Судова практика
Якщо на час відкриття спадщини спадкодавцю належала не частка у спільній власності, а окремий об’єкт нерухомості, заповіт щодо спадкування частки втрачає чинність
22 березня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 595/731/21 задовольнив частково касаційну скаргу спадкоємиці за законом, дійшовши висновку, що заповіт втратив чинність.
Дочка спадкодавця звернулась до суду із позовом до своєї сестри, міської ради, приватних нотаріусів про тлумачення заповіту, встановлення юридичного факту, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.
Її сестра звернулася до суду із зустрічним позовом до неї та іншої сестри про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна.
Задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позивачка дійсно є спадкоємцем за заповітом після смерті спадкодавця, спадщину прийняла своєчасно, заповіт від імені спадкодавця складений в передбаченому законом порядку, заповіт змінений не був, станом на час розгляду справи є чинним, іншим шляхом реалізувати свої спадкові права позивачка не може, а тому необхідно здійснити тлумачення заповіту та визнати за позивачкою право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.
Погодився апеляційний суд і з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову сестри, зазначивши про те, що її права не порушені, адже заповіт є чинним і у відповідності до його умов спадкоємцем є позивачка за первісним позовом, за якою суд визнав право власності на спадкове майно.
Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Верховний Суд вказав, тлумачення заповіту судом не повинно замінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті. Отже, здійснюючи тлумачення заповіту, суд не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Системний аналіз положень ст. 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.
У цій справі установлено, що у заповіті спадкодавця зазначено, що вона заповідає належну їй на праві власності частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд – позивачці за первісним позовом.
Разом із тим, у подальшому за життя спадкодавця було здійснено поділ вказаного будинку на самостійні об’єкти нерухомого майна.
Читайте також: Дійсність & недійсність заповіту
Відповідно до ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Так, на час відкриття спадщини права спадкодавця на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, яку вона заповіла позивачці, було припинено у зв’язку з поділом спірного будинку. При цьому за життя спадкодавець не скористалася правом, передбаченим ст. 1254 ЦК України, змін до складеного нею заповіту не вносила.
Читайте також: Вчинення наступного нікчемного заповіту не може скасовувати попередній заповіт
Оскільки на час відкриття спадщини спадкодавцю не належала частка у спільній частковій власності, а належав окремий об’єкт нерухомості, складений нею заповіт щодо її волі на спадкування позивачкою частки у спільній частковій власності втратив чинність.
Ураховуючи викладене, оскільки текст заповіту щодо належних спадкодавцю прав на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд є чітким та зрозумілим, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для тлумачення заповіту.
За таких обставин, Верховний Суд оскаржені судові рішення скасував й ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову.
Підготував Леонід Лазебний
