Судова практика
Якщо умисел на заволодіння автомобілем виник до його отримання в оренду, такі дії кваліфікуються як незаконне заволодіння транспортним засобом, а не шахрайство
7 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 404/5640/25 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який вказував на неправильну кваліфікацію дій засудженого.
Вироком суду особу засуджено за ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України (незаконне заволодіння транспортним засобом) за те, що він домовився з власником автомобіля про тимчасове платне користування, отримав автомобіль, а вже наступного дня організував його продаж третій особі, залучивши знайомого у військовій формі для створення ілюзії законності угоди.
Читайте також: Оренда автомобілів з метою їх відчуження свідчить про незаконне заволодіння транспортними засобами шляхом обману та зловживання довірою
Захисник у касаційній скарзі наполягав, що засуджений не є суб’єктом злочину за ст. 289 КК, оскільки легально отримав автомобіль у користування і лише згодом розпорядився ним усупереч волі власника, а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 192 КК (розтрата чужого майна) або за ч. 1 ст. 190 КК (шахрайство).
Верховний Суд вказав , що якщо на момент заволодіння транспортним засобом особа не мала ні дійсного, ні уявного права на транспортний засіб і використала обман чи зловживання довірою як спосіб доступу до нього, такі дії підлягають кваліфікації за ст. 289 КК як спеціальною нормою кримінального закону, що має перевагу над загальною нормою кримінального закону, яка передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності (за статтями 190 чи 192 КК).
Читайте також: Заволодіння транспортним засобом особою, яка є його співвласником, не утворює складу кримінального правопорушення
Суд також уточнив, що моментом закінчення кримінального правопорушення є момент припинення правомірного володіння транспортним засобом, яке здійснювалося винуватим за волею і бажанням власника або користувача, у межах та порядку, визначених ними, та встановлення протиправного володіння внаслідок використання транспортного засобу всупереч волі власника, тобто не з тією метою, для досягнення якої автомобіль було передано.
Отже, Суд визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що обдуманість, послідовність і швидкість дій засудженого – організація продажу автомобіля вже наступного дня після отримання – свідчить про заздалегідь спланований злочин, а не про зміну намірів під час правомірного користування, а тому умисел на заволодіння транспортним засобом виник ще до його передачі потерпілим.
Тому Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок і ухвалу без змін.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
