Ненадання банком повної інформації про умови кредитування ще не доводить обману чи нечесної підприємницької практики

23 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 296/5557/25 залишив без задоволення касаційну скаргу позичальниці на рішення судів про відмову в позові про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та поруки.

Позичальниця, яка уклала з банком у 2007 році валютний кредитний договір, оскаржувала його дійсність, стверджуючи, що банк не надав їй повної переддоговірної інформації про умови кредитування (тип процентної ставки, валютні ризики, детальний графік платежів), а замовчування цієї інформації мало умисний характер і є водночас обманом за ст. 230 ЦК та нечесною підприємницькою практикою за ст. 18, 19 Закону «Про захист прав споживачів». 

Читайте також: Ініціювання Chargeback є правом, а не обов’язком банку, і можливе лише до завершення транзакції в межах систем взаєморозрахунків за операціями з платіжних карт

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, встановивши, що позичальниця підписала договір, підтвердивши отримання інформаційного листа, і тривалий час виконувала зобов’язання за договором.

Верховний Суд вказав, що інформаційне порушення, нечесна підприємницька практика та обман є різними юридичними підставами. Для визнання договору недійсним за ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачка мала довести, яку саме неправдиву, неповну або ненадану інформацію використано у підприємницькій практиці та як така практика спонукала чи могла спонукати її укласти правочин, на який вона інакше не погодилася б. Для застосування ст. 230 ЦК України потрібно довести умисел банку введення в оману щодо істотних обставин.

Читайте також: Недотримання уповноваженими працівниками банку внутрішніх вимог щодо оформлення вкладу не свідчить про недотримання письмової форми договору банківського вкладу

Суд навів усталений критерій обману за ст. 230 ЦК: встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов’язковою умовою кваліфікації недійсності правочину (постанова ВС від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц). Оскільки позичальниця не надала жодних доказів умисного обману з боку банку (зокрема не заявляла клопотання про почеркознавчу експертизу підпису в заяві на кредит), Суд визнав відсутність підстав для застосування цієї норми.

Щодо неповноти інформації Суд встановив, що позичальниця підписом у пункті 7.12 договору підтвердила отримання інформаційного листа й розуміння умов кредитування, а також не скористалася правом відкликати згоду на укладення договору протягом визначеного законом строку і тривалий час сплачувала кредит на погоджених умовах. 

Верховний Суд також уточнив, що ненадання чи надання неповної інформації про продукцію, товари, послуги не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки договір як правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, а сама позивачка не довела впливу стверджуваного інформаційного порушення саме на її волевиявлення укласти договір.

Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути