Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 5.
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 5. Фонові явища для організованої злочинності?
У даній статті доктор юридичних наук Олена БУСОЛ та кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Богдан РОМАНЮК спеціально для читачів ЮВУ вперше порушують питання щодо зв’язку фонових явищ й організованої злочинності, на які немає відповідей. Зокрема, чому асоціальні діяння, які кваліфікуються як адміністративні правопорушення, належать до фонових явищ, а такі самі у випадку кримінальних правопорушень — ні? Що слугує основою для проведення межі між адміністративними та кримінальним правопорушеннями, що позбавляє останніх виступати в системній сукупності як фонове явище для інших видів і, як правило, більш тяжких злочинних діянь?
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
У даному випадку, наприклад, йдеться про організовану злочинність. Якщо правопорушення несуть «чималу суспільну небезпеку» чи «виявляють сталі зв’язки зі злочинністю», то вони є злочинними. Якщо алкоголізм, проституція та інші загально прийняті в кримінології негативні явища, що не є кримінально карними, слугують фоновими для злочинності, то чому певні системні та масові види злочинності не є фоновими для інших, а особливо для кваліфікованих діянь чи вищого ступеня тяжкості? Адже кримінологам добре відомо, як на базі масової (загальної, звичайної) злочинності як фонового негативного явища формується професійна злочинність чи та ж організована злочинність, яка від примітивних форм у процесі розвитку нині набула рафінованого вигляду, про що авторами вже наголошено в попередніх публікаціях ЮВУ.
Оргзлочинність: формування через трансформацію
процесів споріднених явищ
Суспільний розвиток людства супроводжує чимало різноманітних соціальних явищ, у тому числі й негативних. Як відомо, організована злочинність є також одним із таких небезпечних явищ.
З іншої сторони, така суспільна наука як філософія, визначила, що немає і не може існувати жодного явища, яке виникає нізвідки та існує само по собі. Вона розглядає буття як складний зв’язок всезагального характеру з предметами та явищами світу. Останні, в свою чергу, наділені різними властивостями та особливостями, й існують, об’єднуючись через взаємодію з усім тим, що існує у світі. Такі всезагальні зв’язки проявляються через взаємовідносини між одиничними й загальними співвідношеннями предметів та явищ світу. Отже, суспільна цілісність, як всезагальна єдність, містить в собі різноманітну структуровану систему конкретності й цілісності процесів, станів, організмів, структур, людських індивідів, явищ тощо.
Відмічається, що кожне явище має багато властивостей, які розкриваються через зв’язок і взаємодію з іншими явищами. Такі взаємозв‘язки й взаємодії характеризуються розгалуженою мережею відносин між явищами матеріального і духовного (ідеального) світу, що зображаються свідомістю людей, перетворюються у внутрішню логіку мислення і втілюються у цілеспрямованій діяльності. У ході зазначеної взаємодії відбувається обмін матерією, енергією та інформацією, що у кінцевому підсумку призводить до появи нових та зміни наявних об‘єктів природи й суспільства, відносин між ними (Головкін Б. М. Роль фонових явищ у детермінації злочинності. Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення. Київ: Нац. акад. внутр. справ України, 2014. С. 14–15).
Явища соціальної дійсності формуються різними шляхами, у тому числі через трансформацію певних процесів споріднених явищ. Це саме стосується й такого негативного явища як злочинність. Не є винятком й організована злочинність. Але, в системі суспільних відносин існують й інші негативні явища, які через вищезазначені всезагальні зв’язки взаємодіють і зі злочинністю. У кримінології такі явища називають фоновими. Безумовно, вони є асоціальними явищами. Асоціальність розглядається кримінологами як відсутність соціальної спрямованості в будь-чиїй діяльності через байдуже ставлення до суспільного життя.
Асоціальна особистість спрямовує усі свої діяння на будь-яке задоволення лише власних потреб. Від асоціальних дій її не утримує навіть загроза покарання. Через байдуже ставлення до суспільного співжиття асоціальні особи бувають агресивними та жорстокими, а тому несуть неабияку загрозу дестабілізації суспільних відносин. Фонові для злочинності явища здійснюють системний негативний вплив на всі сфери суспільного життя, відносини між людьми, стан моральності й правопорядку в державі в цілому. Вони деформують їх так, що з часом антисоціальна поведінка сприймається суспільством як необхідна категорія.
Розглядаючи фонові явища і злочинність, необхідно зазначити, що вони мають як спільні джерела походження зі злочинністю, так і самі несуть загальні криміногенні детермінанти, що породжують злочинність. Вони відрізняються від злочинів лише певними умовними ознаками або й самі є кримінальними правопорушеннями. Тому вважаємо, що повне їх абстрагування від злочинних правопорушень є не правильним. А проблема у тому, що досі у науковій літературі не вироблено єдиного визначення поняття «фонових явищ злочинності». Більшість науковців розглядає фонові явища як передкримінальні види поведінки, що охоплюють адміністративні правопорушення, дисциплінарні проступки та інші, так би мовити, предикати й для злочинних правопорушень (І. М. Даньшип, О. М. Джужа, В. В. Лунєєв, В. М. Кудрявцев та ін.) або як супутні злочинності соціальні відхилення не тільки від правових, але і від соціальних та соціокультурних норм, порушення межі і міри дозволеного у поведінці людей, діяльності соціальних груп та соціальних організацій (А. М. Бойко, В. М. Дрьомін, А. Ф. Зелінський, О. М. Костенко, Д. О. Назаренков та ін.). Інші, хоча й не відносять їх до злочинних, проте вважають, що вони несуть чималу суспільну небезпеку (Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции. М.: Логос, 2004. С. 427). Не менш цікавою є думка Ю. В. Орлова, який розглядає «фонові» явища як окремі масові форми девіантної, деструктивної поведінки та виявляють сталі зв’язки зі злочинністю (Кримінологія (Особлива частина) навч. посіб. /О. М. Бандурка, О. М. Литвинов, Ю. М. Орлов, В. М. Трубников та ін.; за заг. ред. О. М. Литвинова; наук. ред. О. М. Бандурка. Харків: Харків. нац. ун-т внутр. справ, 2011, с. 7).
Деякі автори прямо вказують на зворотній вплив злочинності на інші фонові явища, які є характерними для злочинності взагалі (Симкіна А. Є., Новіков О. В. До питання про фонові явища корупційної злочинності: поняття та види. Фонові для злочинності явища: запобігання та протидія : зб. тез доп. Всеукр. наук.-практ. конф. (27 квіт. 2018 р., м. Харків) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ; Кримінол. асоц. України. Харків: ХНУВС, 2018, с. 94).
Організована злочинність характеризується
притаманними їй фоновими явищами
На нашу думку, для правильного розуміння фонових явищ, слід спершу провести чітке відмежування понять «умови» злочинності та «фонові» явища злочинності. Умови злочинності — це комплекс явищ, які не можуть породити злочинність, а лише слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню. Тобто, йдеться про явища, процеси, які максимально слугують поштовхом для приведення у дію наявних причини злочинності та настання задуманого злочинного результату: недоліки у регуляторному законодавстві; корумпованість представників державної влади; неналежні заходи щодо охорони матеріальних цінностей та їх обліку; неефективні заходи діяльності правоохоронних органів, і багато іншого.
На противагу «умовам злочинності» поняття фонових явищ, як уже зазначено вище, слід розглядати як альтернативні правовим, соціальним та соціокультурним нормам правила, інститути та форми діяльності, що дестабілізують систему суспільних відносин та як нібито узаконюють, «санкціонують» порушення фізичними і юридичними особами правових приписів та кримінально-правових заборон.
Фонові явища, як і умови, не породжують злочинність, не сприяють їй, а лише підготовлюють суспільну свідомість до переходу від суспільно корисних до суспільно небезпечних форм поведінки та соціального паразитування.
Другою умовою для того, щоб віднести певні види поведінки осіб, які відхиляються від загально прийнятих у суспільстві, до переліку фонових явищ певного виду злочинності, необхідно, щоб вони мали системний та масовий характер. Лише набуваючи такого поширення в суспільстві, ці явища стають фоновими й мають асоціальний характер, оскільки сприяють негативній деформації особистості — викривленню суспільної правосвідомості та інших нормальних психофізіологічних процесів інтелектуального характеру.
Таким чином, фонові для злочинності явища — це антисуспільні, системні й масові діяння та їх згубні результати, що суперечать як правовим, так і загально прийнятим соціальним та соціокультурним нормам взаємовідносин у поведінці осіб, діяльності соціальних груп та соціальних організацій.
Усталені фонові явища суттєво послаблюють дію суспільних та правових регуляторів суспільних відносин, обмежують сферу їх впливу та сприяють масовому порушенню вимог моралі та правових приписів. Вони виконують нібито таку собі компенсаторну функцію справжніх правил суспільного співжиття, соціальних та громадських інститутів.
У переважній більшості випадків, у кримінології, до числа цих явищ прийнято відносити алкоголізм, наркоманію, бродяжництво, безпритульність, проституцію, насильство в сім’ї, расизм, ксенофобію, нелегальну міграцію тощо.
Не варто забувати про те, що певні види злочинності, окрім зазначених вище негативних соціальних явищ, можуть існувати не лише на грунті аморальної спрямованості особи, а й через інші, несприятливі для суспільного розвитку, фонові явища. Тому, не заперечуючи наведеного переліку фонових явищ злочинності, відмічаємо, що кожен вид злочинності має ще й свої специфічні ознаки та характеристики, а тому його обрамляють й інші фонові явища. Наприклад, неабияке криміногенне значення для агресивно-насильницької злочинності має пияцтво та алкоголізм тощо.
Протидія фоновим для злочинності явищам являє собою сформовану систему заходів політичного, соціально-економічного, інформаційно-пропагандистського, організаційного, правового та іншого характеру, спрямовану на виявлення, запобігання та усунення об’єктивних і суб’єктивних факторів відтворення явищ, що пов’язані чи сприяють злочинності, а також мінімізацію їх наслідків, здійснювану шляхом цілеспрямованої діяльності всіх інститутів суспільства (Назаренко Д. О. Кримінологічний аналіз та протидія фоновим для злочинності явищам: монографія. Харків: Диса плюс, 2013, с. 328).
Враховуючи вказане, дослідження сутності кількісних та якісних характеристик фонових явищ організованої злочинності та вироблення відповідних заходів впливу на неї, вимагає вивчення їй притаманних інших, більш глобальних видів фонових явищ. Чому будемо говорити про них як про фонові явища? Тому, що ми їх розглядаємо не через призму причин та умов організованої злочинності, а через їх асоціальний вплив на формування викривленої суспільної правосвідомості та інших психофізіологічних процесів інтелектуального характеру осіб.
Політична культура громадян як умова
демократичного розвитку суспільства
В рамках можливого викладення на шпальтах газети, зупинимося лише на деяких, на наш погляд, глобальних видах фонових явищ організованої злочинності, що уможливлюють асоціальні деформаційні процеси для її існування та детермінації.
Як уже сказано, фонові явища розкриваються через зв’язок і взаємодію з іншими явищами та процесами, що відбуваються у суспільстві. Такі взаємозв‘язки й взаємодії між явищами матеріального і духовного (ідеального) світу сприймаються таким чи іншим чином свідомістю людей. Разом з тим, кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер): політичної, організаційно-управлінської, виробничої, соціальної, духовної. Вказані підсистеми наділені властивими лише їм функціями, структурою, цінностями, нормами, цілями. Вони взаємодіють та впливають одна на одну й слугують детермінантами відповідних явищ, що тим чи іншим чином впливає на їх подальший розвиток.
До таких факторів, що породжують та відтворюють фонові явища організованої злочинності, є політичні процеси, які пов’язані з недоліками побудови політичної підсистеми українського суспільства.
Проблеми удосконалення політичної підсистеми тісно пов’язані з формуванням нової, не тільки політичної культури громадян, але й їх правосвідомості та суспільної правосвідомості взагалі. Це, в свою чергу, є запорукою існування справжніх, а не асоціальних правил їх суспільного співжиття, соціальних та громадських інститутів. Останні відіграють неабияку роль у впливі на психофізіологічні процеси інтелектуального характеру осіб. Лише удосконалення політичної системи держави з формуванням громадянської культури в сучасному українському суспільстві веде до удосконалення політичної свідомості громадян, що є одним із важливих запобіжників існування негативних складових фонових явищ організованої злочинності.
Лише свідоме формування політичної культури громадян сприяє побудові цивілізованого державного устрою, який забезпечує належні економічні та соціальні умови для проживання людей у державі. Але в свою чергу демократичний лад в державі не може виникнути й утвердитися сам по собі та бути ефективним без відповідної політичної культури населення. Це — закономірні процеси відповідних зв’язків взаєморозвитку певних складових процесу людського суспільства. У зв’язку з тим, зазначаємо, що демократією можна назвати стан, коли кожен член суспільства, за певних умов (вік, стан здоров’я), стає джерелом влади й вершителем своєї долі та будівничим політичної системи своєї держави та її міжнародної політики.
Другою важливою умовою демократичного розвитку суспільства є той факт, що будьякі державні рішення повинні прийматися або схвалюватися більшістю населення чи його уповноваженими представниками.
Третьою важливою умовою є сама політична культура громадян держави, для формування якої потрібні належні умови, чималий проміжок часу та наявність активної політичної національної й патріотичної еліти, оскільки, як відомо, політичну культуру суспільства не можна якось механічно запозичити. Вона прищеплюється лише поступово, передається від покоління до покоління, та шляхом власного сприйняття, переконання особи, закріпленого її досвідом.
Суспільно-політична система України досі перебуває на етапі переходу від авторитарно-тоталітарної держави до демократичної, соціальної, правової держави з розвиненим громадянським суспільством.
Але цей перехід відбувається надто складно і суперечливо. Виникають політичні кризи й економічні проблеми, які приходиться важко долати на тлі фактично розгорнутих військових дій у Донецькій та Луганській областях, та окупації АР Крим Російською Федерацією.
Однією із важливих причин такого стану і є недорозвинутість політичної системи українського суспільства, яку уособлює держава з її законодавчою, виконавчою та судовою системами, а також центральні, місцеві системи управління (самоуправління), політичні партії, профспілки, асоціації, соціально-політичні рухи та інші об’єднання, які виконують політичні функції щодо захисту та гармонізації інтересів різних соціальних угруповань і забезпечення стабільності й порядку в життєдіяльності суспільства.
Глава держави керує, а відповідальність за все несе уряд
Держава, як головний інститут політичної системи, повинна належним чином здійснювати управління суспільством та охороняти його економічну, соціальну і культурну сфери. Для цього вона повинна створити ефективні та дієві правові механізми протидії факторам, що породжують та відтворюють фонові явища, у тому числі й організованої злочинності. На жаль, нині важливими проблемами, які суттєво стримують процес демократизації політичної системи та зумовлюють низьку ефективність гілок влади, є відсутність чіткого розмежування повноважень гілок влади. Зокрема, йдеться про визначення правових засад їх формування та повноважень із забезпечення дієвої системи стримування та противаг між ними. Саме через їх взаємодію, взаємостримування, взаємообмеження забезпечується деконцентрація влади між її окремими гілками, що примушує їх до ефективного і результативного співробітництва на благо держави та суспільства. Таке обмеження функціонального призначення кожної з них є не тільки раціональним й ефективними, але й веде до посилення власного авторитету кожної гілки влади.
Політична система України характеризуються нерівномірним розподілом владних повноважень між Президентом України, який має значний вплив на формування уряду, парламентом та урядом. Наприклад, відповідно до ст. 102 Конституції України Президент України є лише главою держави, а не керівником вищого органу виконавчої влади. Проте, ст. 106 Конституції наділяє Президента України правом вносить подання про призначення Верховною Радою України: Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; призначати на посаду та звільняти з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора. Глава держави призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України тощо. І це при тому, що ст. 116 Основного закону зобов’язує саме Кабінет Міністрів України здійснювати заходи щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки; проводити зовнішню та фінансову політику; зовнішньоекономічну діяльність — сфери відання, які очолюють керівники, до призначення яких не зовсім причетний уряд.
Ба більше, у ст. 113 Конституції України вказано, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, а лише відтак — і перед Верховною Радою України.
Виходить так, що Глава держави керує, а відповідальність за все несе уряд.
Отже, йдеться про найвищий орган виконавчої влади та інші органи виконавчої влади, які повинні були б формуватися коаліційною більшістю парламенту, який є народним представницьким органом, що відображає політичну палітру українського суспільства.
В іншому разі, нинішнє проголошення України парламентсько-президентською республікою не відповідає своїй суті. А тому політична система іноді проявляє слабкість і тяжіння до авторитаризму. Тому стає очевидним, що від зміни слів у назві політичної підсистеми — результатів замало.
Усе це несе небезпеку концентрації виконавчої влади в одних руках, що уже траплялося в історії незалежної України (з червня 2021 р. здійснюється спеціальне досудове розслідування проти екс-президента-втікача В. Януковича, якого підозрюють у захопленні державної влади, а у січні 2019 р. його вже заочно засуджено до 13 років ув’язнення за державну зраду), але таке становище не зникло й сьогодні. Окрім цього, проникнення чи вплив організованих угрупувань через корумповані зв’язки на органи влади, утрудняють їх очищення через розбалансованість принципу рівномірності розподілу владних повноважень гілок влади, які, у разі необхідності, повинні забезпечувати деконцентрацію влади будь-якою із вказаних гілок.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
