) ресоціалізації такої особи.
Тому саме практична реалізація положень всього кримінально-правового напрямку правниками, які роблять це виконуючи свої професійні обов’язки, й визначає продуктивність цієї більш прагматичної форми реалізації профілактичних заходів. А це, зрозуміло, покладає дуже великі обов’язки на практикуючих правників, що теж потрібно постійно враховувати. Наприклад, чи можливо проаналізувати, яка кількість осіб вчинила наступне кримінальне правопорушення після притягнення до кримінальної відповідальності за попереднє? Яка кількість однорідних кримінальних правопорушень вчиняється при тих же умовах? Що гірше? Яка кількість осіб, які були звільнені від кримінальної відповідальності та/ або покарання, вчинили наступне кримінальне правопорушення? Тут є багато схожих питань, але загальний зміст яких є зрозумілим та виступає певним індикатором проблем, що виникають при реалізації цілей не тільки, а, можливо, й не стільки, виконання кримінального покарання (притягнення до кримінальної відповідальності) стосовно конкретної винної особи, скільки досягнення загальної цілі кримінальної політики та, можливо, оцінки діяльності всієї системи кримінальної юстиції. Потрібно враховувати, що при реалізації цієї форми також може відбуватися певний вплив на правосвідомість інших осіб, які, оцінюючи такі державні заходи, вважають їх, вже зі свого боку, «небажаними» для себе (або так не вважають).
Як післяслово
Держава органічно пов’язана із законодавством, бо через такі приписи, завдяки їм вона виконує свої функції. Це в цілому стосується будь-якого галузевого законодавства. Що ж стосується кримінального законодавства та реалізації його профілактичних функціональних «здібностей», то вони, поруч з іншими, мають, як вказувалося вище, загальну та спеціальну форму виразу. Але, не проводячи тут таку диференціацію, потрібно підкреслити, що заходи державної реакції, які мають кримінально-правову спрямованість, повинні бути продумані, адекватні та мати можливість бути реально здійсненними. У будь-якому разі, правотворчість та правозастосування вважаються двома обов’язковими складовими загально-правової політики. Якщо цього немає на формально-змістовному рівні, то це не тільки «безпосередньо» проблеми кримінального законодавства, скільки проблеми функціонування державного механізму, його ефективності. Водночас і кримінальне законодавство повинно відповідати необхідним вимогам. Проголошення положень кримінального законодавства, які є декларативними (нереальними за змістом або можливостями практичної реалізації), активно впливають на свідомість населення й породжують зовсім не ті наслідки, які планувалися. Наприклад, це сприяє (може сприяти) виникненню та подальшому зміцненню наступних психіко-ментальних установок, починаючи від: «закони не діють», «держава слабка» та закінчуючи: «а чому б і мені не спробувати, якщо інші це роблять і ніяк за це не відповідають».
І це, в свою чергу, активно впливає на профілактичні «здібності» кримінального законодавства, його інші можливості, зводячи нанівець усі «наміри», які на нього покладаються. В будь-якому разі, раціонально (не ідеалістично) оцінюючи це, потрібно відмітити, що розвиток кримінального законодавства, в якій би формі це не відбувалося (реформування, внесення змін, заповнення прогалин тощо), повинно мати на увазі, що ефективність цього законодавства передбачає (необхідно передбачати) зрозумілий опис кримінально протиправного діяння, наявність адекватної санкції, спрямованої на досягнення бажаної мети, пропорційність тяжкості діяння встановленої санкції, що в цілому повинно сприяти утриманню людей від вчинення кримінальних правопорушень.
Але наскільки реальна така мета? Можливо припустити, що людство, в залежності від «розуміння» можливостей кримінального законодавства та практики його застосування на кожному етапі свого розвитку, постійно шукає засоби для її досягнення. Але наскільки це вдається…
Джерело: Юридичний вісник України
