Судова практика
Спір про стягнення колишнім посадовцем товариства виплат за КЗпП без оскарження звільнення належить до цивільної юрисдикції
Визначення юрисдикції спорів за участю колишніх посадових осіб товариства: спір про стягнення середнього заробітку та супутніх виплат за відсутності вимог про поновлення на посаді є трудовим і підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства
11 вересня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КГС у справі № 910/5302/26 залишив без задоволення касаційну скаргу колишньої голови правління товариства на судові рішення, якими відмовлено у відкритті провадження у справі за її позовом про стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди.
Позивачка зазначала, що протоколом наглядової ради товариства припинено її повноваження як голови правління, але не видано наказ про звільнення та не проведено розрахунку за КЗпП. Позов не містив вимог про скасування цього рішення чи поновлення на посаді.
Читайте також: Позов про захист ділової репутації одночасно до ФОП і тієї ж фізособи розглядається в господарському суді
Суди попередніх інстанцій відмовили у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК) з тих мотивів, що спір про стягнення середнього заробітку, компенсації та моральної шкоди спрямований на захист трудових прав, тому не підлягає розгляду в господарських судах.
У касаційній скарзі позивачка зазначила, що спір стосується компетенції загальних зборів щодо формування чи припинення повноважень виконавчого органу, що підтверджує стала судова практика Верховного Суду про корпоративний характер таких спорів.
Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій та нагадав, що предметна юрисдикція визначається не суб’єктним складом чи формальним статусом сторін, а суттю права/інтересу, змістом та юридичною природою обставин справи.
Колишній статус позивачки та посилання на статут характеризують її минулу трудову діяльність, але автоматично не змінюють правову природу спору на господарську (корпоративну).
Суд розмежував два типи ситуацій, аналізуючи вимоги та аргументи позивачки.
Якщо оскаржується законність звільнення, рішення загальних зборів/наглядової ради та вимагається поновлення на посаді або зміна формулювання причин звільнення, то вимоги про стягнення коштів є похідними від корпоративного спору.
Якщо звільнення відбулося за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП (припинення повноважень посадової особи) і цей факт не оспорюється, то справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
На цій основі Верховний Суд констатував, що юрисдикція визначається за предметом заявлених вимог, а не за обставинами, які суд має встановити під час розгляду. Відсутність вимог про управління чи структуру товариства нівелює корпоративний характер спору.
Позивачка не оспорює звільнення, її позовні вимоги зведені виключно до матеріальних виплат за КЗпП, тому спір є трудовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК, залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
