Судова практика
Визнання незаконними рішень суб’єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу
Скасування рішення органу місцевого самоврядування, що має майновий характер або пов’язане з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, є способом захисту цивільних прав та інтересів, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
6 лютого 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18) касаційну скаргу відповідача на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 червня 2017 р. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 р. у справі за позовом фізичної до Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області, відповідача, третьої особи, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради, свідоцтва про право власності, договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
У червні 2015 р. громадянин звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1992 р. зареєстрований і проживає разом зі своєю сім’єю у будинку, який разом із господарськими будівлями побудували під час зареєстрованого шлюбу його батьки. Після смерті батька сестра позивача звернулася до нього із заявою про звільнення вказаного будинку, повідомивши, що увесь будинок належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 21 квітня 2010 р., вчиненого на її ім’я їхньою матір’ю. Позивач наполягав, що його сестра безпідставно набула право власності на цілий житловий будинок із прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, оскільки фактично вказане майно є спільною сумісною власністю їх батьків і він має право на спадкування 1/6 частини цього майна, до того ж, оскільки з 1992 р. проживає у спірному будинку, тому є таким, що фактично вступив в управління спадковим майном.
Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково.
Сестра позивача звернулася з касаційною скаргою, посилаючись на те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради від 31 липня 2003 р. № 86 «Про видачу юридичних документів на житловий будинок», на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на спірний будинок, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що оскарження актів та рішень органів місцевого самоврядування як суб’єкта владних повноважень здійснюється виключно в порядку адміністративного судочинства. За наявності не скасованої судом підстави для видачі свідоцтва про право власності на майно – рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області від 31 липня 2003 р. № 86, суд помилково визнав недійсним похідний від рішення документ – свідоцтво про право власності.
За результатами розгляду Велика Палата Верховного Суду з’ясувала, що батьки позивача і відповідача під час спільного проживання побудували житловий будинок. Після одруження позивач проживав у вказаному будинку зі своєю сім’єю, здійснив добудову до будинку, до якої підвів комунікації, що підтверджується: технічними умовами на приєднання вказаного житлового будинку до електромережі, уклав відповідний договір; відкрив на своє ім’я позивача особовий рахунок з надання послуг водопостачання та водовідведення за вказаною адресою; замовленням та розробкою Особою 4 проекту підключення вказаного будинку до діючої газової мережі та укладеним із позивачем у 2013 р. договором про надання послуг з газопостачання. Інформація 1 р. Особа 6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Частково задовольняючи його позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки він в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті свого батька, фактично вступивши в управління спадковим майном, то позивач як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька має право на спадкування 1/6 частини спадкового майна.
За таких обставин оформлення права власності на весь спадковий будинок на ім’я відповідача є порушенням прав позивача на спадкування належної йому частки у спадковому майні. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради від 31 липня 2003 р. № 86 «Про видачу юридичних документів на житловий будинок» в частині видачі свідоцтва на житловий будинок, суд послався на те, що зазначений ненормативний правовий акт одноразового застосування вичерпав свою дію шляхом виконання, його скасування не породжує наслідків для позивача як власника частки у цьому майні, а тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав у частині такої вимоги не забезпечує їх реального захисту.
Визнання незаконними рішень суб’єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов’язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У цій справі позивач обґрунтовував вимогу про скасування рішення органу місцевого самоврядування наявністю в нього існуючого речового права на житловий будинок. Оскільки орган місцевого самоврядування прийняв рішення про видачу третій особі свідоцтва про право власності на будинок, співвласником якого вважає себе позивач, то у цьому випадку обраний позивачем спосіб захисту спрямований на відновлення його порушеного приватного (речового) права. І саме від встановлення обставин, з якими позивач пов’язує виникнення в нього речового права на спірний будинок, залежить правильне вирішення спору.
На підставі аналізу наведених норм Велика Палата зробила висновок, що здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду, а отже суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Підготував Леонід Лазебний
