Судова практика
Анулювання Мін’юстом реєстрації права боржника на майно оскаржується в господарському суді у межах справи про банкрутство
Оскарження анулювання Мін’юстом реєстрації прав боржника: такий спір має приватноправовий характер і розглядається господарським судом у межах справи про банкрутство
3 вересня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КГС у справі № 911/22/24 залишив без задоволення касаційні скарги Мін’юсту та Товариства в справі про скасування наказу Мін’юсту щодо анулювання реєстрації права боржника та визнання відсутнім права.
Боржник у межах справи про своє банкрутство оскаржив наказ Мін’юсту, яким за скаргою Товариства було анульовано рішення держреєстратора про поновлення права власності боржника на чотири об’єкти нерухомого майна. Раніше рішенням в іншій справі, яке на момент прийняття оскаржуваного наказу набрало законної сили, було встановлено, що боржник — належний власник майна, правочини, на підставі яких воно вибуло з його власності, є недійсними, а майно підлягає витребуванню на користь боржника.
Читайте також: Позов про захист ділової репутації одночасно до ФОП і тієї ж фізособи розглядається в господарському суді
Суди позов задовольнили частково, визнали відсутнім у відповідача права на майно, скасували деякі пункти наказу та закрили провадження у справі в частині скасування інших пунктів наказу. Рішення мотивовані тим, що інший суд уже визнав боржника законним власником майна, а відповідач намагається це оспорити. Суди відхилили аргументи відповідача про адміністративну юрисдикцію спору, оскільки скасування наказу спрямоване на повернення майна боржнику через відновлення державної реєстрації його речового права.
У касаційній скарзі Товариство зазначало, що спір у цій справі повинен був розглядатися в адміністративному судочинстві, оскільки оскаржуваний наказ є рішенням суб’єкта владних повноважень.
У касаційній скарзі Мін’юсту вказано, що Верховний Суд ще не формував висновку щодо застосування абз. 1 ч. 3 ст. 37 Закону № 1952-IV для визначення порушеного права в контексті оскарження реєстраційних дій.
Верховний Суд насамперед вирішив питання щодо юрисдикції зазначеного спору в частині позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Мін’юсту.
Розмежувавши критерії віднесення спору до господарської чи адміністративної юрисдикції, Верховний Суд зазначив, що для розмежування юрисдикції у цій справі визначальним є характер права, яке захищається, та зміст правовідносин, а не статус Мін’юсту. Оскарження наказу захищало приватне майнове право боржника в санації та стосувалося спору про титул на майно з Товариством. Тому спір не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер і за ст. 7 КУзПБ підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство.
Крім того, Верховний Суд визначив, що Мін’юст розглядає скаргу на держреєстратора лише за умови, що оскаржуване рішення чи дія дійсно порушує право скаржника. Наявність такого права є обов’язковою передумовою для адміністративного оскарження, а не формальністю. Водночас зареєстроване речове право не є безспірним, а лише створює спростовувану презумпцію. Мін’юст перевіряє наявність права скаржника, проте не вирішує спору про право на майно.
У цій справі Мін’юст належно не перевірив наявність у Товариства права на захист і не оцінив матеріали, які ставили це право під сумнів.
Водночас Суд погодився, що вимога визнати відсутніми права відповідача на майно є належною. Вона стосувалася конкретних правовідносин, майна, оспорювача та правової невизначеності.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
