Судова практика
Клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення суду республіки білорусь не підлягає задоволенню
22 лютого 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/55158/20-ц задовольнив частково касаційну боржника, вказавши, що стягувач у своїй вимозі посилався на Конвенцію, дію якої зупинено.
Міністерства фінансів республіки білорусь звернулося до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення економічного суду Мінської області про стягнення державного мита з АТ на підставі ст. 53 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах.
Задовольняючи клопотання стягувача, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що передбачені ст. 466 ЦПК України вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду заявником виконані, а визначених ст. 468 ЦПК України підстав для відмови у задоволенні цього клопотання не встановлено.
Читайте також: Відсутність міжнародного договору не є перешкодою для визнання і надання дозволу на виконання іноземного судового рішення
Розглянувши касаційну скаргу боржника, Верховний Суд вказав, що відповідно до ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Якщо ж міжнародними договорами передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
Щодо спірних правовідносин таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 р. і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР.
Статтею 53 Конвенції визначено порядок звернення з клопотанням про дозвіл примусового виконання рішення до компетентного суду договірної сторони.
Читайте також: Дев’ять відтінків розшуку Інтерполу, або Спіймай мене, якщо зможеш
Законом України від 1 грудня 2022 р. № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р., вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 р. і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР.
Одночасно вказаним законом постановлено вийти з Конвенції та Протоколу до Конвенції.
Міністерство юстиції України листом від 11 січня 2023 р. № 3396/12.1.1/18-23 надало роз’яснення, зокрема про те, що з дати зупинення дії Мінської конвенції та Протоколу до неї:
– не здійснюватиметься співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації та республіки білорусь з питань надання правової (судової) допомоги у цивільних та кримінальних справах та екстрадиції на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції;
– визнання і виконання судових рішень російської федерації та республіки білорусь на території України можливо на основі принципу взаємності відповідно до ст. 462 і 471 ЦПК України;
– у разі необхідності визнання і виконання рішень судів України на території російської федерації та республіки білорусь слід також виходити з принципу взаємності та звертатися заінтересованим особам до відповідних судів цих держав;
– пред’явлення на території України судових рішень російської федерації та республіки білорусь, що підтверджують будь-які факти і за своїм характером не потребують примусового виконання, можливо після визнання такого рішення судом України відповідно до гл. 2 розд. ІХ ЦПК України.
Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду визначені ст. 468 ЦПК України.
Отже, оскільки стягувач звернувся на підставі Конвенції, дію якої зупинено Законом № 2783-IX на час перегляду справи у суді касаційної інстанції, це є підставою для застосування положення п. 9 ч. 2 ст. 468 ЦПК України та відмови у задоволенні цього клопотання.
Підготував Леонід Лазебний
