Думка експерта
Захист конституційних прав громадян України у досудовому розслідуванні: Адвокатський контекст
1 червня 2026 року відбулося засідання круглого столу в Національній Асоціації адвокатів України. Були присутні відомі адвокати, правозахисники, народні депутати України.
Здивував виступ одного із народних депускається порушень конституційних прав путатів, який не тільки погодився із думкою адвокатів з приводу беззаконня, а навіть визнав існування обвинувального ухилу судів, назвавши це успадкованою «радянщиною». Він обурювався, як і всі присутні, масовим і неприхованим розголошенням деякими правоохоронцями таємниці досудового розслідування, за що передбачена навіть кримінальна відповідальність, хоча такої реакції уповноважених органів правопорядку (ДБР) та прокуратури на це беззаконня і не практикується. Правда, народний обранець повідомив присутніх, що з цього приводу в парламенті готувались, начебто, законопроєкти про посилення відповідальності за такі протиправні дії, але, їм не вдалося за них проголосувати через те, що на них тиснули.
Один із учасників висловив цілий ряд цікавих суджень; зокрема, за його висновками, сьогодні лише адвокати залишились фактично захисниками конституційних прав і свобод громадян, а не прокурори, судді чи слідчи. Говорив і про те, що ситуація із беззаконням вже дійшла до того, що нинішні прокурори вивчають матеріали кримінальних проваджень в коридорах суду, особливо, коли це стосується узаконення їх клопотань про проведення невідкладних обшуків, тобто тих, які проведені вже були без дозволу слідчого судді. Відзналися факти масового порушення прав людини під час проведенням обшуків у житлі громадян, де правоохоронці лише перешкоджають проведенню цих процесуальних дій, порушуючи права громадян.
Не менш влучним був і виступ адвоката Олега Шрама, який погодився із моїми тезами про те, що найбільше сьогодні допускається порушень конституційних прав і свобод громадян саме в діяльності органів досудового розслідування.
Система кримінального-правового захисту від їх посягань повністю зруйнована і не тільки, так званими, реформами, на його думку, додатковими причинами є і нищівна декриміналізація зловживань правоохоронцями владою і своїм службовим становищем. Спочатку була виключена із Кримінального Кодексу ч. 3 ст. 364, а далі змінена примітка до ст. 364 ККУ, внаслідок чого кримінальна відповідальність за зловживання правоохоронцями владою і своїм службовим становищем тепер наступає лише в тому випадку, коли такі порушення прав громадян мали матеріальний, грошовий характер. А ще більше, на його думку, шкоди охороні конституційних прав і свобод громадян заподіяло визнання в 2020 році неконституційною ст. 375 ККУ, яка передбачала кримінальну відповідальність судді, в т.ч. і слідчого судді, за постановлення ними свідомо неправосудного рішення.
Тому, на його думку, і не дивно, що кількість зареєстрованих злочинів проти правосуддя в ці роки знизилась до відверто мізерних, а до суду таких обвинувальних актів доходить до «близько нуля», що є безпосереднім «провалом» роботи того ж ДБР і плюс прокуратури!
Читайте також: У разі проведення розгляду без адвоката суд має максимально компенсувати його відсутність іншими процесуальними засобами
Мабуть, нікого не здивую тим, що питання дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина в кримінальному судочинстві залежить, перш за все, від законослухняності органів правопорядку, прокуратури і тих же суддів, які змушені при виконанні своїх функцій в тій чи іншій мірі втручались у дану сферу.
Разом з тим, мої аналітичні дослідження протягом крайніх восьми років дають мені достатні підстави прийти до висновку, що органи правопорядку України, в тому числі і «реформовані» та створені під тиском і з безпосередньою участю наших іноземних «партнерів», під час реалізації своїх повноважень систематично порушують основні завдання кримінального провадження, передбачені ст. 2 КПК України.
Ще більш неприйнятним в цьому сегменті є те, що такі порушення прав і свобод громадян вчиняються правоохоронцями, в переважній частині випадків, свідомо, як заради власного піару та демонстрації «показових» шоу про досягнення неіснуючих «успіхів» у боротьбі із злочинністю і, особливо, корупцією, так, і не виключено, що на «замовлення» або і з політичних міркувань, або, в результаті край низького свого професійного рівня, в т.ч. і їх керівників. На жаль, не можу виключати із цього числа порушників закону і значну частину слідчих суддів, які теж сприяють таким грубим порушенням прав громадян.
Так у 2024 році до ЄРДР внесено рекордні 492 479 кримінальних проваджень, але названа цифра — це лише ті провадження, які потрапили до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Реальна ж кількість заяв і повідомлень про злочини, які надходили до органів правопорядку протягом позаминулого року, значно вища.
І не дивно, бо з названої кількості зареєстрованих у 2024-му році кримінальних проваджень прокурори самостійно внесли до ЄРДР, лише 6 439 (1,31 %), з яких до суду у вигляді обвинувальних актів тим більше, дійшло лише 478 (0,29 %).
Далі трішки про обшуки. У 2024 році слідчими та прокурорами подано до слідчих суддів 93 991 клопотання про отримання дозволу на обшук, що є стабільним середнім, плюс-мінус, показником за весь досліджений період, може за виключенням 2022 року, коли відбулося вторгнення ворога на нашу територію (71 018). Але, що стосується задоволених слідчими суддями таких клопотань, то ситуація в частині судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян на цьому напрямку суттєво погіршилась: у 2024-му відсоток задоволених таких клопотань склав 83,73 % — це абсолютний пік за сім крайніх років: у 2023-му — 83,17 %, у 2022-му — 81,64 %, у 2021-му — 71,64 %, у 2020-му — 73,47 %, у 2019-му — 73,68 %, у 2018-му — 75,82 %, при чому, зростання кількості задоволених таких клопотань відбувалось майже щорічно. В свою чергу, в задоволенні скількох таких клопотань було відмовлено, то тут, навпаки, ситуація протилежна: лише 7,74 %, тобто, вдвічі менше порівняно із тим же 2018 роком (16,34 %).
У проникненні до житла без присутності власника ситуація ще гірша. У 2024-му подано 659 таких клопотань, з яких задоволено ще більше — 89,91 %, тобто, майже 90 %, і це теж абсолютний пік: у 2023 — 854 клопотання або 86,54 %, у 2022 — 578 або 86,41 %, у 2021 — 801 або 80,33 %, у 2020 — 763 або 82,35 %, у 2019 — 955 або 79,87 %, у 2018 — 763 або 85,09 %, і таке зростання мало місце майже щорічно за цей період! А відмовлено у задоволенні таких клопотань, теж не дивуйтесь, лише у 7,03 % випадків, що теж є найнижчим показником за весь досліджений період! Тобто, в 9 випадках із 10 правоохоронні органи, у змові з прокурором, фактично дозволяють собі «вдиратися» до вашого будинку чи квартири, коли вас там немає, і слідчі судді, на жаль, це лише «благословляють».
Динаміка арештів майна громадян також додатково ілюструє, як на стадії досудового розслідування грубо порушується ще одне із фундаментальних конституційних прав — право власності. Тільки у 2024 році слідчі судді наклали арешт на майно у 1 12 847 випадках — що теж є абсолютним рекордом за весь період дослідження з 2018 по 2024 роки: 2023 — 108 214, 2022 — 89 731, 2021 — 94 326, 2020 — 91 452, 2019 — 83 107, 2018 — 67 892. Тобто, за сім років кількість арештів зросла на 66 %, причому вони зростали теж із кожним роком, а відсоток відмов у задоволенні клопотання про їх проведення, навпаки, тільки падав: з 18,4 % у 2018-му до рекордно низьких 6,8 % у 2024-му, тобто, майже втричі! При цьому, звертаю Вашу увагу, що на кінець 2024 року 78,3 % усіх чинних арештів майна були накладені в провадженнях, які або були потім закриті, або ще розслідувались (якщо це можна так назвати) протягом може і послідуючого року. І це все, друзі, на стадії досудового розслідування, коли обвинувального вироку ще немає і може ніколи і не бути.
Ще більш вразливим і суспільно резонансним, звичайно, є застосування на стадії досудового розслідування виняткового запобіжного заходу: тримання під вартою, що є найгрубішим втручанням у конституційне право людини на свободу та особисту недоторканність. Так, у 2024 році слідчі судді задовольнили 18 426 клопотань про тримання під вартою — це теж найвищий показник за минулі сім років. Відсоток задоволених слідчими суддями таких клопотань зріс до 91,3 % (у 2018-му — 83,7 %), тобто складається враження, що і прокурори, і слідчі судді без проблем підтримують застосування такого запобіжного заходу. Тоді, вибачте, а який же він винятковий?
Особливо гостро на стадії досудового розслідування стоїть також і проблема незаконних затримань громадян, які здійснюються у нас, причому дуже часто, як без достатніх підстав, так і без належного контролю зі сторони суду, а, тим більше, нагляду зі сторони прокурора, якого у свій час, в далекому 2012 року при прийнятті нового КПК позбавили таких повноважень взагалі. Про які європейські перспективи України взагалі можна сьогодні серйозно говорити, якщо законність затримання силовиками громадян в нашій державі не тільки зараз, а і у довоєнний час, починаючи, як мінімум, із 2014 року, ніхто не контролював і не перевіряв, як це має місце і зараз; статистика, так званого, ОГП і, тим більше — ДСА або взагалі з цього приводу не ведеться, або відверто приховується, в результаті чого суспільству сьогодні невідомо, скільки осіб із числа затриманих за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень були пізніше звільнені з місць позбавлення волі без повідомлення їм підозри та, тим більше — без звернення слідчого та прокурора до суду за обранням міри запобіжного заходу, тобто, скількох громадян фактично було затримано незаконно! Сьогодні також ніхто не відслідковує і, тим більш, не контролює, скільком особам спочатку було повідомлено про підозру без достатніх підстав, а тим більше, скільки громадян було взято слідчими суддями, і теж без достатніх підстав, під варту за клопотаннями слідчого і прокурора, а потім звільнено. Такої статистики, так званий, Офіс Генерального прокурора теж, начебто, не має і, скоріше всього, умисно не веде. До речі, не побачите Ви там і статданих про кількість закритих кримінальних проваджень за недоведеністю винуватості осіб, тобто, яка кількість громадян була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності.
А питання застосування негласних слідчих (розшукових) дій. Почну з того, що у 2024 році до слідчих суддів подано 12 547 скарг тільки на неправомірне застосування НСРД, що теж є абсолютним рекордом, при чому, цей показник за досліджений період щорічно, нехай і не на багато, але теж тільки зростав! А задоволено у позаминулому році 42,3 % із них, тобто, майже кожна друга така скарга виявилась обґрунтованою, а застосовані НСРД до людини, відповідно, незаконними. Але, головним в цьому плані є те, що, Офіс Генерального прокурора сьогодні вже не веде і не публікує, кілька років, жодної статистики про рух та кількість отриманих прокуратурою від органів правопорядку клопотань про застосування НСРД: скільки їх надійшло до прокурорів від органів правопорядку, скільки прокурори відхилили, а скільки погодили і вони були направлені до судів, у задоволенні скількох із них слідчі судді відмовили, а скільки задоволили, а саме головне, скільки результатів проведених негласних заходів були використані в якості доказів у кримінальних провадженнях.
Виявляється, що десятки тисяч громадян, а може і більше, щороку незаконно прослуховуються, за ними стежать, знімають інформацію з їх телефонів і комп’ютерів, в їх приватне життя правоохоронці свавільно втручаються і ніхто сьогодні за такі дії не хоче відповідати, що лише підбадьорює, підштовхує (підбурює) таких правоохоронців і надалі порушувати верховенство права.
До речі, приховує таку інформацію і ДСАУ, хоча до 2018 року теж публікувала, що більше нагадує кругову поруку в цьому питанні з метою приховування відвертого беззаконня.
Олексій БАГАНЕЦЬ,
заступник Генерального прокурора (2000-2002, 2005-2006, 2014-2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України,
віце-президент Світового конгресу українських юристів,
адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
стрілець Тероборони м. Києва
Джерело: Юридичний вісник України
