Судова практика
Виправна колонія є роботодавцем для засуджених і має сплачувати ЄСВ як податковий агент
3 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 440/1512/19 залишив без задоволення касаційну скаргу, оскільки виправна колонія є платником єдиного внеску, тому несе відповідальність у разі несплати або сплати не в повному обсязі єдиного внеску.
Виправна колонія звернулася до суду з позовом до ГУ ДПС про визнання протиправною та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача з податку на доходи фізичних осіб, вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску як безпідставних.
Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін апеляційним адміністративним судом, у задоволенні позову відмовив.
У касаційній скарзі позивач наголошував, що сума виплат, отриманих засудженим не є базою нарахування та утримання єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, оскільки виправна колонія не може діяти у правовому режимі звичайного роботодавця, а засуджена до позбавлення волі особа не може бути кваліфікована у якості найманого працівника.
Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, Верховний Суд зазначив, що засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема, ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, зміни до якої внесені Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 7 вересня 2016 р. № 1492-VIII, який набрав чинності 8 жовтня 2016 р.
Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується при укладенні виправною колонією строкового трудового договору. Засуджені до позбавлення волі в такому випадку є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов’язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.
Позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, тому зобов’язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент. Базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Особливості фінансування позивача та організації його роботи жодним чином не скасовують обов’язку позивача сплачувати податки та збори та подавати звітність.
Верховний Суд наголосив на тому, що Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VI в ієрархії нормативно-правових актів має вищу юридичну силу ніж Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 р. № 396/5.
Тому застосуванню підлягають норми саме цього Закону, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування та сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Оскільки перелік відрахувань із заробітної плати, передбачених в п. 6.3 зазначеної Інструкції, не є вичерпним, то відсутність у ньому єдиного внеску не позбавляє платника податків обов’язку виконання приписів Закону № 2464-VI.
Підготував Леонід Лазебний
