Юридична практика
«Справа» Корнацького — це вирок НАБУ, САП і ВАКС
Олена Бабікова, директорка НДІ проблем досудового розслідування, професорка, адвокатка АО «DEFENSORES», д.ю.н.
Народного депутата України VIII скликання А. О. Корнацького, НАБУ і САП «притягнули до кримінальної відповідальності» за начебто зловживання владою або службовим становищем — 18.01.2023 року.
«Злочин» полягає у тому, що Корнацький у 2014 — 2019 роках під час здійснення ним повноважень народного депутата України у Верховній Раді України начебто незаконно користувався службовим житлом, що належить Верховній Раді України та призначається саме для тимчасового проживання народних депутатів під час виконання ними повноважень у Верховній Раді.
28.11.2025 року двома із трьох членів колегії суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС) А. Корнацькому винесено вирок: три роки й шість місяців позбавлення волі.
Читайте також: Чому судова система України не відповідає вимогам суспільства щодо справедливого правосуддя? Роль ВРП в цьому процесі
Третій член колегії суддів постановив обґрунтовану окрему думку: Корнацький підлягає виправданню.
До цього документа — і до його юридичного значення — я повернуся наприкінці. Забігаючи наперед, скажу головне: розумний сумнів у цій «справі» не треба доводити — він уже зафіксований письмово, і зафіксований не захисником, а професійним суддею ВАКС, який входив до складу колегії, що ухвалювала вирок.
Юридичну аргументацію незаконності діянь «антикорупціонерів» у «справі» Корнацького буде наведено нижче, — а зараз кілька важливих для розуміння «справи» фактів про особу «злочинця», що теж має важливе значення у кримінальному процесі.
Наприкінці серпня 2025 року практикуючий юрист (понад 45 років стажу юридичної діяльності), народний депутат України VIII скликання Аркадій Олексійович Корнацький «відзначив» 25-річний «ювілей» війни з органами влади України. Це війна за верховенство права, легітимний конституційний лад, проти знищення української державності та корупційної діяльності органів влади України.
Усе почалося з того, що в 90-х Аркадій Корнацький повірив у правову Україну, і коли мешканці села Чаусово-2 звернулися до нього з проханням врятувати рідне село від безробіття і безгрошів’я, пішов їм назустріч. У 1998 — 2000 роках батьки Корнацького за надані сином кошти купили «весь рідний колгосп» — 100% земельних (загальною площею близько 1800 га) та 100% майнових паїв членів КСП, у якому вони також були пайовиками. Це був тільки початок інвестування, бо створювати агропідприємство треба було «з нуля».
Купівля-продаж паїв здійснювалася у суворій відповідності до діючого законодавства, з нотаріальним посвідченням угод і державною реєстрацією переходу права власності. Та попри це, районні й обласні органи влади Первомайського району і Миколаївської області намагалися всіляко перешкоджати «ринковій земельній епопеї», що творилася у них на очах, — бо Корнацький їм «не заносив». У серпні 2000 року до свавілля місцевих «начальників» долучився тодішній президент України Л. Кучма: буквально за пару тижнів до вбивства Георгія Гонгадзе він особисто наказав своїм «орлам» кинути Корнацьких за грати, а законно куплену ними землю відібрати.
Це «відбирання» триває дотепер і не завершилося перемогою злочинців при владі лише тому, що Корнацький є високофаховим юристом, здійснює грамотний юридичний спротив, а понад те, від самого початку цієї затіяної можновладцями війни, висвітлює її перебіг у медіа — бо йому нічого приховувати. Так, сам того не прагнучи, Аркадій Корнацький з 1998 року став публічно відомою особою.
Всі ці понад 25 років можновладці «шукають, до чого причепитися», щоб «порвати» Корнацького. Особливо чисельними були фальсифікації кримінальних та адміністративних проваджень у 2012 році, коли він вперше пішов на вибори народних депутатів України та вперше переміг. Понад 70 кримінальних і близько 200 адміністративних проваджень було тоді сфабриковано, щоб «посадити» Корнацького або знайти бодай якусь зачіпку для знищення його агробізнесу! Нічого не вийшло, тому що ретельне дотримання приписів законодавства є незмінним кредо самого Корнацького і менеджерів створеної ним агрофірми.
У 2012 році бандовлада Януковича «поламала» першу виборчу перемогу Корнацького; у 2013 році він пішов на повторні вибори й знову набрав більшість голосів. Переможний результат «поламали» і цього разу. У 2014 році Корнацький втретє взяв участь у виборах, втретє переміг і став народним депутатом України. Він думав знайти у політикумі чесних діячів, з якими можна було б об’єднатися і домогтися припинення грабежу та розвалу України.
Дуже прикметно, що навіть під час роботи А. О. Корнацького в органах влади — в тому числі у 2014 — 2019 роках, коли він здійснював повноваження народного депутата України у Верховній Раді України — злочинна діяльність органів влади щодо незаконного захоплення землі Корнацьких та вирощених на ній врожаїв не припинялася. Причина проста: Корнацький і злочинно діючі органи влади України є несумісними, непримиренними, принциповими ворогами.
Конфронтація посилюється тим, що за клопотаннями Корнацького зареєстровано десятки кримінальних проваджень щодо тяжких злочинів керівників найвищих органів влади України — з державною зрадою і поваленням конституційного ладу України в тому числі. Тож бажання «посадити» Корнацького мають чимало високопосадовців, зокрема й ті, хто має вплив на «антикорупційні» органи.
За обставин такої «любові» Корнацького і органів влади України напевне тільки дуже розумово обмежені можуть припустити, що фінансово забезпечена людина, фаховий юрист і політик, що все життя воює за правду та за права людей, ставши народним депутатом України, пішов би на якийсь злочин.
У НАБУ, САП і ВАКС таких «талановитих» точно нема, і тому, з урахуванням нижченаведених аргументів, є всі підстави вважати, що стосовно НДУ VIII скликання А. О. Корнацького «антикорупціонери» скоїли злочин під назвою «притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинного». Далі наводжу суто правову аргументацію тотальної незаконності діянь НАБУ, САП і ВАКС у «справі» А. О. Корнацького.
Перший аргумент є достатнім не тільки для того, щоб припинити кримінальне переслідування Корнацького і виправдати його, але водночас і для того, щоб припинити протиправну діяльність як мінімум усіх тих посадових осіб НАБУ, САП і ВАКС, які свідомо, без жодних на те підстав, звинуватили Корнацького у скоєнні тяжкого злочину, та притягнути їх самих до визначеної законом відповідальності.
Цей аргумент — неконституційність частини другої статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, що покладена в основу обвинувачення. Вона є неконституційною, а відтак недійсною, такою, що не набувала юридичної сили закону України внаслідок невідповідності Конституції України «законів» № 836- VII від 28.02.2014 та № 1301 від 03.06.2014, якими до неї «вносилися зміни», та внаслідок порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності цих «законів» при їх прийнятті, тобто внаслідок явної і аж «подвійної» неконституційності цих «законів».
У правовій державі тлумачити Конституцію України, її окремі положення, інші правові акти та робити висновки — відповідають вони принципам верховенства права чи ні, виконувати їх приписи чи ні — мають право і реально можуть не тільки Конституційний Суд України, суди та інші органи влади й можновладці (які, окрім того що мають право, ще й зобов’язані це робити), але й усі люди, громадяни, інші суб’єкти правовідносин. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей правової держави від тоталітарної, у якій не могло бути й мови про будь-яке недотримання громадянами актів органів влади з огляду на їх протиправність, — таке розцінювалося як правопорушення і тягнуло за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.
Обов’язок органів влади (усіх без винятку, у тому числі Верховної Ради України, яка приймає закони, та КСУ, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України й здійснює офіційне тлумачення Конституції України) та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прямо встановлено частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України. Всі вони мають тлумачити законодавство та діяти як «розумні законодавці», додержуючись приписів Конституції України, законів України, інших правових актів, що відповідають Конституції України, з урахуванням прав та інтересів людини і громадянина.
Органи досудового розслідування — НАБУ і САП — та суд першої інстанції ВАКС при розслідуванні й розгляді кримінального провадження та винесенні вироку щодо Корнацького свідомо проігнорували принципи правової держави, верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції України (далі — принципи верховенства права), а також численні правові висновки Верховного Суду, згідно з якими правові акти, що не відповідають Конституції та законам України, не повинні застосовуватися судами навіть у випадках, коли вони є чинними, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними. Принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає обов’язковість відмови від застосування органами влади будь-якого правового акта, який суперечить Конституції України.
Усе це посадовим особам НАБУ, САП та суддям суду першої інстанції достеменно відомо, проте вони свідомо порушили закон і протиправно застосували «норми» формально існуючих (чинних), але de jure неіснуючих, явно неконституційних «законів».
Окрім того, що посадовці НАБУ, САП, судді суду першої інстанції самі розуміли вищенаведене, під час судових дебатів захисник Корнацького та особисто підсудний ретельно обґрунтували, що положення статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції «закону 836» та «закону 1301» ніколи не набирали законної сили внаслідок чого тексти цих de jure неіснуючих «законів» не є та не можуть бути джерелом права, не мають ознак норм права, обов’язкових для виконання, не можуть регулювати будь-які суспільні правовідносини, а покладення невиконання неіснуючих норм в основу кримінального обвинувачення є злочином.
Він і був скоєний «антикорупціонерами» щодо А. О. Корнацького, а також має місце при розслідуванні й розгляді НАБУ, САП і ВАКС інших кримінальних проваджень на підставі частини другої статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» у вищезазначеній неконституційній редакції.
Він і був скоєний «антикорупціонерами» щодо А. О. Корнацького, а також має місце при розслідуванні й розгляді НАБУ, САП і ВАКС інших кримінальних проваджень на підставі частини другої статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» у вищезазначеній неконституційній редакції.
Крім того, у «справі» Корнацького допущено інші порушення:
1. Відомості до ЄРДР 18.01.2023 внесені детективом, а не Генеральним прокурором — істотне порушення ст. 482-2 КПК (діяння, вчинене народним депутатом України); наслідок — недопустимість усіх доказів (ст. 86, 87 КПК).
2. Уся доказова база (2018–2022 рр.) зібрана до внесення відомостей про інкриміноване діяння — порушення ч. 3 ст. 214 КПК; наслідок — недопустимість усіх доказів (ст. 86, 87 КПК).
3. Цілеспрямоване збирання доказів відносно Корнацького А. О. та складу ст. 364 КК у провадженні №42018000000002581 (ч. 3 ст. 191 КК, щодо службових осіб Апарату ВРУ) — обхід ст. 214 КПК, а не «використання доказів з іншого провадження».
4. Заявник і слідчий в одній особі: детектив Яндюк С. В. подав службову записку про «виявлення» ознак правопорушення, сам здійснював розслідування та призначав експертизи — істотне порушення ст. 77 КПК.
5. Постанова про призначення економічної експертизи від 28.11.2022 винесена за сім тижнів до реєстрації провадження щодо інкримінованого діяння.
6. Процесуальна «карусель»: реєстрація провадження 18.01.2023 — 24.01.2023 (об’єднання з № 42018000000002581) — 07.08.2024 (виділення в провадження №52024000000000413); провадження не виділялося за ст. 217 КПК; матеріали у № 2581 виділялися щонайменше 17 разів для «обнулення» строків щодо інших депутатів.
7. Постанови про заміну груп у № 42018000000002581 (02.10.2019, 21.01.2020, 10.10.2022, 15.12.2023) та у №52023000000000023 (двічі 19.01.2023) не містять жодної з підстав, передбачених ч. 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 37 КПК («складність провадження» такою підставою не є); постанову про об’єднання від 24.01.2023 винесено прокурором, визначеним з порушенням ст. 37 КПК.
8. Приховане переслідування з 2018 р. без надання статусу; допит як свідка 13.06.2019 щодо власних дій — порушення п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК, ст. 6 Конвенції.
9. Розбіжність фабули: у службовій записці та витягу з ЄРДР зареєстровано зловживання службовим становищем, у підозрі та вироку — зловживання владою.
10. Повідомлення про підозру від 13.06.2024 та про зміну підозри від 01.08.2024 вручені детективом НАБУ Тєбєкіним В. В. за погодженням прокурора САП, а не Генеральним прокурором чи заступником Генерального прокурора — керівником САП — порушення п. 2 ч. 1 ст. 481 КПК.
11. Рішення про виділення матеріалів щодо Корнацького А.О. ухвалене детективом, а не прокурором (ч. 5 ст. 217 КПК); постанова про виділення від 07.08.2024 описує діяння по 25.07.2019 зі шкодою 914 590 грн, тоді як змінена підозра від 01.08.2024 — по 28.08.2019 зі шкодою 936 690 грн.
Читайте також: Преюдиціальне значення vs ВАКС
12. Строк досудового розслідування сплив не пізніше 22.04.2022 (за найобережнішим розрахунком — наприкінці грудня 2022 року); підозру вручено у червні 2024 року, а обвинувальний акт направлено в жовтні 2024 року — поза строком досудового розслідування (ст. 219, ч. 5 ст. 294, п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК; ВС 17.02.2021 № 344/6630/17).
13. Безпідставне посилання на зупинення строків за ч. 8 ст. 615 КПК: підозри повідомлено щонайменше п’ятьом особам до 24.02.2022, нові підозри — у жовтні–грудні 2022 р., тож підстава для зупинення не виникла; протилежне твердження в ухвалі ВАКС від 26.06.2024 не відповідає матеріалам справи.
14. Обчислення строку окремо за кожною підозрою всупереч ВС 05.08.2025 №363/4797/19 — строк у провадженні №2581 рахується з першої підозри 17.12.2019 (з урахуванням ОП ККС ВС 17.02.2025 №369/16172/20 та №761/35056/19).
15. Неналежне повідомлення про завершення досудового розслідування 08.08.2024 (без дати, часу та місця ознайомлення); фактичний доступ до матеріалів надано лише 20.09.2024 після неодноразових звернень захисту.
16. Порушення розумного строку — провадження триває з жовтня 2018 р., понад сім років, основні затримки спричинені об’єднанням і виділенням матеріалів.
17. Альтернативний розрахунок: після першої підозри (Колєснікову Д. В., 17.12.2019) строк у № 42018000000002581 прокурором не продовжувався і сплив 17.02.2020; подальші ухвали слідчих суддів ВАКС про продовження (16.04.2020, 14.04.2021, 18.10.2021, 20.10.2023) ухвалені з перевищенням граничних строків ст. 219, 294 КПК або вже після їх спливу.
18. Зворотне застосування нової редакції ч. 1 ст. 219 КПК (Закон №3509-IX, п. 208 розд. XI «Перехідні положення») до правовідносин, що виникли до 01.01.2024, всупереч ст. 58 Конституції; скасування судового контролю за продовженням строків у «фактових» провадженнях — звуження прав (ст.ст. 22, 64 Конституції; КСУ №8-р(II)/2024).
19. Перед експертами не ставилося питання про розмір збитків — лише про «нарахування» та «перерахування» коштів; обов’язкова експертиза розміру матеріальних збитків (п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК) не проведена взагалі.
20. Питання експертизи сформульовані про перерахування коштів «Корнацькому А.О.» — операцію, якої не існувало: особистий рахунок не відкривався, доручень на переказ не подавалося (письмово підтверджено ДП).
21. Об’єкти експертиз — юридично недійсні документи: платіжні доручення за листопад 2014 — серпень 2018 рр. без підписів керівника і головного бухгалтера, печатки платника, відміток банку (ч. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік», п. 2.1.1 Положення НБУ №566).
22. Платіжне доручення №4338 від 27.04.2016 досліджено за копією, описаною у висновку як оригінал — порушення ч. 3 ст. 99 КПК.
23. Висновок №2166/2316/22-23 від 27.12.2022 складено після знищення первинних документів та облікових регістрів за 2014–2019 рр. (лист ДП №15-5/15-23 від 18.04.2024, акти №10–№15) — достовірність неможливо перевірити (ст. 94 КПК).
24. Не описано процес дослідження (п. 4.13 Інструкції №53/5); відсутні облікові регістри Управління справами за субрахунками; наявна розбіжність між реєстрами та платіжними дорученнями на 1 452 560 грн.
25. Дефекти ланцюга зберігання об’єктів: оригінал договору надійшов до експертної установи за місяць до його офіційного вилучення в готелі (експертиза №2167.2493/19- 23); номери сейф-пакетів не збігаються.
26. Чотири неузгоджені суми «шкоди» (741 040 / 914 590 / 933 440 / 936 690 грн), розбіжності між якими не пояснюються різницею періодів, свідчать про відсутність єдиної методики розрахунку.
27. Потерпілий (Управління справами Апарату ВРУ) не провів обов’язкову інвентаризацію (п. 7 розд. I Положення №879) та внутрішній аудит (ч. 3 ст. 26 БК) — розмір збитків не встановлений у передбачений законом спосіб ніким.
28. ПДВ (33 043,33 грн у складі підтверджених 198 260 грн) не виокремлено зі «шкоди», хоча він повернувся до Державного бюджету (ст. 200 ПК; ВАКС 15.07.2026 №991/5208/24).
29. Протоколи допитів свідків, датовані після квітня 2024 р. (том 10), не можуть бути використані як докази в суді — (ч. 4 ст. 95 КПК), а суд відмовив у допиті експертів та практично всіх свідків захисту.
30. Масив доказів щодо приблизно 20 інших народних депутатів після закриття 13 епізодів 05.06.2024 — є неналежними доказами у справі Корнацького А. О.;
31. Оборотно-сальдові відомості по рахунку 3613 за 2015–2018 рр. сформовані за контрагентом «Управління справами ВРУ» за його окремими договорами «за проживання» (повністю оплаченими) — Корнацький А. О. у них не згадується; експерт про це замовчала, а картки рахунку 361 за субконто «Корнацький А. О.» не витребувала.
32. З 27.04.2016 експерт не досліджувала первинні документи, а перенесла суми зі «Списку» — додатка до листа Апарату ВРУ від 27.12.2018 №15/22-1549/271378, який не є документом бухгалтерського обліку; договірні умови на 2016–2019 рр. не досліджено — розрахунок зроблено за договором №131, строк дії якого закінчився 31.12.2015 (п. 2.1–2.3 Інструкції №53/5).
33. Документи невідомого походження: оборотно-сальдові відомості (сформовані 09–10.01.2019), витяги з електронної інформаційної системи, «реєстри», оригінали рахунків на оплату (т. 8, а.с. 311–337) — без ухвал про тимчасовий доступ, запитів і відомостей у Реєстрі матеріалів; ухвала Солом’янського райсуду від 17.12.2018 їх не охоплює.
34. «Реєстри виплати коштів» як додатки до платіжних доручень ніким не підписані, не є первинними документами, а їх складання прямо заборонене Інструкцією НБУ №22 від 21.01.2004 (п. 3.8, 10.6, 11.6).
35. Прямі перерахування Управління справами на рахунок ДП суперечили п. 3.1 Положення №248 від 08.04.2014 та п. 5 Порядку №12 від 29.01.2016 (виплата на особистий рахунок депутата); кошториси ВРУ на 2014– 2017 та 2019 рр. і розмір компенсації Верховною Радою не затверджувалися — порушення допущені посадовими особами Апарату, які не повідомляли обвинуваченого про платежі.
36. Кваліфікація за ч. 2 ст. 364 КК без доведених тяжких наслідків: документально підтверджені суми (198 260 грн послуг; 225 860 грн платежів; 165 216,67 грн без ПДВ) нижчі за поріг 240 125 грн; висновки експертів захисту №442/489 від 02.05.2024 і №433/12.2024 від 09.12.2024 проігноровано.
37. Не з’ясовано «механізм заподіяння шкоди» та «вибуття майна з фондів державної власності», чого вимагає ОП ККС ВС у постанові від 27.11.2023 № 991/3966/20: кошти йшли з рахунку Управління справами на рахунок його ж державного підприємства за фактично надану послугу.
38. Не доведено «використання влади»: розмір компенсації визначав Комітет з питань Регламенту, порядок — Керівник Апарату, право перевіряло Управління справами; роль обвинуваченого вичерпувалася поданням заяви.
39. Формула справи Сольвара («правомірний початок — прихована втрата права — свідоме продовження») застосована без її елементів: немає юридичного факту втрати права під час мандата, приховування та обов’язку повідомлення; обставини (офіс з 2007 р., роздільне проживання з 2009 р., розірвання шлюбу 2015 р., пожежа лютого 2017 р.) виникли до мандата або віддаляли від житла.
40. Підміна оціночного поняття «не забезпечений житлом у м. Києві» поняттям «має будь-які майнові права на житлові приміщення» (Kokkinakis §52; Del Río Prada [ВП] §79).
41. Не доведено умисел і мету одержання неправомірної вигоди: щоквартальна публікація списків, декларування, добросовісне завершення (прохання виставити рахунок на особисту оплату, повний розрахунок без претензій); проігноровано роз’яснення НАЗК від 29.06.2017 № 250 (компенсація — не дохід).
42. Ретроактивне застосування розширеного тлумачення «зловживання владою», викладеного лише у 2023 році в постанові ОП ККС ВС 27.11.2023, до діянь 2014–2019 рр. — порушення ст. 7 Конвенції та ч. 4 ст. 3 КК (рішення ЄСПЛ у справах Contrada (№ 3); Pessino §36; Dragotoniu §§39–48; Liivik; Вєренцов §§62–65).
43. Кримінальне переслідування добросовісного отримувача за помилки самої держави, яка нараховувала, перевіряла, здійснювала й публікувала виплати (рішення ЄСПЛ у справах Rysovskyy §70; Lelas §74; Kopecký [ВП] §§45–52).
44. Обвинувачення побудоване на юридично нікчемній редакції ст. 35 Закону «Про статус народного депутата України»: закони № 836-VII від 28.02.2014 та № 1301-VII від 03.06.2014 не підписані ні Президентом, ні особою, уповноваженою за ст. 112 Конституції (ст. 94, 106 Конституції; КСУ №30-рп/2009); у редакції 1992 р. складу злочину немає.
45. Застосування дискримінаційної ч. 2 ст. 35 (у т. ч. прив’язка гарантії до зареєстрованого місця проживання) всупереч ст.ст. 24, 33 Конституції (КСУ № 12-р/2019, № 3-рп/2013; рішення ЄСПЛ в справах Willis §48; Van Raalte §39).
46. Обвинувальний акт направлено після спливу п’ятирічної давності за ч. 1 ст. 364 КК (29.08.2024) — Cetinja v. Croatia §§11–15, 20; субсидіарно — десятирічний строк за ч. 2 (за останнім підтвердженим платежем 28.03.2016 — 28.03.2026) сплив під час апеляційного розгляду (ОК ККС ВС 18.05.2026 № 214/43/19).
47. Не встановлено об’єкт злочину і зміст «зловживання владою»: у формулі обвинувачення немає відомостей про порушення порядку діяльності Апарату чи Верховної Ради, не вказано, до кого, коли та як застосовано владу; жоден свідок з Апарату чи ДП не підтвердив впливу обвинуваченого.
48. Проігноровано умови договорів: з 01.01.2017 договори № 30-Д та № 022 (п. 2.3) передбачали виключно самостійну оплату наймачем, тому заяви 2014 і 2016 рр., подані на виконання п. 2.4 договору № 131, втратили чинність.
49. Не доведено обізнаність з порядком: факт ознайомлення 12.02.2016 з Розпорядженням №12 від 29.01.2016 не встановлено; свідки Слишинський В. І. (в Апараті з березня 2015) та Боднар П. О. (з квітня 2016) не могли підтвердити вручення документів у 2014 році.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
