Судова практика
Мобілізація засудженого після вироку в умовах воєнного стану вказує на доцільність його звільнення від відбування покарання з випробуванням
12 серпня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 272/902/24 задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо засудженого за ст. 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації), звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
Чоловіка, який не з’явився у визначені дату й час до відділу для відправки в команду по мобілізації, засуджено до 3 років позбавлення волі. Захисник не оспорював доведеності вини чи кваліфікації, а лише просив про пом’якшення покарання, зазначаючи, що засуджений раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується, самостійно неодноразово з’являвся на ВЛК, отримання повістки не приховував, а на відправлення не прибув через сімейні обставини.
Суди попередніх інстанцій призначили мінімальне покарання в межах санкції статті, але відмовили у звільненні від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд визнав касаційну скаргу захисника обґрунтованою, врахувавши обставину, що виникла вже після ухвалення вироку та апеляційного розгляду: засуджений 7 травня 2026 р. був мобілізований до лав Збройних Сил України і на момент касаційного розгляду проходив військову службу. Проходження засудженим військової служби в умовах воєнного стану свідчить про його суспільно корисну поведінку, усвідомлення значущості цього обов’язку та здатність до виправлення без ізоляції від суспільства.
Читайте також: Не допускається призначення покарання у виді обмеження волі жінці, яка на момент ухвалення вироку була вагітною
Суд дійшов висновку, що призначене покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає принципу пропорційності, який є складовою принципу верховенства права та підлягає застосуванню у кримінальному судочинстві. Ізоляція від суспільства особи, яка проходить військову службу та бере участь у захисті держави, у цьому випадку є надмірною, не зумовлена необхідністю досягнення мети покарання та не відповідає завданням виправлення засудженого і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Покарання за ст. 65 КК має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, а невідповідним визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі санкції, але є явно несправедливим через суворість чи м’якість (ст. 414 КПК). Оскільки на момент касаційного розгляду з’явилися нові дані про особу засудженого, які свідчать про можливість його виправлення без реального відбування покарання, Суд визнав наявними підстави для застосування ст. 75 КК.
У підсумку Верховний Суд змінив вирок і ухвалу, звільнивши засудженого від відбування призначеного покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням, встановив іспитовий строк тривалістю 1 рік та відповідно до ч. 1 ст. 76 КК поклав на нього обов’язки періодично з’являтися для реєстрації до органу пробації та повідомляти про зміну місця проживання, роботи чи навчання.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
