Ще один крок до міжнародних стандартів, або Сучасна вітчизняна модель організації пенітенціарної охорони здоров’я

Андрій ГЕЛЬ, кандидат юридичних наук, доцент кафедри патологічної анатомії судової медицини та права Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова

Протягом останнього часу про суттєві недоліки в діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (далі — ДКВС) у сфері організації та надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі не говорив хіба що лінивий. На наявність системних недоліків у цій важливій сфері діяльності ДКВС, які суттєво обмежують можливості засуджених щодо реалізації ними свого конституційного права на охорону здоров’я та медичну допомогу, неодноразово звертали увагу і міжнародні експерти, і науковці-юристи, і правозахисники, і представники медичної спільноти.

Однак детально зупинятися на переліку таких недоліків ми не будемо, а лише зауважимо, що на думку більшості міжнародних та вітчизняних експертів, науковців та правозахисників, основним із них вважався факт наявності відомчої підпорядкованості медичного персоналу пенітенціарних установ як адміністрації цих установ, так і вищестоящим органам управління відповідного відомства, що суттєво обмежувало незалежність медичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності. Отже, перед Міністерством юстиції України (далі — Мін’юст), як центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого належить реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, постало важливе завдання — реформувати вітчизняну модель організації пенітенціарної охорони здоров’я ДКВС.

Позиція міжнародних експертів щодо найбільш прийнятної моделі організації пенітенціарної медицини

Для успішного вирішення поставленого завдання було потрібно правильно та обгрунтовано визначити та обрати відповідні орієнтири для подальшого реформування пенітенціарної медицини, врахувавши при цьому і найбільш успішний міжнародний досвід, і вимоги міжнародних стандартів, що регламентують організацію медичного обслуговування в пенітенціарних закладах, і власні можливості нашої держави в сучасних скрутних економічних умовах. Отже, насамперед було необхідно з’ясувати позицію компетентних міжнародних інституцій щодо найбільш оптимальної та прийнятної моделі організації пенітенціарної охорони здоров’я в контексті забезпечення дотримання міжнародних стандартів та правил щодо належного поводження із засудженими в пенітенціарних закладах. І нашою державою, яка є членом Ради Європи та Європейського регіонального бюро ВООЗ і прагне до повноцінного членства в ЄС, визначальним орієнтиром для реформування пенітенціарної охорони здоров’я ДКВС було обрано висновки та позиції Групи експертів зі стратегічного управління охороною здоров’я в місцях позбавлення волі Європейського регіонального бюро ВООЗ, що були сформульовані в аналітичному огляді з питань організації пенітенціарної охорони здоров’я «Розумне стратегічне керівництво охороною здоров’я в місцях позбавлення волі у ХХІ віці» (далі — Розумне стратегічне керівництво), який був підготовлений у 2014 році експертами цього бюро на прохання держав — членів Європейської мережі ВООЗ. У процесі створення даного документу міжнародними експертами були проаналізовані дослідження з питань охорони здоров’я ув’язнених, а також джерела з міжнародного права, що стосуються юридичних та етичних вимог до охорони здоров’я ув’язнених.

Коротко наведемо ключові тези цього документу. Зазначаючи, що в переважній більшості держав-членів Європейського регіону ВООЗ за охорону здоров’я в місцях позбавлення волі відповідає або міністерство юстиції, або міністерство внутрішніх справ, експерти констатують, що це дуже часто призводить до ігнорування права ув’язнених на охорону здоров’я. Зокрема, суттєвим недоліком є той факт, що медичний персонал не є незалежним у своїх діях від адміністрації місць позбавлення волі й опиняється втягнутим у конфлікти лояльності між наданням послуг з медико-санітарної допомоги засудженим та зусиллями адміністрації з підтримання дисципліни та покарання засуджених. Акцентуючи увагу на важливості забезпечення професійної незалежності медичних працівників, експерти підкреслюють, що взаємовідносини між надавачами медико-санітарної допомоги і пацієнтами є основним фактором успіху будь-якої системи охорони здоров’я, а повна професійна незалежність є необхідною організаційною умовою необмеженої лояльності пенітенціарних медичних працівників до своїх пацієнтів. За результатами вивчення цього питання експерти дійшли висновку, що медичний персонал в місцях позбавлення волі повинен діяти в своїй професійній якості цілком незалежно від в’язничної влади та в максимально можливій відповідності з принципами надання послуг громадською охороною здоров’я, підтримуючи в цей же час повноцінну взаємодію з в’язничним персоналом, для того, аби мати можливість оперативного надання належної медико-санітарної допомоги.

Доцільно зауважити, що на необхідності забезпечення професійної незалежності медичного персоналу пенітенціарних установ акцентували увагу й такі поважні міжнародні експерти, як Андрес Лехтметс та Йорг Понт, у посібнику, спеціально підготовленому для медичного персоналу пенітенціарних установ та іншого персоналу, відповідального за стан здоров’я засуджених та ув’язнених, який має назву «Охорона здоров’я та медична етика в пенітенціарних установах» і був виданий Радою Європи у 2016 р. Його автори, зокрема, зауважують наступне: «Медичний персонал будь-якої пенітенціарної установи потенційно перебуває в зоні ризику. Його обов’язок піклуватися про своїх пацієнтів, хворих засуджених та ув’язнених часто може конфліктувати з міркуваннями адміністрації пенітенціарної установи й правилами безпеки. Для того, аби гарантувати їхню незалежність щодо питань охорони здоров’я, важливо, щоб роль такого персоналу прирівнювалася якомога ближче до загальнодоступних суспільних медичних послуг. Які б не були розроблені інституційні механізми для надання медичної допомоги в пенітенціарній установі, важливо, щоб прийняття клінічних рішень лікарями базувалося лише на медичних критеріях та щоб якість і ефективність їхньої роботи оцінювалася кваліфікованим медичним органом».

У цілому ж за результатами проведеного дослідження Група експертів у Розумному стратегічному керівництві сформулювала наступні основні висновки:

• засуджені володіють такими ж правами на охорону здоров’я та благополуччя, як і всі інші люди;
• місця позбавлення волі представляють собою установи з високим ризиком захворювань;
• держави несуть особливий суверенний обов’язок піклу ватися про ув’язнених та відповідають за всі порушення їх здоров’я, яким можна було запобігти, і які викликані недостатніми заходами медико-санітарної допомоги або неналежними умовами тримання в місцях позбавлення волі, що стосуються гігієни, харчування, розмірів приміщень, опалення, освітлення, вентиляції, фізичної активності та соціальних контактів;
• професійні, етичні та технічні стандарти послуг у сфері охорони здоров’я в місцях позбавлення волі повинні бути, як мінімум, еквівалентні стандартам послуг охорони здоров’я в суспільстві;
• послуги охорони здоров’я в місцях позбавлення волі повинні надаватися виключно з метою медико-санітарної допомоги ув’язненим, а їх надання або ненадання ніколи не повинно бути пов’язано з покаранням ув’язнених;
• служби пенітенціарної охорони здоров’я мають бути цілком незалежними від адміністрації пенітенціарних установ і в цей же час — повинні ефективно співробітничати з нею;
• служби пенітенціарної охорони здоров’я повинні бути інтегровані в національну політику і системи охорони здоров’я, включаючи аспекти навчання та підвищення кваліфікації медичного персоналу.

Із питання щодо моделі організації пенітенціарної охорони здоров’я експерти однозначно займають наступну позицію: організація та координація роботи всіх зацікавлених відомств та ресурсів, задіяних в охороні здоров’я та благополуччя ув’язнених, є загальнодержавним обов’язком; надавати медико-санітарні послуги в місцях позбавлення волі та бути підзвітними за їх надання, а також відстоювати необхідність забезпечення здорових умов в місцях позбавлення волі повинні міністерства охорони здоров’я.

Група експертів також констатувала значне покращення якості медичної допомоги в пенітенціарних установах держав, які передали відповідальність за охорону здоров’я в пенітенціарних установах своїм міністерствам охорони здоров’я. Отже, позиція міжнародного експертного середовища з питання моделі організації медичної допомоги в пенітенціарних установах однозначна та цілком зрозуміла — найбільш прийнятною та оптимальною вважається її позавідомча модель.

Основні моделі організації пенітенціарної охорони здоров’я

Разом із тим буде неправильним не згадати той факт, що в світовій практиці існують й інші, відмінні від розглянутої нами вище моделі організації пенітенціарної охорони здоров’я. Взагалі найбільш поширеними вважаються три основних моделі. Перша модель — позавідомча, яка вже була розглянута нами вище й полягає в тому, що загальне керівництво пенітенціарною охороною здоров’я, контроль за якістю та своєчасністю надання медичної допомоги, кваліфікацією медичного персоналу, його навчанням, перепідготовкою тощо здійснює міністерство охорони здоров’я, яке і є відповідальним за їх стан. Безпосередньо медичні послуги засудженим у пенітенціарних установах можуть надаватися закладами охорони здоров’я будь-якої форми власності (державними, комерційними, громадянської охорони здоров’я тощо) на підставах, визначених законом. Медичний персонал таких закладів охорони здоров’я не перебуває в підпорядкуванні адміністрації пенітенціарних установ та органів управління тих відомств, на які закон покладає виконання кримінальних покарань (міністерство юстиції, міністерство внутрішніх справ тощо).

Друга модель — відомча, при якій персонал, що надає медичну допомогу засудженим у пенітенціарних установах, перебуває в штаті цих установ та, відповідно, підпорядковується як адміністрації таких установ, так і органам управління відповідних відомств. Як правило, при такій моделі порядок надання медичної допомоги засудженим та всі пов’язані з цим питання регламентуються нормативними актами відомства, на яке покладається виконання покарання.

І третя модель — так звана змішана, яка може поєднувати в собі окремі організаційні елементи першої та другої в різних комбінаціях.

Кожна з цих моделей, якщо враховувати всі аспекти діяльності пенітенціарної охорони здоров’я (організаційний, правовий, кадровий, фінансовий, матеріально-технічний тощо) має як свої позитивні, так і негативні сторони, проте детально на їх аналізі зупинятися не будемо.

Позиція Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України щодо пенітенціарної медицини

Реформа вітчизняної пенітенціарної системи, яка розпочалася ще в 90-х роках минулого сторіччя отримала нового потужного імпульсу з прийняттям Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (далі — Концепція), яка була затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р., № 654-р. За своїм змістом Концепція — це документ, в якому проаналізовані основні проблеми в діяльності ДКВС, що потребують розв’язання, та визначені стратегічні напрямки, шляхи і способи подальшого реформування пенітенціарної системи України на період 2018—2020 років. Зокрема, основні недоліки у сфері медичного обслуговування засуджених до позбавлення волі були конкретизовані та визначені в п. 4 розділу ІІІ «Проблеми, які потребують розв’язання» Концепції. Більше того, розкривши зміст основних недоліків у цій сфері діяльності, Концепція відверто констатує, що внаслідок існуючих недоліків у сфері медичного обслуговування засуджені не мають можливості отримати кваліфіковану медичну допомогу, що призводить до зростання рівня захворюваності та смертності серед них, а місця позбавлення волі давно перетворилися у вкрай небезпечний осередок інфекційних захворювань, можливість заразитися в яких набагато вища ніж на волі. Оскільки ця сфера відповідальнос ті держави потребувала негайних адекватних заходів реагування, Концепцією було визначено, що з метою кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи охорони здоров’я ДКВС, поліпшення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, планується створити державну установу «Центр охорони здоров’я» ДКВС (далі — ДУ «ЦОЗ ДКВС»), що дасть змогу забезпечити здійснення реформи медичної служби пенітенціарних закладів та зробити лікаря незалежним від керівника установи виконання покарань, що насамперед забезпечить неупереджене встановлення діагнозу та якісне надання медичної допомоги. Наступним кроком буде вжиття комплексу заходів для планової передачі функції надання медичної допомоги засудженим та особам, узятим під варту, від Міністерства юстиції до Міністерства охорони здоров’я. Отже, саме з прийняттям Концепції й розпочалася нова активна фаза реформування медичної служби пенітенціарних установ. Із метою забезпечення реалізації наведених вище положень Концепції цього ж дня, 13 вересня 2017 р., КМУ було видано розпорядження «Про утворення державної установи «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України», № 684-р.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути