Судова практика
У справі про визнання недійсними таких правочинів як видача довіреності і прийняття спадщини нотаріус не є належним відповідачем
19 серпня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/16327/16-ц відмовив у задоволенні касаційної скарги позивачки, яка не обґрунтувала порушення своїх прав.
Заінтересована особа звернулася до суду з позовом до брата, який діє в інтересах недієздатної особи, приватного нотаріуса, державної нотаріальної контори про визнання правочинів та заяви про прийняття спадщини недійсними, застосування реституційних наслідків.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що за рішенням суду визнано особу недієздатною через психічний стан і призначено опікуном її брата. До цього недієздатна особа посвідчила у нотаріуса і видала кілька довіреностей, на підставі яких від її імені здійснюється представництво інтересів у судах та інших органах, до суду подано позовні заяви про визнання заповіту недійсним та визнання за недієздатною особою права власності в порядку спадкування на квартиру, а також про прийняття спадщини, до складу якої входить спірна квартира.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами факту порушення її прав відповідачамивнаслідок вчинення відповідних дій.
У касаційній скарзі позивачка зазначала, що суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, безпідставно відмовили їй в задоволенні клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи та не прийняли до уваги надані нею медичні документи
Верховний Суд вказав, що встановивши, що позивачка не довела порушення своїх прав внаслідок видачі недієздатною особою оспорюваних довіреностей та подання нею заяви про прийняття спадщини, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання їх недійсними.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка як відповідачів визначила також приватного нотаріуса та державну нотаріальну контору.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог до нотаріуса та нотаріальної контори, зазначив, що відповідно до ст.ст. 30, 34, 35 ЦПК України нотаріуси не є особами, прав і обов’язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення. Оскільки позивачка не обґрунтовувала недійсність правочинів неправомірними діями приватного нотаріуса та державної нотаріальної контори, суди підставно відмовили у задоволенні вимог до відповідачів по суті.
Проте пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним таких правочинів як видача довіреності, належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора; прийняття спадщини належним відповідачем є особа, яка приймає спадщину, а не нотаріус чи нотаріальна контора. Проте суди відмовили в частині позовних вимог до нотаріуса та нотаріальної контори з інших мотивів.
Таким чином, Верховний Суд постановив рішення районного суду та постанову апеляційного суду в частині позову особи до приватного нотаріуса та державної нотаріальної контори про визнання правочинів та заяви недійсними змінити і викласти їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Підготував Леонід Лазебний
