Судова практика
Передача координат українських військ співробітнику фсб рф є завершеним складом державної зради, незалежно від того, чи було в подальшому уражено ці об’єкти
16 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 334/10515/24 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника на вирок засудженому за державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК).
За матеріалами кримінального провадження засуджений упродовж березня-червня 2024 р. передавав через месенджер Telegram співробітнику фсб рф відомості про місця дислокації та переміщення підрозділів і військової техніки ЗСУ.
Захисник у касаційній скарзі доводив, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях, оскільки дані про особу, з якою листувався засуджений, підтверджені лише відомостями з інтернет-сайтів, а докази – протоколи огляду сторінок і месенджера – є неналежними; не встановлено причино-наслідковий зв`язок між діями засудженого та шкодою, спричиненою від таких дій сувереніту, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Верховний Суд нагадав, що ст. 84 КПК визначає доказами фактичні дані, отримані у передбаченому Кодексом порядку, а ст. 99 КПК відносить до документів, зокрема, матеріали фото-, відеозапису та інші носії інформації, у тому числі електронні.
Сам по собі факт отримання відомостей із відкритих інтернет-джерел не свідчить про недопустимість відповідних доказів; такі відомості можуть бути використані як документи у розумінні ст. 99 КПК за умови їх належної процесуальної фіксації, зокрема шляхом складання протоколів огляду відповідно до ст. 237 КПК.
При цьому електронні докази з відкритих джерел не були єдиною підставою для висновків суду, вони використовуються в сукупності з іншими доказами, зокрема протоколом негласної слідчої (розшукової) дії щодо листування в Telegram, висновком комп’ютерно-технічної експертизи щодо належності облікового запису вилученому телефону та офіційною відповіддю командування про фактичне розташування військ у зазначених локаціях і датах.
Верховний Суд також відхилив довід захисту про необхідність встановлення причинно-наслідкового зв’язку між діями засудженого та шкодою для суверенітету і безпеки України. Суд вказав, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 111 КК, має формальний склад, об’єктивна сторона якого вичерпується самим суспільно небезпечним діянням; законодавча конструкція цього складу не вимагає встановлення причинного зв’язку між діянням і конкретними шкідливими наслідками, а сам факт добровільної передачі координат дислокації військ представнику держави-агресора в умовах активних бойових дій є завершеним складом державної зради незалежно від того, чи було вчинено подальші акти ураження цих об’єктів.
Суд також підтвердив, що предметом злочину за ст. 111 КК можуть бути будь-які відомості, зібрані чи передані на виконання завдання іноземної держави, зокрема і з загальнодоступних джерел, якщо вони становлять оперативний інтерес для противника, – особливо ті, що не оприлюднюються у відкритому доступі щодо руху військової техніки та місць базування підрозділів ЗСУ.
Отже, Верховний Суд залишив вирок і ухвалу без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.







