Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 7
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 7. Організаційно-управлінські прорахунки функціонування інститутів державного управління
У продовження статті минулого номера газети ЮВУ автори розглядають проблему фонових явищ організованої злочинності. В частинах 5 і 6 циклу статей було викладено про такий фактор відтворення фонових явищ організованої злочинності, як політичні процеси, які пов’язані з недоліками побудови політичної підсистеми українського суспільства. Сьогодні вашій увазі представлений наступний із факторів, що породжує та відтворює фонові явища організованої злочинності, а саме — організаційно-управлінські прорахунки функціонування інститутів державного управління.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Процес первинного накопичення капіталу
До них, найперше, відносяться недоліки функціонування механізму державного управління економічними та соціальними процесами. Нинішній економіці України притаманний цілий ряд негативних тенденцій перехідного періоду від планової адміністративно-командної до ринкової системи. Але ситуація ускладнилася ще й тим, що ще до початку побудови цивілізованих ринкових відносин, в Україні створювалися необмежені можливості для вкорінення різних соціальних негативних явищ. Таке явище як організована злочинність, суттєво гальмувало процес переходу до ринку і продовжує свою руйнівну дію сьогодні.
Безумовно, що перехід від планового господарства з державною власністю на засоби виробництва до ринкового господарства в обов’язковому порядку передбачає певний процес первинного накопичення капіталу. Але цей процес надзвичайно складний і потребує неабияких зусиль регуляторної політики держави, чого, на жаль, не відбулося в Україні. Тому створені спільною працею членів суспільства об’єкти власності в процесі незаконної процедури переходу до ринкової економіки та злочинної діяльності організованих угрупувань, стали власністю лише окремих груп людей.
Кроки до послаблення державної власності
Усе почалося ще за перебудовних процесів в СРСР. Верховною Радою СРСР було прийнято Закон «Про державне підприємство (об’єднання)» від 30 червня 1987 р. № 7284-XI, яким зроблено перший крок до визнання права власності підприємства на майно. Його працівники мали право вибирати свого керівника. Підприємства отримали деякі права щодо розпорядження своїм майном та прибутками від своєї діяльності.
Наступним став Закон «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 р. № 8998-11. У незалежній Україні — Закон «Про кооперацію» від 10.07. 2003 р. № 1087-IV. Це стало другим кроком до послаблення державної власності. Кооперація надавала можливість «спритникам» та кримінальним елементам накопичувати первинний приватний капітал шляхом використання матеріальних ресурсів і коштів державних підприємств, які різними способами «переливалися» до новоутворень — приватних кооперативів, значна частина яких і створювалася при підприємствах саме з цією метою. При цьому органам внутрішніх справ категорично заборонялося проводити будь-які перевірки фінансово-господарської діяльності кооперативів. Чи не райське фонове явище для криміналітету?
Оскільки вищевказаний Закон України «Про державне підприємство (об’єднання)» допускав деяку можливість самостійного розпорядження обіговими засобами підприємства та формування фонду оплати праці, то й постанова Ради Міністрів УРСР «Про заходи щодо збільшення виробництва, прискорення насичення ринку товарами народного споживання» від 12.09.1988 р. № 273, вимагала від міністерств і відомств, місцевих органів влади, підприємств, (об’єднань) ширше розгорнути роботу зі створення кооперативів з виробництва товарів народного споживання, впровадження нових ефективних форм організації праці: бригадного, колективного, сімейного, орендного, індивідуального підряду та повніше використовувати для цього наявні виробничі потужності, особливо в другу і третю зміни. З’являється нова модель організації праці — орендний підряд, яка була чіткіше узаконена Законом СРСР «Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду» від 23.11.1989 р. № 810-I. Власністю орендного підприємства вважалися придбані матеріальні цінності, вироблена продукція та отримані доходи. З іншого боку, закон надавав право господарчим суб’єктам викуповувати орендоване майно й самостійно розподіляти частки колективної власності між працівниками підприємства, чим не забарилися скористатися відповідні керівні суб’єкти, але поки що все ще належало трудовому колективу, який обирав і самого керівника.
Союзний уряд невдовзі став на сторону чинної номенклатури, а не трудових колективів з їх колективною власністю. Рада Міністрів СРСР від 19.06.1990 р. № 590 прийняла постанову «Про затвердження Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю».
У незалежній Україні ця тенденція чітко проявилася в нормах Закону «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-XII. У ст. 3 закріплено, що засновниками та учасниками нових корпоративних структур товариства можуть бути не лише підприємства, установи, організації, а також громадяни. І дуже цікавим є те, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства могли бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Заборона стосувалася лише формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства з бюджетних коштів, коштів, одержаних у кредит під заставу та векселів. А щодо майна державних (комунальних) підприємств, то заборона стосувалася лише того, яке з нього відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майна, що перебувало в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом (ст.13).
Ласа здобич при грабіжницькому привласненні активів
Отримавши такий законодавчий простір для діяльності під час створення корпоративних господарських структур, керівники, що розпоряджалися іншими державними активами, не забарилися з внесенням їх до статутних фондів нових структур. З іншого боку, учасниками товариства ставали фізичні особи з-поміж наближених до керівників державних підприємств. Також через корупційні зв’язки члени організованих угруповань (міняйли, рекетири тощо), які намагалися відмити свої первинні кошти, здобуті злочинним шляхом, та в майбутньому за безцінь присвоїти й значну частку суспільної власності. Ба більше, законом не встановлювалося мінімальної суми частки внеску до статутного фонду. Тому в більшості випадків державна частка в структурі статутного капіталу нової господарської одиниці була панівною, та ставала ласою здобиччю при послідуючих різноманітних формах привласнення активів та доходів цих підприємств.
Як уже відмічалося (Сірко А. В. Первісне накопичення капіталу — економічна основа спонтанного переділу суспільного багатства. Економіка і прогнозування. 2004. № 2. С. 35–36), серед інших способів накопичення номенклатурою приватного капіталу шляхом стихійної приватизації, були й експлуатація державних виробничих фондів у рамках приватної фірми на основі неформальних особистих домовленостей. Так само й навмисне в доведення до банкрутства та скупка збиткових підприємств, створення підставних товариств для викупу підприємств на аукціоні, залучення державних активів до спільної корпоративної структури з наступним виведенням державного засновника з гри, придбання державного майна за зниженими цінами в особисте користування (дачі, автомобілі тощо).
Таким чином, становлення сучасного приватного сектора економіки в Україні відбувалося шляхом грабіжницького його привласнення добре організованими угрупованнями через відповідні корупційні зв’язки та кримінальні діяння. Цьому сприяла передчасна ліквідація різних державних контрольних та керівних органів щодо економічної та соціальної сфер життєдіяльності. Поза державним контролем фактично залишилась діяльність службових осіб у таких важливих сферах як промислове виробництво, формування й використання бюджетних коштів, приватизація, ліцензування окремих видів господарської діяльності, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Були ліквідовані й органи народного контролю усіх рівнів, які володіли чималими повноваженнями щодо перевірок роботи юридичних осіб; права давати вказівки про усунення недоліків; заслуховувати доповіді та пояснення відповідних керівників; запиту необхідних матеріалів; призначення й проведення ревізії та експертизи тощо. Вони також мали право матеріали про відповідні зловживання направляти в органи прокуратури, накладати на винних відповідні стягнення.
«Патріоти» старої номенклатури
Водночас чільні місця в управлінні економічною та соціальною сферами почали займати нові, некомпетентні чиновники з низьким професійним рівнем та без належного управлінського досвіду та ще й у ринкових відносинах, ще перефарбовані «патріоти» старої номенклатури. Усе це призвело до бюрократизації органів державної влади й місцевого самоврядування, невдалого експериментування новими так званими реформаторами, що завдавало значної шкоди економічним та суспільним інтересам — зупинення виробництва, спад економіки, інфляція. Чого варті були невдалі експерименти з приватизацією, яку було ухвалено ще в 1993 році. За допомогою майнових сертифікатів повинна була здійснюватися масова приватизація державної власності в Україні. А розпочалася вона в 1995 році з майнових сертифікатів, які стали називати «ваучерами». Вони, нібито, призначалися для приватизації громадянами України промислових підприємств, більшість яких уже були «спеціальними» банкрутами, не працювали й жодних прибутків не приносили.
Недарма, А. С. Гальчинський, у ті часи — радник Президента України Л. Кучми, який був ідеологом економічних реформ країни, писав, що сертифікатна приватизація є «… айбруднішим ошуканством мільйонів громадян» та тіньовим перерозподілом власності, метою якого було зміцнення позицій уже сформованого панівного класу — колишньої партійно-господарської номенклатури (Гальчинький А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. Київ: Укр. пропілеї, 2001. С. 134—136).
Накопичення первісного капіталу відбувалося й іншими шляхами нееквівалентного обміну: вилучення ренти через посередницькі схеми, особливо в паливно-енергетичному комплексі, експлуатація державних і місцевих бюджетів, вилучення доходів державних підприємств шляхом штучного регулювання цін на сировину, їхню продукцію тощо.
Наступна грошова приватизація також не слугувала раціональному розподілу державної власності серед членів суспільства, які створювали її багато десятиліть. З одного боку, кошти для такої приватизації були лише у відповідних угруповань номенклатурників та організованого криміналітету. З іншого — вказані угруповання різними способами доводили підприємства до банкрутства для зниження їх вартості або, через корупційні зв’язки з представниками влади, добивалися багаторазового зниження ціни певних об’єктів державної власності, знижуючи затрати на їх скупку.
Привласнення «Криворіжсталі».
Винні не знайдені Дуже показовою такого роду грошовою приватизацією є привласнення металургійного комбінату «Криворіжсталь» — найбільшого підприємства гірничо-металургійного комплексу України, частка якого на ринку металопродукції становила 20%.
Незважаючи на його потужності та важливість для промислового сектора економіки держави, Фонд держмайна України чомусь вирішив, що його ціна повинна складати 4,26 млрд грн (близько 800 млн дол.).
Умови продажу було складено так, що 14.06.2004 р. переможцем конкурсу визнали «Інвестиційно-металургійний союз», засновниками якого були Р. Ахметов і зять Президента Л. Кучми — В. Пінчук. І це при тому, що спеціалістами ринкова ціна підприємства називалася від 1,3 до 5—6 млрд доларів. Окрім цього, у приватизаційному конкурсі брали участь й інші претенденти, деякі з них навіть пропонували вищу ціну за викуп цього підприємства.
Недарма одразу ж продаж «Криворіжсталі» було оскаржено в судах як проведений за заниженою ціною та з порушенням законодавства, але суди винесли рішення про визнання приватизації законною.
Лише після приходу до влади Президента В. Ющенка і Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко, Верховний Суд України скасувати ці судові рішення, а Кабінет Міністрів України постановою від 11.06.2005 р. № 440 визнав недійсним договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Криворіжсталі» та своїм розпорядженням від 23.06.2005 р. ухвалив рішення про заходи, пов’язані з підготовкою до повторного продажу пакета акцій ВАТ «Криворіжсталь». Згідно із затвердженими урядом умовами приватизації, початкова ціна продажу пакету склала уже близько 10 млрд грн (близько 2 млрд долл. США). Отже, стартова ціна цього об’єкту зросла, в порівнянні з 2004 роком, майже в два з половиною рази.
Далі 24.10.2005 р. відбувся новий приватизаційний конкурс. Його переможцем було визнано компанію Mittal Steel Germany GmbH, що входить до складу міжнародного холдингу Arcelor Mittal. Вона погодилася виплатити за 93% пакету акцій «Криворіжсталі» 24,2 млрд грн (4,8 млрд дол. США), що в 2 рази перевищувало стартову ціну і в 5,7 раза — суму, отриману державою за продаж підприємства у 2004 р.
Одне з найбільш несподіваних рішень стосувалося кадрового питання. У 2007 р. оголосили Програму добровільного звільнення персоналу, остання хвиля якої пройшла в 2015 р. Якщо на момент приватизації на комбінаті працювало майже 58 тис. осіб, то зараз — близько 29 тис. Тобто вполовину менше. Перші 10 тис. осіб побажали залишити меткомбінат навесні 2007 р., відразу після оголошення програми. Що їх мотивувало? Роботодавець одноразово виплачував на руки до 35 місячних окладів. Цього було достатньо, щоб ветеранам комбінату вийти на свободу з чистою совістю (https://biz.nv.ua/ukr/markets/istoriya-privatizaciji-krivorizhstali-ta-dosyagnennya-arcelormittal-kriviy-rig-sogodni-novini-ukrajini-50134442.html).
Отже, вищенаведені факти приватизації в Україні свідчать, що вона була ілюзією, а простіше — обманом більшості народу. Кому дозволено стати заможним — фактично вирішували бюрократи й так звані олігархи.
Створення масового власника не відбулося. Приватизація була проведена на умовах уже добре організованих злочинних угруповань і корупціонерів владних структур. Зговор стосувався також й того факту, що влада майже не переглядала результати такої прихватизації.
Факти корупції й злочинності в процесі приватизації визнав і тогочасний Президент України Л. Кучма. У своєму вступному слові при відкритті Всеукраїнської наради з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією 29.01.2004 р. він заявив, що корупція вразила всі сфери суспільного життя, особливо — такі сфери економічних відносин, як енергетика, агропромисловий комплекс, зовнішньоекономічна діяльність, банківська система, приватизація, бюджетна сфера, підприємництво. Президент зазначив, що приватизація державного майна залишається «солодким шматочком для корупції і злочинності».
Ми навели лише одиничні факти відновлення законності та справедливості в сучасній Україні. Винних у діяннях першої так званої «приватизації» не встановлено. А тому, на жаль, такі негативні процеси в економіці тривають і досі.
Відсутність належного регулювання
суспільних відносин у сфері приватизації
За своїми розмірами державний сектор України є одним із найбільших в Європі. В Україні функціонує понад 4 000 суб’єктів господарювання державної власності. У 2015 р. Кабінет Міністрів України затвердив перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, до якого було включено понад 300 таких державних об’єктів.
Нещодавно Служба безпеки України разом із Національною поліцією заблокували схему відчуження майна стратегічного держпідприємства ПАТ «Сумихімпром», оскільки було виявлено протиправну діяльність службових осіб цього підприємства, спрямовану на умисне доведення до банкрутства, а потім відчуження майна державного підприємства на користь приватних комерційних структур.
У ході досудового розслідування задокументовано факти штучного формування керівництвом ПАТ «Сумихімпром» кредиторської заборгованості товариства через залучення під заставу його майна кредитних коштів, які надалі витрачалися на придбання в підконтрольних структур сировини за завищеними цінами. Крім того, за висновками фахівців, розпочата в 2012 році процедура санації підприємства не відповідає вимогам законодавства і сприяє подальшому нарощуванню його боргів. Дії менеджменту призвели до формування боргових зобов’язань ПАТ «Сумихімпром» на суму понад 2 млрд грн, невиплати державі дивідендів та фактичного унеможливлення законної приватизації товариства. Для недопущення незаконного відчуження стратегічного держпідприємства судовими органами в липні 2021 р. було накладено арешт на майновий комплекс ПАТ «Сумихімпром» (URL: https://sprotyv.info/news/sbu-zablokuvala-shemu-vidchuzhennya-majna-strategichnogo-derzhpidpriiemstva-podrobici).
Світовій практиці відомі позитивні приклади приватизації в таких країнах, як Великобританія, Канада, Мексика та Польща, проте в них цей процес відбувався досить поступово, тоді як в Україні уряд змушений продавати підприємства за демпінговою ціною — 0,68 млрд дол. США за 300 підприємств у стислі строки. Тут відіграють роль і військові дії на тимчасово непідконтрольних Україні територіях Донецької і Луганської областей, й економічна криза, наслідком якої є необхідність шукати додаткові джерела надходжень до державного бюджету URL: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content &view=article&id=1970:privatiza tsiya-strategichnikh-pidpriemstv-2&catid=157&Itemid=499. Таким чином, відсутність належного регулювання суспільних відносин у сфері приватизації можна вважати окремою організаційно-управлінською детермінантою економічної злочинності в Україні (Юртаєва К.В., 2018).
Відсутність регулювання ринку біткоїнів
Політичні й правові чинники є одними з провідних криміногенних детермінант економічної злочинності в Україні. Йдеться про здійснення невиваженої державної політики в сфері економіки, як результат — неефективні економічні реформи, неврегулюванням економічних відносин у частині колізій деяких норм законодавства. Наочним показником цього є недостатня врегульованість ринку біткоїнів, що відображає відставання України від розвинутих європейських держав у цій сфері. За формування державної політики в сфері обігу віртуальних активів, відповідає Міністерство цифрової трансформації України. Відповідне законодавство повільно напрацьовується. Проте, за висновком Комітету з питань інтеграції України до ЄС, проект Закону «Про віртуальні активи» (реєстр. № 3637 від 11.06.2020 р.), потребує суттєвого доопрацювання, зокрема, в частині приведення у відповідність до Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) та Директиви 2015/849. Відсутність чіткої державної позиції щодо регулювання ринку біткоїнів та затягування процесу прийняття відповідних нормативно-правових актів призводить до використання криптовалюти при здійсненні членами організованих злочинних угруповань кримінальних правопорушень у сфері економіки та в корупційних схемах.
Ринок землі та ухилення від сплати податків при оплаті праці
Заступник виконавчого директора Центру економічної стратегії Д. Яблоновський заявив на радіо НВ, що найбільша сума в структурі бюджетних втрат стосується відкриття ринку землі та ухилення від сплати податків при оплаті праці. На його думку, прозорий і повноцінний ринок сільськогосподарської землі дав би змогу отримати додаткові $12 млрд до бюджету одноразово і $52 млн щороку. Водночас через тіньовий ринок праці держава недоотримує щороку $6 млрд., посиливши верховенство права в Україні, за п’ять років можна було б отримати економічний ефект у понад $26 млрд одноразових надходжень і ще майже $9 млрд додаткових надходжень щороку, що становить близько двох річних бюджетів України. Яблоновський Д. заявив, що вони «могли би профінансувати всі ті потреби, які держава має забезпечувати через бюджет, якби підвищили рівень правовладдя. Але парадокс у тому, що в Україні легше виконати вимоги Міжнародного валютного фонду, Світового банку, щоб отримати чергові кредити, ніж можновладцям нашим підвищити рівень правовладдя, виконання законів і потенційно, з часом, відмовитись від таких кредитів».
Кожен українець може сприймати теперішні кроки щодо земельної реформи по-різному, але Верховна Рада України 31.03.2020 р. прийняла закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, згідно з яким із 01.07.2021 р. скасовується дія мораторію на продаж аграрної землі. Президентом України вже підписаний Закон № 2194 щодо проведення земельної децентралізації. Як свідчать виступи В. Зеленського, за часи мораторію на продаж землі деякі політики та бізнесмени вкрали в держави землю площею майже 2 півострови Крим. Урядом планується, що до людей, які розкрадали українську землю, будуть застосовані санкції РНБО. Очікується, що від реалізації земельної реформи в бюджети різних рівнів надійде близько 2 млрд дол. США або 1, 5 % ВВП.
Що маємо?
Таким чином, у процесі приватизації в Україні відбулося тісне зрощення кримінального бізнесу і влади. Бізнес, отримуючи преференції від держави, залишається переважно залежним від чинної влади, окремих посадових осіб. А це високий рівень корупції, переплетіння інтересів представників владних і бізнесових структур. Наслідками цього стало гальмування побудови цивілізованих ринкових відносин, піднесення добробуту населення, формування середнього класу та активного громадянського суспільства в Україні. Тому перехід української економіки на рейки розвитку за європейською ринковою моделлю, розв’язання проблем легалізації «прихватизованої» власності та капіталів, значною мірою лежать у політичній площині та потребують нагальної докорінної зміни економічних відносин, що склалися в Україні.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
