Моральна шкода, завдана військовослужбовцем під час виконання службових обов’язків, стягується з військової частини, а не з Державного бюджету

27 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 583/2187/24 частково задовольнив касаційну скаргу представника Державної казначейської служби України.

Вироком міськрайонного суду військовослужбовця визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років за те, що він, перебуваючи на службі у складі військової частини та під час розпиття спиртних напоїв разом із потерпілим, здійснив не менше 16 пострілів у бік потерпілого, унаслідок чого він загинув.

Цивільний позов співмешканки загиблого про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції задовольнив частково, стягнувши по 200 000 грн із засудженого та з Державного бюджету України, хоча в мотивувальній частині дійшов висновку про необхідність відшкодування шкоди саме військовою частиною. Апеляційний суд залишив вирок без змін, пославшись на те, що такий підхід узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду, викладеною в постанові від 17 квітня 2024 р. (справа № 335/3675/22).

Читайте також: Право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у разі смерті військовослужбовця у зв’язку із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини

У касаційній скарзі представник Державної казначейської служби України наполягав, що суд першої інстанції безпідставно застосував до вирішення цивільного позову приписи статей 1173, 1174 ЦК, тоді як відшкодовувати шкоду має саме військова частина на підставі ч. 1 ст. 1172 ЦК. Стверджував, що належними відповідачами є засуджений та військова частина, а не держава.

Верховний Суд вказав, норма ч. 1 ст. 1172 ЦК не передбачає покладення на державу обов’язку з відшкодування шкоди, завданої працівником (службовцем) під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків, а також не передбачає підстави для стягнення відшкодування безпосередньо з Державного бюджету України, – на відміну від ч. 1 ст. 1174 ЦК, яка прямо покладає на державу відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею владних повноважень.

Читайте також: Факт проходження військової служби не є автоматичною та безумовною перешкодою для призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи

Оскільки фактичні обставини справи не свідчили про заподіяння шкоди засудженим саме як посадовою чи службовою особою органу державної влади при здійсненні владних повноважень, підстав для відшкодування шкоди державою за ст. 1174 ЦК не було. 

Верховний Суд виснував, що у разі якщо суд встановив для відшкодування шкоди наявність підстав, передбачених приписами ч. 1 ст. 1172 ЦК, належним відповідачем є юридична або фізична особа – роботодавець працівника (службовця), який заподіяв шкоду, а не держава.

Суд також звернув увагу, що військова частина, згідно з наявною у справі довідкою, не має статусу юридичної особи, а є відокремленим підрозділом Міністерства оборони України. Суди попередніх інстанцій не встановили належного відповідача та не обговорили питання залучення співвідповідача або заміни неналежного відповідача в порядку ст. 51 ЦПК, що є істотним порушенням процесуального закону.

Читайте також: Довідка про обставини травми є обов’язковою підставою для виплати додаткової винагороди у зв’язку з пораненням військовослужбовця

Оскільки з’ясування належного відповідача потребує дослідження фактичних обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, Верховний Суд скасував судові рішення в частині вирішення цивільного позову до військової частини про стягнення з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди та призначив у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті – зокрема щодо доведеності вини засудженого та стягнення 200 000 грн безпосередньо з нього – судові рішення залишено без змін.

Водночас, колегія суддів ухвалила відступити від висновку, сформульованого в постанові від 17 квітня 2024 р. у справі № 335/3675/22, і передала провадження на розгляд палати. Раніше висловлена позиція виходила із законності стягнення відшкодування, зокрема, з Державного бюджету України, оскільки засуджений під час події перебував у службових відносинах з військовою частиною.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути