Судова практика
Відмова у відкритті провадження за скаргою на не передбачене КПК рішення слідчого судді, не є обмеженням доступу до правосуддя
15 лютого 2018 р. Верховний Суд справі №. 757/2200/17-к відмовив у задоволенні касаційної скарги на ухвалу слідчого судді про проведення позапланової документальної перевірки, оскільки відсутність такого рішення в передбаченому КПК переліку унеможливлює його оскарження.
За клопотанням прокурора місцевим судом призначено позапланову документальну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства, а її проведення доручено співробітникам Державної фіскальної служби України.
Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою адвоката в інтересах відповідача на зазначену ухвалу слідчого судді.
Відповідач у касаційній скарзі стверджував, шо апеляційним судом порушено його права на доступ до правосуддя, зокрема тому, що КПК не містить безпосередньої норми, яка передбачала б повноваження слідчого судді розглядати клопотання прокурора про призначення позапланової документальної перевірки, що свідчить про прийняття ним рішення, яке не передбачено законом.
Верховний Суд визначив, що в ч. 1 ст. 309 міститься вичерпний перелік рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді, та цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Також ч. 3 ст. 309 КПК прямо передбачає, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже в такий спосіб реалізується право особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді.
Верховний Суд вказав, що за відсутності у вичерпному переліку ч. 1 ст. 309 КПК рішення слідчого судді про задоволення клопотання слідчого чи прокурора про проведення позапланової документальної перевірки, його апеляційне оскарження не є можливим.
Слід звернути увагу й на те, що в загальних засадах кримінального процесу йдеться про «забезпечення права на оскарження» (п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК), що, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 3 березня 2016 року № 5-347кс15, є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується в главі 31 «Провадження в суді апеляційної інстанції», оскільки воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне й касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов’язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.
Водночас колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що відмова у відкритті провадження за скаргою на не передбачене КПК судове рішення слідчого судді не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.
Верховний Суд звернув увагу на ухвалу Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 р. щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» де зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
За таких обставин наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Виходячи з цього, Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій.
Підготував Леонід Лазебний
