Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 8
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 8. Тіньова економіка
У продовження циклу статей на тему організованої злочинності в Україні в частині п’ятій автори розпочали аналіз проблеми фонових явищ організованої злочинності. У частинах 6, 7 циклу було викладено про такі фактори відтворення фонових явищ організованої злочинності, як: 1) політичні процеси, пов’язані з недоліками побудови політичної підсистеми українського суспільства та 2) організаційно-управлінські недоліки функціонування інститутів державного управління. Сьогодні увазі читачів ЮВУ представлений наступний із факторів, що породжує та відтворює фонові явища організованої злочинності, а саме — 3) тіньова економіка.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Сприяють самовідтворенню ОЗ
Тіньова економіка — це ще одне складне соціально-економічне негативне явище, яке стало закономірним породженням, у тому числі й злочинної приватизації.
Четверту частину від офіційного ВВП України, або 846 млрд грн., становлять тіньові операції. Такі невтішні результати дослідження стану тіньової економіки в Україні, що провела компанія Ernst & Young за підтримки Mastercard у рамках укладеного Меморандуму про співробітництво з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Національним банком України та Державною службою статистики України.
Читайте також: Тіньова економіка: побороти не можна змиритися
7 липня 2021 р. міністр економіки України О. Любченко на прес-конференції Всеукраїнського форуму «Україна 30. Міжнародна політика» заявив, що найчастіше заробітну плату «у конвертах» платять у галузях сільського господарства та будівництва, що для нас неочікувано, в контексті інших досліджень, які свідчать про розмах подібних тіньових процесів і в інших галузях. І дійсно, з 1 січня 2016 р. в Україні змінилася ставка ЄСВ і уряд прогнозував, що економіка після цього «вийде з тіні», і, нарешті, всі роботодавці будуть платити «білу зарплату». Але, навпаки, тенденція як була, так і залишилася… У 2020 р. у цій галузі втрачено близько 400 тисяч робочих місць. За даними Мінекономіки, рівень тіньової економіки у 2020 р. становив 30% від обсягу офіційного ВВП, що на 3 в.п. більше за показник 2019 р. (URL: https://www.unn.com.ua/uk/news/1935477-zarplatu-u-konvertakh-naychastishe-platyat-budivelnikam-i-agrariyam-minekonomiki).
Таким чином, невтішні процеси в економіці тривають і продовжуються фонові процеси, які працюють «на руку» організованій економічній злочинності.
Тіньова економіка створює загрозу національній безпеці нашої держави не тільки через її руйнівні наслідки для соціально-економічного розвитку суспільства. Вона є одним із негативних фонових явищ, оскільки сприяє формуванню антисоціальних, системних та масових форм девіантної поведінки членів суспільства, що, своєю чергою, сприяють формуванню особистостей організованих злочинних угрупувань, а також існуванню і самовідтворенню організованої злочинності в Україні.
Системні недоліки та негативні наслідки, породжені тінізацією
Саме системні недоліки в управлінні економічними процесами в Україні є основними причинами, які гальмують процес виходу економіки України з тіні, а це:
- системні вади податкової політики (чинна податкова система фактично зосереджена на максимальному залученні надходжень до бюджету, без урахування можливих негативних наслідків надмірного фіскального тиску на суб’єктів господарювання та громадян);
- відсутність повноцінного ринкового середовища (уповільнення інституційних, структурних та економічних змін, недосконалість ринкових механізмів призводять до неузгодженості державної економічної політики з інтересами суб’єктів господарювання, які змушені самостійно розробляти неформальні механізми взаємної співпраці);
- високий рівень корупції та некомпетентність державних службовців (корупція є одним з головних чинників, який впливає на розвиток України та залишається одним з найбільших перепон на шляху її інтеграції до світового співтовариства);
- нестабільність інвестиційного та підприємницького клімату;
- недостатній за хист інвесторів;
- нестабільне політичне середовище та ін. (Варналій З. С. Детінізація економіки як чинник забезпечення національної безпеки України. Науковий вісник. 2009. Вип.1. С. 3–20).
Не кажучи уже про кримінологів, а й самі економісти справедливо відмічають, що, в умовах політичного та економічного сьогодення України, однією з ключових проблем є обмеження глибокої тінізації економічної діяльності, оскільки вона є результатом криміналізації суспільних відносин, що загрожує національній безпеці та демократичному розвитку держави.
Значні масштаби тіньової економічної діяльності позначаються на обсягах і структурі ВВП, гальмують соціально-економічні реформи, спотворюють офіційні дані про стан економіки. Отже, одним з найнебезпечніших наслідків розвитку тіньової економіки є криміналізація суспільства. Небезпечним також є поширення тіньових відносин практично на всі неекономічні сфери.
Це призводить до морально-етичних втрат, правової незахищеності громадян та суб’єктів господарювання, утвердження негативного міжнародного іміджу держави (Ведернікова С. В. Детенізація економіки як фактор економічної стабільності держави. Економiка та держава. 2015. № 11. c. 33).
Тіньова економіка вирішальною мірою залежить від загального стану економіки, рівня життя населення та державних обмежень. Негативні наслідки, породжені тінізацією, очевидні. Відхід у «тінь» із легального обігу значних грошових засобів знижує ефективність кредитно-фінансової системи, заморожує ситуацію з невиплатами, погіршує інвестиційний клімат, руйнує соціальну інфраструктуру суспільства, створює умови для вивезення капіталу за кордон, сприяє розвитку організованої злочинності (П’ясецька-Устич С. В. Корупція і тіньова економіка в системі соціально-економічних відносин суспільства. Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Випуск 10, с. 35).
Тіньові процеси пов’язані також з найняттям на підприємства робітників без офіційного оформлення трудових відносин, що дозволяє роботодавцям не сплачувати відповідні внески до соціального фону та отримувати додаткові тіньові доходи. Затяжні процеси невирішення державою питання створення нових робочих місць, спонукає безробітних громадян погоджуватися на працю з відсутністю соціальних гарантій і прав повноцінних членів суспільства. Саме така деформація свідомості громадян і є повноцінним тлом для криміналітету.
За даними Держпраці за 2019 р., в Україні без офіційного оформлення трудових відносин з роботодавцем працюють кілька мільйонів громадян (URL: https://mind.ua/news/20204744-kilka-miljoniv-gromadyan-v-ukrayini-pracyuyut-bez-oficijnogo-oformlennya-derzhpraci). Мінекономіки повідомляє, що з початку липня 2021 р. почалися перевірки з цього питання у компаніях, які мають ознаки найбільших ризиків використовувати незадекларовану працю. І тільки в них за перші два дні перевірок виявлено 240 неформальних працівників у рамках розпочатих інспекцій (URL: https://mind.ua/news/20228234-perevirki-biznesu-viyavili-240-nelegalnih-pracivnikiv-minekonomiki).
Тіньова економіка надзвичайно спокуслива , а тому — дуже живуча, адже прибутковість злочинного бізнесу значно перевищує прибутковість легальних видів економічної діяльності.
Тому, затяжні соціальноекономічні негаразди в державі, організована злочинність, що нині «очолила» у різний спосіб органи державної влади, економіку та фінанси, потребують негайних і кардинальних змін.
Монополізація економіки — криміналізація ринкових відносин
Монополізація економіки — це черговий етап у розвитку не цивілізованих ринкових відносин у державі та є фоновим явищем для подальшого розквіту організованої злочинності, що уже опанувала основними економіко-фінансовими ресурсами держави. Конкурентні суспільні відносини є основою розвитку справжньої ринкової економіки. У західних державах з розвиненою ринковою економікою конкурентні суспільні відносини має суворо охоронятися державою. В іншому випадку, відсутність конкурентних відносин підриває самі основи ринкової економіки. Отже, боротьба з обмеженням конкуренції є, фактично, протидією монополізму на ринку. Становлення цивілізованих ринкових відносин — це не тільки прогресивний розвиток економіки держави, що забезпечує існування належних соціально-економічних умов для населення держави.
Конкуренція виступає стимулятором інноваційного розвитку як в середині країни, так і на міжнародному рівні. Підвищення рейтингу глобальної конкурентоспроможності нашої держави сприяє міжнародній торгівлі через експорт вітчизняної продукції, що, своєю чергою, веде до розвитку виробництва у нашій країні та зміцнення соціальної сфери тощо.
Монополізація економіки — це олігархізація та криміналізація ринкових відносин, які працюють не на широкі суспільні верстви населення нашої держави, а на окремі організовані угрупування, які «приватизували» абсолютну більшість національних багатств українського народу. Цьому сприяло й те, що Україна від розпаду СРСР вже з самого початку успадкувала майже всі галузі виробництва, які вирізнялися надзвичайно високим рівнем монополізму. До речі, з 380 великих підприємств колишнього Союзу 51,8 виробляли продукцію, що не мала аналогів у світі.
Постало питання демонополізації
Тому вже з самого початку переходу незалежної України до побудови ринкових відносин постало питання демонополізації економіки. З цією метою влада провела ряд формальних заходів. Зокрема, Конституція України гарантує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42). Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Створення ринкового середовища та ефективне функціонування товарних ринків передбачено Господарським кодексом України. У ст. 10 закріплено, що до основних напрямків економічної політики держави відноситься здійснення державою прогресивних змін у структурі економіки, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення; антимонопольно-конкурентна політика держави спрямовується на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки тощо.
Закон не використаний під час проведення антимонопольної політики
Закон України «Про захист економічної конкуренції» навіть конкретизує граничний розмір ринкової частки, яка, за наявності певних умов, забезпечує суб’єкту/суб’єктам монопольне становище на ринку (ст. 12). За цим законом суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %; сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 %, і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.
Питання проведення державою антимонопольної політики закріплено і в Законах України: «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії», «Про Антимонопольний комітет України», «Про банки і банківську діяльність» та ін.
Але внаслідок неналежного функціонування органів виконавчої влади, з уже названих нами причин, зазначені та інші законодавчі акти не були використані як надійне підґрунтя для проведення антимонопольної політики та вибудовування здорової й прозорої економіки держави. Ми постійно спостерігаємо зростання цін на товари й послуги великих монополістів у галузі паливно-енергетичного комплексу, транспорту та зв’язку, житлово-комунального господарства тощо.
Тотальна монополізація
Ступінь монополізації ринків в Україні є майже тотальним: монополізованими є не тільки окремі ринки, а цілі галузі й сфери економіки. Основну масу монопольних утворень в Україні складають інституційні монополії, які реалізуються через домінування певних соціально-економічних інтересів, через контроль за «правилами гри»; ресурсні монополії (більшість вітчизняних монополістів зосереджена у сировинних та енергозатратних галузях економіки), монопольну ренту які отримують завдяки експлуатації трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, які були приватизовані за мізерні суми на початку дев’яностих років; природні монополії (Филюк Г. Високий рівень монополізації української економіки — бар’єр на шляху підвищення її конкурентоспроможності.
Монополізація виробництва є простим способом отримання надприбутків без належної модернізації, удосконалення та розширення виробництва, підвищення витрат на заробітну плату найманим працівникам. Тому одночасно зберігається низька оплата праці зайнятих людей на таких виробництвах, що змушує громадян України виїздити на заробітки до інших країн. Недарма заробітна плата в Україні є нижчою, ніж у європейських країнах у декілька разів, а у структурі операційних витрат сягає лише 6–9 %, тоді як у вказаних країнах вона становить понад 40 %.
З іншого боку, відсутність конкуренції — це низька якість та конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг. За таких умов споживачі вимушені отримувати товари та життєво необхідні послуги за завищеними цінами й низької якості, яка не відповідає вимогам цивілізованого світового ринку.
Тарифи формуються в угоду зацікавлених структур
Наприклад, ринок електроенергії в Україні є одним зі складних монопольних схем і найбільш життєво важливим, оскільки стосується кожного споживача.
Розподіл і постачання електроенергії відбувається через мережі обленерго, які є природними монополіями. Але за багато років не налагоджено ефективне державне регулювання, яке б дозволило будь-якому трейдеру отримати доступ до ринку і він став би конкурентним, оскільки саме споживач обирав би собі постачальника, а ціна має формуватися за домовленістю сторін і т. д. Проте процеси йдуть в іншу сторону — подальшої монополізації. Зокрема, обленерго, що належать групі ДТЕК Р. Ахметова постачають українцям понад 48% електроенергії (URL: http://styknews.info/novyny/ekonomika/2019/08/18/monopolist-rinat-akhmetov-chym-volodiie-najbahatshyj-ukrainskyj-oliharkh).
Отже, регулювання постачання електроенергії часто неефективне — тарифи зростають без будь-якого пояснення її собівартості, прибутковості та розумних затрат, а якість послуг — ні. Зростає заборгованість за спожиту електроенергію. Тому вкрай важливим завданням регулятора має бути посилений контроль за собівартістю енергетичної продукції та ефективністю використання коштів обленерго. Ми не заперечуємо, що природні монополії енергопостачання повинні бути прибутковими для нормального функціонувати та розвитку, але тарифоутворення має бути прозорим та обґрунтованим без будь-якого зловживання монополізмом. Але нинішня практика встановлення тарифів на послуги не має чітко обґрунтованих методик калькулювання витрат. Тому тарифи формуються шляхом кон’юнктурних діянь в угоду зацікавлених структур.
Хто винний — питання відкрите
За чинним законодавством, цими питаннями повинна займатися Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Але, результати аудиту її діяльності, проведеного Рахунковою палатою свідчать про незадовільну роботу цієї комісії. Зокрема, відмічається неналежне організаційне забезпечення державного регулювання діяльності з виробництва, передачі, розподілу і постачання електричної енергії; при розгляді та схваленні тарифів комісією не враховувались пропозиції щодо фінансових показників діяльності та інтереси усіх виробників електроенергії повністю; комісією свідомо з року в рік підтримувалась практика заниження обґрунтованого державними генераціями (АЕС, ГЕС і ГАЕС) необхідного рівня тарифів; такий штучно створений для цих виробників дефіцит фінансів призвів до браку власних коштів для закупівлі необхідної кількості ядерного палива, «заморожування» заробітної плати, відтоку кваліфікованих кадрів, гальмування процесів модернізації та розвитку виробничих потужностей. Як наслідок — невиконання надалі завдань, визначених схваленими Урядом програмами. Через цінову і тарифну політику комісії у сфері електроенергетики приватні виробники працювали в більш сприятливих умовах, ніж виробники державного сектору. У результаті цього державними виробниками недоотримано мільярди гривень (Рішення Рахункової палати від 19 березня 2019 р. № 6-2. URL: https://rp.gov.ua/Areas/Areas_2018-2020/?id=795).
А ось і нове повідомлення від 05 липня ц.р., де зазначається, що Міністерство енергетики втретє за останній місяць призвало цю комісію зупинити махінації трейдерів-спекулянтів на ринку електричної енергії. Це пов’язано з тим, що 2 липня ц.р. у зв’язку з ціновими махінаціями трейдерів відбулося різке падіння цін «на ринку на добу вперед» до історичного мінімуму. За інформацією народного депутата О. Кучеренка, причиною стали зловживання наближених до комісії трейдерів і посередників.
Комісія офіційно визнала наявність махінацій трейдерів на початку червня ц. р., однак попри прохання Міністерства енергетики й НАЕК «Енергоатом», відмовилася обмежувати їх зловживання (URL: https://kurs.com.ua/novost/450828- minanergo-snova-prizvalo-nkraku-prekratit-zloupotreblenija-treiderov?source=ukrnet).
Враховуючи бездіяльність Національної комісії, Міністерство енергетики запропонувало відповідну поправку до закону, що обмежує спекуляції посередників на ринку електроенергії. Але Комітет Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, який очолює добре відомий нардеп А. Герус, демонстративно і з особливим цинізмом заблокував її розгляд. Про що й повідомила нардеп від партії «Слуга народу» Л. Буймистер. За її словами, коли питання торкнулося болючої для А. Геруса теми посередників-спекулянтів, він відкрито виступив проти ініціатив міністра енергетики. Натомість, ця поправка передбачала тимчасову — до листопада 2021 р., — можливість обмежити пропозицію на «ринку на добу вперед» від недобросовісних компаній-посередників. Це дозволило знизити обсяг спекулятивних, нічим не підкріплених заявок, які зараз перевищують 50% від усіх торгових операцій. Ця поправка, як і анонсував міністр Г. Галущенко, дозволила б стабілізувати цінову ситуацію, зупинити різкі стрибки цін і дати генерувальним компаніям можливість підготуватися до опалювального сезону. Пан А. Герус не допустив цю поправку, пославшись на надумані й сміховинні причини. Як підсумувала Л. Буймистер, свої особисті інтереси й інтереси спекулянтів-посередників на ринку електроенергії А. Герус поставив вище інтересів країни й всієї енергетичної галузі (URL: https://censor.net/ru/news/3276323/gerus_zablokiroval_initsiativu_minenergo_prekratit_manipulyatsii_na_rynke_ elektroenergii_nardep_slugi).
Але, як видно із публікацій ЗМІ, монополізм Р. Ахметова на вище вказаному не закінчується. Видобуток вугілля, з якого на ТЕС виробляється струм, що передається в обленерго, також є монопольним, оскільки майже 80% всього вугілля в Україні видобувається саме на шахтах, які належать також йому. І це при тому, що, як видно із зазначених законодавчих актів, 35% частки на ринку товару достатньо для того, аби визнати монопольне становище такого суб’єкта господарювання. А може він довів, що зазнає значної конкуренції?
Двадцятого травня минулого року народний депутат України VIII скликання В. Войціцька розмістила на сторінках «Економічної правди» статтю, у якій звинуватила Р. Ахметова у зловживанні монопольним становищем, приховуванні надприбутків «ДТЕК Енерго» та виведенні коштів компанії через «прокладки».
Двадцять другого травня Генеральний директор «ДТЕК Енерго» Д. Сахарук опублікував відповідь, звинувативши депутатку у брехні та політичних маніпуляціях, а колонку назвав «цілеспрямованим нападом на компанію».
У відповіді депутат більш аргументовано пояснила головні тези своєї попередньої колонки, назвавши пояснення найманого менеджера Р. Ахметова відверто смішними. Вона наводить конкретні документальні дані про монопольну діяльність цієї структури та зловживання нею (URL: https://www.epravda.com.ua/columns/2020/06/1/661192/).
Знову: хто правий, а хто винний — питання відкрите. Вважаємо, що вказана інформація повинна б стати приводом для відповідних дій правоохоронців. Але… Знову мовчання, і винних чи не винних, немає.
(Далі буде …)
Джерело: Юридичний вісник України
