Судова практика
Витрати на гарантію за реальним правочином є обґрунтованими незалежно від її подальшої нереалізації
Витрати на гарантію та дисконтування валютної позики: реальність правочину обґрунтовує витрати до настання гарантійного випадку, а ринкова ставка виключає застосування облікової ставки НБУ
3 серпня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КАС у справі № 320/23602/24 залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу на судові рішення, якими задоволено позов Товариства про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами виїзної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про обов’язок платника відобразити фінансовий дохід від дисконтування довгострокових валютних позик від нерезидентів, застосувавши власні ставки 18% та 6%, оскільки не погодився з договірними — 2% та 7%. Також податківці не погодилися з витратами за договорами гарантії через відсутність ділової мети та зв’язку з господарською діяльністю. Свої висновки вони обґрунтували тим, що окремі кредитори не підтвердили отримання гарантій, а регулярні поставки газу відбувалися без порушень, тому потреби в забезпеченні не було. При цьому реальність виконання самих договорів купівлі-продажу газу та наявність первинних документів контролюючий орган не заперечував.
Не погоджуючись із такими висновками, платник оскаржив податкове повідомлення-рішення, яким визначено до сплати загальну суму податку на прибуток, посилаючись на відповідність ставок за позиками ринковому діапазону 1,375–8% за даними Cbonds та на економічну мету гарантій в умовах воєнного стану. Договори купівлі-продажу газу укладено перед повномасштабним вторгненням, а розташування родовища в Харківській області біля кордону з рф створювало додаткові ризики невиконання зобов’язань.
Суди попередніх інстанцій задовольнили позов, установивши, що укладення договорів гарантії є обґрунтованим забезпеченням зобов’язань платника в умовах воєнного стану. Договірні ставки за позиками 2% та 7% відповідали ринковим умовам. Водночас податковий орган не довів доцільність застосування облікової ставки НБУ до валютних позик і не дослідив ринковий контекст. Через відповідність договірної ставки ринковій дисконт дорівнює нулю.
У касаційній скарзі податковий орган посилався на порушення судами підп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 34, п. 135.1 ст. 135 ПК і системи стандартів обліку фінансових інструментів. Довгострокова заборгованість за зниженими ставками (2% і 7%) підлягає дисконтуванню, а отримана вигода — включенню до доходу; водночас збиткові операції за гарантіями без ділової мети та згоди кредиторів (ст. 546 ЦК) виключають формування операційних витрат.
Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій та зазначив, що при первісному визнанні фінансові зобов’язання оцінюють за справедливою вартістю, а далі — за амортизованою собівартістю за методом ефективної ставки відсотка. Якщо договірна ставка відповідає ринковій, то теперішня вартість заборгованості дорівнює номінальній, а дисконт — нулю. Тобто неправомірно застосовувати облікову ставку НБУ до валютних позик, ігнорувати договірні проценти та не досліджувати ринкові умови.
Витрати на послуги гаранта відносять до витрат, якщо гарантія пов’язана з господарською діяльністю платника та забезпечує виконання зобов’язань. Нереалізованість гарантії через відсутність порушень не свідчить про відсутність ділової мети.
При цьому Верховний Суд зауважив, що контролюючий орган має довести брак економічного сенсу та зв’язку з господарською діяльністю, а формальні обставини щодо відсутності згоди кредитора чи регулярності поставок для таких висновків є недостатніми.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
