Судова практика
Зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку зі смертю у подальшому особи, на користь якої здійснено така відмова, не є підставою для визнання відмови недійсною
31 липня 2019 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 404/5790/16-ц залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка не довела наявності у неї тяжких обставин, що змусили її відмовитися від спадщини.
Дочка звернулась до суду з позовом про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті її батька недійсною, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позов обґрунтувала так.
Після смерті батька позивачки її брат подав в установленому порядку до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а позивачка подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини на користь свого брата, який свідоцтво про право на спадщину після смерті батька не отримав, оскільки сам помер через хворобу.
Причиною відмови від прийняття спадщини на користь брата позивачка вказала те, що він мав проблеми зі здоров’ям, постійно хворів і йому не вистачало коштів на лікування. Крім того, брат і його дружина взяли кредит на придбання квартири, яка перебувала в іпотеці. Тому, посилаючись на тяжкі обставини та вкрай невигідні умови для неї, позивачка визначила правовою підставою позову правила ст. 233 ЦК України.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційним судом рішення суду скасовано і ухвалено нове – про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка належними та допустимими доказами не довела наявність у неї тяжких обставин, що змусили її відмовитися від спадщини.
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою за наявності одночасно двох умов: 1) під впливом тяжкої для неї обставини; 2) на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у зв`язку зі смертю у подальшому особи (майже через три роки), на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.
Як встановив суд, на підтвердження своїх доводів позивачка не надала належних та допустимих доказів про тяжку хворобу брата, а заборгованості зі сплати кредиту за квартиру не було, про що сторони не заперечували в судовому засіданні.
Про наявність будь-яких тяжких обставин у самої позивачки, що змусило її написати заяву про відмову від спадщини на користь брата, позивачка не зазначала.
Підготував Леонід Лазебний
