Юридична практика
Незаконний продаж гуманітарки: як недосконалий закон перетворює реальних волонтерів на злочинців
Дмитро Онученко,
адвокат, партнер АО «Uniminds»
Як відомо, наприкінці березня минулого року парламент доповнив Кримінальний кодекс України статтею 201-2 , яка передбачає покарання за незаконне використання гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги з метою отримання прибутку. Простіше кажучи, Верховна Рада криміналізувала незаконний продаж гуманітарки для самозбагачення, зокрема волонтерами.
Мета запровадження цієї статті чудово зрозуміла. Але на практиці виявилося, що через своє недосконале формулювання і ще недолугіше застосування, норма загрожує й доброчесним волонтерам.
Читайте також: Україна надасть гуманітарну допомогу державам Африки та Азії для подолання голоду
Так, 13 вересня підозру за цією статтею отримав військовий капелан Ігор Плохой, якого добре знають у добровольчому русі, адже допомогою військовим він почав займатися із самого початку війни з росією – у 2014 році. Від початку повномасштабного вторгнення капелан проходить службу у двох областях – Миколаївській та Херсонській. Для швидкого й безпечного переміщення фронтом він потребував надійний високий рамний транспорт, тому звернувся до волонтерів із проханням про допомогу. Волонтери придбали та передали Ігорю європейський автомобіль Nissan Terrano 2003 року випуску за 203 560 грн. Однак після техогляду стало зрозуміло, що автівка не придатна до використання на цій ділянці фронту через корозійні процеси рами та низку інших несправностей.
Капелан повідомив волонтерів про проблему, і вони запропонували продати цей автомобіль іншим військовим, яких він задовольнив, а на виручені гроші купити інший справний транспорт. Ігор погодився і перед продажем частково відремонтував автомобіль за свої гроші – на суму 17 600 грн. Військові придбали цей Nissan у капелана, який перегнав його до Києва, за 207 тисяч грн. Тобто, він навіть не повернув собі вкладені в ремонт авто кошти, а, навпаки, витратив додаткові 14 тисяч. На отриману від продажу суму капелан планував придбати інше авто для служби. За цим фактом Нацполіція Києва й вручила Ігорю Плохому підозру у розкраданні гуманітарки.
Оголошуючи про підозру, слідчі приписали капелану мету продажу автівки – одержання прибутку. Очевидно, що такої мети Ігор Плохой не мав, ба більше, він витратив і не повернув особисті гроші за ремонт проданої машини. Без мети одержання прибутку склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 2012, утворитися не може. Іншими словами, злочин просто відсутній. А підозра є.
Читайте також: Законодавство у сфері гуманітарної допомоги гармонізують з європейським
Наразі на фронті повсякчас виникають ситуації, коли продаж об’єкту гуманітарної допомоги є необхідністю. Ситуації, коли в когось зникла потреба в певному майні, а інші готові за нього заплатити, виникають систематично. Це, зокрема, спосіб залучити додаткові кошти на покриття інших потреб. І це не про прибуток. Гуманітарна та благодійна допомога на фронт не виникає нізвідки, за неї завжди хтось платить. Але правоохоронці на практиці думають інакше. Вони трактують нову статтю таким чином, ніби доводити «мету отримання прибутку» з таких операцій взагалі не потрібно, і притягують за сам факт продажу, не розбираючись, чому і з якою метою це відбулося.
Такі операції не обов’язково є кримінальним правопорушенням, як-от у ситуації капелана. Однак усе частіше саме за цією статтею оголошують підозри волонтерам, які очевидно не мали жодної мети наживи й намагалися винятково допомогти військовим у складних ситуаціях. Причина цього – як безвідповідальність органів досудового розслідування та прокуратури, так і недосконалість ухваленого законодавства, яке можна трактувати довільно. Численні публікації в медіа про неоднозначні, а подекуди й сумнівні справи щодо волонтерів, чергове тому свідчення.
Джерело: Юридичний вісник України
