Судова практика
Право на відшкодування втраченого заробітку через незаконне тримання під вартою виникає лише за наявності офіційного працевлаштування
Відшкодування втраченого заробітку через незаконне тримання під вартою: необхідні докази офіційного працевлаштування до кримінального переслідування, а не гіпотетичні наміри працевлаштуватися
30 вересня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС у справі № 757/76591/17 залишив без задоволення касаційну скаргу громадянина на рішення про відмову задовольнити в повному обсязі позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди через тримання під вартою та подальше закриття справи за реабілітуючою обставиною.
Позивач перебував під слідством 85 місяців і 19 днів (понад 45 місяців під вартою), після чого справу було закрито за відсутністю складу злочину. У позові вказував, що в зв’язку із незаконним перебуванням у місцях позбавлення волі він не мав можливості заробляти собі на життя та переживав значні моральні страждання.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив повністю через передчасність вимог та відсутність доказів реабілітації чи заподіяння шкоди на час розгляду.
Апеляційний суд позов задовольнив частково, стягнув понад 740 тис. грн моральної шкоди, встановивши факт реабілітації на основі нового доказу (постанови про закриття справи) та розрахувавши мінімальний розмір компенсації за 85 місяців і 19 днів перебування під слідством і судом. У задоволенні вимог щодо втраченого заробітку та врахування експертизи відмовлено.
Скаржник наполягав на збільшенні суми моральної шкоди на підставі висновку експертизи замість мінімального розміру компенсації та стягненні майнової шкоди через ліквідацію його закордонної фірми. Позивач пояснив майнові втрати тим, що до арешту планував працевлаштуватися, але тримання під вартою позбавило його цієї можливості, а після звільнення роботодавці відмовляли йому через перебування в місцях позбавлення волі.
Читайте також: Права людини поза увагою правоохоронних органів
Верховний Суд погодився з апеляційним судом та насамперед визначив баланс між мінімальним гарантованим розміром відшкодування моральної шкоди за час безпідставного перебування під слідством та судом і можливістю його збільшення на підставі висновку експертизи (судово-психологічної експертизи).
Відхиливши вимоги про збільшення розміру моральної шкоди, Суд визнав мінімальний розмір (ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду») достатнім і пропорційним. Він зауважив, що встановлена законом формула є самодостатньою компенсацією, якщо відсутні виняткові обставини.
Суд підтвердив відмову в задоволенні матеріальної шкоди. При цьому він урахував зміст ст. 1 та п. 1 ч. 1 ст.3 Закону № 266/94-ВР, а також зважив на відсутність: офіційного працевлаштування позивача перед затриманням, доказів перешкод для його працевлаштування після звільнення, документів про звільнення чи відсторонення у зв’язку з кримінальним провадженням, а також на те, що доводи стосовно закордонного бізнесу не заявлялися в попередніх інстанціях.
На цій основі Верховний Суд констатував, що відшкодування неодержаного заробітку за Законом № 266/94-ВР можливе лише за умови, що особу відсторонили від роботи чи звільнили через кримінальне переслідування. Якщо вона на момент вчинення незаконних дій не працювала і її не відсторонювали або звільняли з цієї причини, підстави для виплат відсутні.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
