Військовозобов’язаний громадянин України, який народився в іншій державі та має іншу національність, не звільняється від обов’язку захищати Україну

4 червня 2026 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 678/1251/24 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який просив скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України.

Військовозобов’язаний, придатний за станом здоров’я для проходження військової служби, належним чином повідомлений про наслідки неприбуття за повісткою, не маючи поважних причин на неприбуття, звільнення чи відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, отримавши «бойову» повістку для відправки у розпорядження командира військової частини, не прибув, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, його було засуджено за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Читайте також: Якщо скасовано постанову ВЛК про придатність до військової служби особи, яка відмовилася від отримання бойової повістки, її не можна вважати такою, що ухиляється від мобілізації

У касаційній скарзі захисник зазначав, що у матеріалах кримінального провадження немає наказу на мобілізацію, мобілізаційного розпорядження чи повістки, які слугують підставами для призову на військову службу, як і доказів їх вручення, або зафіксованої відмови від їх отримання, у порядку, врегульованому постановою Уряду від 16 травня 2024 р. № 560.

Розписка, на яку послалися суди, не є належним способом оповіщення громадян про виклик, тому її всупереч вимог ст. 85-87 КПК України безпідставно покладено в основу вироку в якості доказу. До того ж обвинувачений не володіє українською мовою з огляду на що, підписуючи цей документ, не розумів його змісту.

Верховний Суд вказав, що для кваліфікації діяння за ст. 336 КК України необхідно встановити факт отримання військовозобов’язаним повістки та його неявку без поважних причин у зазначені місце і час до ТЦК та СП.

Аналогічний підхід висловлено і у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 січня 2020 р. у справі № 759/5435/16-к, що для доведеності винуватості особи за ст. 336 КК України обов’язковим є встановлення даних про вручення повістки військовозобов’язаному або даних, які підтверджують його відмову від її отримання.

Читайте також: Ухилення від призову не може бути інкриміновано особі, якщо обсяг її медичного огляду був неправомірно звужений, а оформлення результатів ВЛК про придатність здійснено з порушенням процедури

Натомість захисник помилково підміняє доказ у кримінальному провадженні, що підтверджує факт вручення повістки, яким є розписка в цьому випадку, тими документами, які стали підставою для виклику обвинуваченого до ТЦК та СП для виконання конституційного обов’язку.

Розписка, що міститься в матеріалах кримінального провадження у сукупності з іншими доказами, зокрема, показаннями самого обвинуваченого, свідків, письмовими доказами, доводить отримання ним повістки.

Обвинувачений ані під час судового розгляду, ані в суді апеляційної інстанції, не заперечував, що після проходження медичного огляду він отримав повістку, про що і розписався.

Що стосується доводів сторони захисту, що обвинувачений не розумів змісту вручених йому у ТЦК та СП документів і тих, у яких він розписався, то Верховний Суд визнав їх неприйнятними.

Введення на території України воєнного стану, оголошення загальної мобілізації, закріплений ст. 65 Конституції України обов’язок громадян України захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є загальновідомими фактами.

Читайте також: Релігійні переконання військовослужбовців не є підставою для відмови від виконання наказів командування, не пов’язаних із використанням зброї

Обвинувачений, будучи громадянином України, усвідомлюючи, що він є військовозобов’язаним, стоїть на обліку в ТЦК та СП, про що зазначено у його військово-облікових документах, пройшов медичний огляд, за яким був визнаний придатним до військової служби, а також, що йому вручено повістку, за якою необхідно було з’явитися за викликом до ТЦК та СП для відправлення у розпорядження командира військової частини, не з’явився.

Йому було усно роз’яснено його обов’язок з’явитися за викликом, а також наслідки неявки без поважних причин, попереджено про кримінальну відповідальність.

Хоча обвинувачений вільно не володіє українською мовою, у зв’язку з чим для забезпечення його прав у кримінальному провадженні було залучено перекладача, проте знає її на достатньому для усного сприйняття та розуміння рівні з огляду на тривалий час його проживання в Україні, перебування у цивільному шлюбі з громадянкою України, трудову діяльність, а тому його твердження про необізнаність з обов’язком з’явитися до ТЦК та СП для відправлення у військову частину небезпідставно розцінили як обраний ним спосіб захисту.

До того ж обвинувачений неодноразово зазначав, що оскільки він народився в Казахстані, а за національністю є білорусом, то не зобов’язаний захищати Україну, тим самим прямо висловив небажання проходити військову службу.

Тому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності у діянні засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути