Судова практика
Одночасна кваліфікація договору як фіктивного та фраудаторного є взаємовиключною
12 вересня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС у справі № 636/5079/21 задовольнив частково касаційну скаргу боржника на рішення про визнання договору дарування недійсним.
Товариство (стягувач) зазначило в позові, що боржник на стадії виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості подарував дочці 16/100 часток офісно-побутового складського та торгового комплексу. Це відчуження майна на користь близького родича мало на меті позбавити позивача можливості реалізувати свої майнові права.
Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов, визнали договір дарування недійсним на підставі ст. ст. 230, 233, 234 ЦК та виходили з того, що відчуження майна на користь дочки є фіктивним правочином, оскільки спрямоване на ухилення від виконання зобов’язань перед позивачем.
Читайте також: Не існує вичерпного переліку ознак фраудаторності оплатного договору, тому суд має проаналізувати всі обставини його укладення
У касаційній скарзі боржник зазначив, що позивач не довів фіктивності договору, а суд першої інстанції не врахував, що спірний правочин не має жодної ознаки фіктивності.
Верховний Суд погодився з судами щодо наявності підстав для визнання договору дарування недійсним, але виключив з мотивувальних частин рішень висновок про фіктивність правочину.
Суд проаналізував основоположні засади цивільного законодавства: добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК) і зловживання правом (ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК), а також розмежував за правовою природою і правовими підставами фраудаторні та фіктивні правочини.
На цій основі Верховний Суд виснував, що одночасна кваліфікація оспорюваного договору, зокрема дарування майна близькому родичу з метою уникнення виконання судового рішення, як фіктивного (ст. 234 ЦК) та як фраудаторного, тобто укладеного на шкоду інтересам кредитора (ст.ст. 3, 13 ЦК), є взаємовиключною.
Якщо сторони правочину фактично передали та використовують майно в господарській чи іншій діяльності, кваліфікація такого договору як фіктивного виключається, а належною підставою для визнання його недійсним є виключно зловживання правом і порушення засад добросовісності.
Скаржник є солідарним боржником за невиконаним судовим рішенням про стягнення заборгованості. Відчуження ним частки нерухомості на користь близького родича на стадії виконавчого провадження свідчить про спрямованість правочину на уникнення звернення стягнення на майно боржника.
Тому наявні підстави для кваліфікації договору дарування як фраудаторного та визнання його недійсним на підставі ст.ст. 3, 13 ЦК.
Отже, Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив мотивувальні частини судових рішень, виклавши їх у редакції своєї постанови.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
