Судова практика
Допомога у веденні бойових дій проти ЗСУ є ознакою колабораційної діяльності, яка може виявлятися, зокрема, у наданні агенту держави-агресора військово значущих відомостей
2 квітня 2026 р. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 202/14884/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисниці, що просила перекваліфікувати діяння засудженої з ч. 7 ст. 111-1 на ч. 2 ст. 114-2 КК.
Обвинувачена за допомогою встановленого на її мобільному телефоні месенджера «Telegram» відправила на обліковий запис абонента, що належить військовослужбовцю російської федерації, інформацію про розташування підрозділів Збройних Сил України.
Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, її засуджено за ч. 7 ст. 111-1 КК (Колабораційна діяльність).
Читайте також: Криміналізація колабораційної діяльності в світлі статті 3 Конституції України
У касаційній скарзі захисниця зазначала, що діяння засудженої, яке полягає в поширенні інформації про розташування військових формувань України за можливості їх ідентифікації на місцевості, відповідає диспозиції ч. 2 ст. 114-2 КК (Несанкціоноване поширення інформації).
Верховний Суд вказав, що засуджена знала про належність військовослужбовця рф до збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території, і свідомо передавала йому інформацію, яка становить військовий інтерес для держави-агресора.
Аргументи захисника про те, що вчинки засудженої не можна вважати допомогою у веденні бойових дій, є неспроможними, адже за змістом чинного законодавства така допомога охоплює дії не тільки фізичного, але й інформаційного характеру, як-от передача ворогові військово значущих відомостей. При цьому винна особа не може не усвідомлювати, що внаслідок таких дій буде завдано шкоди підрозділам ЗСУ, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Також Суд не визнав слушними міркування щодо наявності в діянні засудженої ознак кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 114-2 КК.
Указаною нормою передбачено відповідальність за несанкціоноване поширення в умовах воєнного стану інформації про переміщення, рух чи розташування ЗСУ за можливості їх ідентифікації на місцевості.
Натомість ч. 7 ст. 111-1 КК установлено караність за надання допомоги у веденні бойових дій проти ЗСУ. Така діяльність як елемент співпраці з представником держави-агресора може бути в різних формах, зокрема і наданні йому потрібної інформації.
У цій справі встановлено, що, неодноразово спілкуючись із представником рф (військовослужбовцем), засуджена надавала йому запитувану інформацію і в такий спосіб допомагала ворогу у веденні бойових дій. Отже, окреслена ситуація не охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 114-2 КК.
Застосований юридичний підхід узгоджується з позицією об’єднаної палати Суду щодо значення форми колабораціонізму для юридичної оцінки діянь за ст. 111-1 КК (постанова від 1 грудня 2025 р. у справі № 638/18926/23).
Тому за встановлених фактичних обставин кримінального провадження Верховний Суд визнав діяння засудженої правильно кваліфікованими за ч. 7 ст. 111-1 КК.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 21 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
