Думка експерта
Вирок на сотні сторінок за лічені години
Справедливе правосуддя забезпечується багатьма складовими, серед яких особливе місце посідає належна правова процедура розгляду справи та ухвалення судового рішення.
Між процесуальною можливістю та обґрунтованим сумнівом
Попри те, що процедура судового розгляду та порядок ухвалення судових рішень у кримінальному провадженні детально регламентовані кримінальним процесуальним законом, на практиці виникає чимало питань щодо дотримання судом установленої процедури на завершальному етапі судового розгляду.
Дослідження судової та адвокатської практики свідчить, що такі питання постають навіть стосовно ухвалення та складання вироку — підсумкового судового рішення, яким вирішується питання про винуватість або невинуватість особи.
Сумніви можуть бути зумовлені, зокрема, очевидною невідповідністю між проміжком часу, протягом якого суд перебував у нарадчій кімнаті, та обсягом і складністю повного тексту вироку. Не менш дискусійними є випадки, коли суд фактично оперує резолютивною частиною вироку як окремим процесуальним документом, проголошує її, видає учасникам або окремо вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень поряд із повним текстом вироку.
Усе це породжує принципове, з погляду засад кримінального провадження та можливих процесуальних наслідків, питання: «Чи може суд ухвалювати, складати, виготовляти та підписувати вирок поза межами нарадчої кімнати?».
Відповідь на нього потребує системного дослідження належної правової процедури, юридичних властивостей вироку, таємниці наради суддів, співвідношення ухвалення, складання та проголошення судового рішення, а також значення часу, протягом якого суд виконує ці процесуальні дії.
Належна правова процедура як основна засада кримінального провадження
Застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження є одним із завдань кримінального провадження, виконання якого має забезпечити швидкий, повний та неупереджений судовий розгляд (ст. 2 КПК України). Водночас дотримання такої процедури є складником конституційного та конвенційного права особи на справедливий суд.
Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічна гарантія закріплена у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, значення має не лише те, якого висновку дійшов суд, а й те, у який спосіб цей висновок сформовано та оформлено. Дотримання належної правової процедури забезпечує реалізацію верховенства права і законності як загальних засад кримінального провадження.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду визначає належну правову процедуру як форму здійснення правосуддя, утворену сукупністю процесуальних гарантій прав людини, спрямованих на досягнення процедурної справедливості. Її застосування передбачає, що повноваження органу публічної влади мають бути визначені законом, а відповідний орган повинен діяти в межах цих повноважень і саме у встановлений законом спосіб. Недотримання належної правової процедури здатне спричинити порушення гарантованого ст. 6 Конвенції права на справедливий суд.
Кримінальний процесуальний закон установлює вимоги до належності процедури на кожному етапі кримінального провадження, у тому числі під час ухвалення судового рішення.
Стосовно судового рішення можна виокремити такі взаємопов’язані, але не тотожні процесуальні дії: ухвалення судового рішення, включно з нарадою суддів, вирішенням передбачених законом питань і голосуванням (статті 368, 371, 375 КПК); складання повного тексту судового рішення; виготовлення, тобто фізичне оформлення та друк його остаточного тексту; підписання судового рішення суддею або всіма суддями, які входять до складу суду; проголошення або оголошення судового рішення (ст. 376, ч. 15 ст. 615 КПК); вручення та надсилання копій судового рішення учасникам судового провадження; виправлення описок і очевидних арифметичних помилок (ст. 379 КПК); роз’яснення судового рішення (ст. 380 КПК).
Читайте також: Не допускається призначення покарання у виді обмеження волі жінці, яка на момент ухвалення вироку була вагітною
Процес ухвалення судового рішення у кримінальному провадженні є різновидом пізнавально-практичної та розумово-вольової діяльності суду. Ця діяльність триває в часі, має структуровану форму, охоплює оцінювання фактичних обставин, доказів і правових аргументів та завершується формуванням остаточного висновку, заснованого на внутрішньому переконанні судді або колегії суддів.
Юридичні властивості судового рішення, зокрема вироку
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права та з дотриманням установлених КПК вимог щодо кримінального провадження.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Отже, законність судового рішення охоплює не лише правильність застосування матеріального права, а й дотримання форми, місця, послідовності та способу вчинення процесуальних дій, що завершуються його ухваленням. Порушення процедури не може бути виправдане тим, що сформульований судом кінцевий висновок видається переконливим.
Згідно з позицією Консультативної ради європейських суддів базовими вимогами до судових рішень є їх обґрунтованість, вмотивованість, зрозумілість, однозначність та своєчасність. Водночас своєчасність не тотожна поспішності. Досягнення результату у розумний строк не звільняє суд від обов’язку забезпечити належну якість рішення та дотриматися процедури його ухвалення.
Обґрунтоване рішення має спиратися на об’єктивно з’ясовані обставини, належні норми права, сукупність досліджених доказів та мотиви, що підтверджують логічність і несуперечливість висновків суду. Вмотивованість рішення означає, що суд повинен пояснити, на яких підставах він дійшов відповідних висновків, чому одні докази враховано, а інші відхилено, яким чином оцінено аргументи сторін і чому застосовано саме ті норми матеріального та процесуального права, на які посилається суд.
Таким чином, мотивація судового рішення демонструє, що: доводи та міркування учасників судового провадження були почуті й належно оцінені судом; докази отримали правову оцінку з наведенням мотивів їх прийняття або відхилення; застосування відповідних норм права обґрунтоване фактичними обставинами конкретного провадження.
Практика Європейського суду з прав людини вимагає, щоб національні судові рішення були аргументованими, зрозумілими для сторін і містили відповіді на основні доводи, здатні вплинути на результат розгляду. При цьому ст. 6 Конвенції не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: обсяг мотивування залежить від характеру рішення, складності справи та змісту позицій сторін.
Саме тому обґрунтоване й вмотивоване судове рішення не може бути результатом суто механічної операції. Його складання потребує аналізу доказів, їх зіставлення, вирішення питань допустимості, належності, достовірності та достатності, тлумачення норм права, оцінювання доводів сторін і формулювання мотивів. Така інтелектуально складна діяльність об’єктивно потребує часу.
Час, витрачений на підготовку якісного судового рішення, є не затягуванням правосуддя, а необхідною інвестицією в його законність, передбачуваність і легітимність.
Ухвалення вироку і таємниця наради суддів
У 2024 році законодавець реформував порядок ухвалення судових рішень у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві, замінивши інститут нарадчої кімнати ширшою конструкцією таємниці ухвалення судового рішення. Проте відповідні зміни не були внесені до КПК України.
Отже, у кримінальному провадженні зберігається спеціальний порядок: після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, а вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (статті 366, 371 КПК).
Нарадча кімната у цьому контексті є не лише окремим ізольованим приміщенням. Це також спеціальний процесуальний режим, який визначає місце, час, послідовність дій, коло осіб, допустимі перерви та інформаційні обмеження під час формування остаточного судового рішення.
Таємниця наради суддів спрямована на забезпечення незалежності та безсторонності суду у вирішальний момент кримінального провадження. Вона унеможливлює сторонній вплив на обговорення, голосування, формування мотивів і кінцевих висновків суду.
Згідно зі ст. 367 КПК під час ухвалення вироку в нарадчій кімнаті не має права перебувати ніхто, крім складу суду. Суд може перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу; під час перерви судді не можуть спілкуватися з учасниками кримінального провадження. Судді також не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку.
У нарадчій кімнаті суд повинен вирішити весь комплекс питань, визначених ст. 368 КПК. Йдеться, зокрема, про наявність діяння та складу кримінального правопорушення, винуватість особи, можливість звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, вид і міру покарання, цивільний позов, долю речових доказів, процесуальні витрати, заходи забезпечення кримінального провадження та інші правові наслідки.
У колегіальному складі ці питання мають бути обговорені суддями та вирішені шляхом голосування, від якого ніхто із суддів не вправі утримуватися. Головуючий голосує останнім. Ухвалене в нарадчій кімнаті рішення підписують усі судді, незалежно від того, чи збігається позиція кожного з них із позицією більшості. Суддя, який не погоджується з рішенням, може викласти окрему думку.
Таким чином, у нарадчій кімнаті повинні відбутися не лише формальне голосування або підтвердження наперед визначеного результату, а принаймні такі взаємопов’язані дії: остаточне оцінювання доказів відповідно до статей 89 і 94 КПК; обговорення питань, передбачених ст. 368 КПК; узгодження позицій суддів або фіксація розбіжностей; голосування; формування остаточних мотивів судового рішення; складання вступної, мотивувальної та резолютивної частин вироку; внесення до тексту погоджених змін, уточнень і виправлень; перевірка узгодженості всіх частин вироку; виготовлення та підписання остаточного повного тексту.
Саме сукупність цих дій становить належну процедуру ухвалення вироку. Вихід суду з нарадчої кімнати означає, що цей процес завершено, а вирок як повний, остаточно сформований і підписаний процесуальний документ уже існує.
Правова процедура ухвалення, складання та проголошення вироку
Відповідно до ч. 1 ст. 376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
Частина 2 ст. 376 КПК установлює виняток для ухвал і постанов: якщо складання такого судового рішення вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням та оголошенням його резолютивної частини, яку підписують усі судді. Повний текст ухвали або постанови складається не пізніше п’яти діб із дня оголошення резолютивної частини. Про час оголошення повного тексту зазначається в раніше складеній резолютивній частині.
Читайте також: Клопотання, подане у порядку виконання вироку, не може бути повернено рішенням суду для належного оформлення
Отже, загальна норма прямо дозволяє складання та оголошення резолютивної частини лише стосовно ухвали або постанови. Вона не передбачає можливості складати резолютивну частину вироку як окремий процесуальний документ.
Законом від 27 липня 2022 року № 2462- IX ст. 615 КПК було доповнено ч. 15, відповідно до якої в умовах воєнного стану суд має право після складання та підписання повного тексту вироку обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов’язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
До набрання чинності цією нормою проголошення лише вступної та резолютивної частин вироку не допускалося і визнавалося істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Частина 15 ст. 615 КПК установлює особливість саме проголошення, а не ухвалення, складання чи підписання вироку. Воєнний стан дозволяє скоротити публічне зачитування багатосторінкового документа, але не дозволяє відкласти формування його мотивів на час після виходу суду з нарадчої кімнати.
Правова позиція Касаційного кримінального суду також виходить із того, що в умовах воєнного стану суд має право проголосити лише резолютивну частину вироку за умови, що до цього вже складено та підписано повний текст і його вручено учасникам судового провадження в день проголошення.[6]
Отже, порядок ухвалення та проголошення вироку в умовах воєнного стану охоплює таку послідовність:
1) після останнього слова обвинуваченого суд виходить до нарадчої кімнати;
2) суд оцінює докази, вирішує питання, передбачені ст. 368 КПК, проводить нараду та голосування;
3) у нарадчій кімнаті складається повний текст вироку — вступна, мотивувальна та резолютивна частини;
4) остаточний текст виготовляється, перевіряється та підписується суддею або всіма суддями колегії;
5) суд виходить із нарадчої кімнати та негайно проголошує вирок. Під час воєнного стану він може обмежитися проголошенням резолютивної частини вже складеного і підписаного повного тексту;
6) повний текст вироку вручається учасникам судового провадження в день проголошення, а відсутньому учаснику надсилається в порядку, передбаченому КПК.
Ця послідовність є не технічною рекомендацією, а алгоритмом належної правової процедури.
Порівняльний аналіз процедури ухвалення, складання та проголошення ухвали, постанови і вироку
Положення ч. 2 ст. 376 та ч. 15 ст. 615 КПК утворюють взаємопов’язаний комплекс нормативного регулювання і мають тлумачитися системно шляхом зіставлення паралельних правових конструкцій.
По-перше, складання та оголошення резолютивної частини ухвали або постанови допускається лише тоді, коли підготовка повного тексту потребує значного часу. Натомість можливість проголосити резолютивну частину вироку в умовах воєнного стану не обумовлена складністю чи обсягом вироку. Вибір між проголошенням повного тексту та лише його резолютивної частини належить до судової дискреції.
По-друге, обидві норми використовують поняття «повний текст судового рішення». Отже, резолютивна частина ухвали, постанови або вироку є неповним текстом відповідного судового рішення.
По-третє, закон установлює різні часові межі складання повного тексту. Повний текст ухвали або постанови може бути складено після оголошення резолютивної частини — не пізніше п’яти діб. Натомість повний текст вироку має бути складено і підписано до проголошення його резолютивної частини. Тому мотивувальна частина вироку не може дописуватися після виходу суду з нарадчої кімнати.
По-четверте, ч. 2 ст. 376 КПК прямо передбачає складання резолютивної частини ухвали або постанови як окрему процесуальну дію. Частина 15 ст. 615 КПК говорить лише про проголошення резолютивної частини вироку. Отже, складання самостійного документа «Вирок (резолютивна частина)» КПК не передбачає.
По-п’яте, самостійний характер резолютивної частини ухвали або постанови підтверджується вимогою підписати її всіма суддями. Окремої вимоги щодо підписання резолютивної частини вироку закон не містить, оскільки підписанню підлягає повний текст вироку.
По-шосте, законодавець використовує різну термінологію: «оголошення» резолютивної частини ухвали або постанови та «проголошення» резолютивної частини вироку. Оголошення резолютивної частини ухвали або постанови пов’язане з її самостійним складанням і подальшим оголошенням повного тексту. Проголошення резолютивної частини вироку є скороченим способом доведення до відома присутніх змісту вже наявного повного вироку.
По-сьоме, повний текст ухвали або постанови оголошується пізніше, тоді як повний текст вироку вручається учасникам у день проголошення його резолютивної частини. Такий обов’язок був би неможливим, якби повний текст на цей момент ще не існував.
По-восьме, у резолютивній частині ухвали або постанови зазначається час майбутнього оголошення повного тексту. Для вироку така конструкція відсутня, оскільки закон не передбачає майбутнього складання його повного тексту після проголошення резолютивної частини. Таким чином, перенесення на вирок процедури, передбаченої ч. 2 ст. 376 КПК для ухвал і постанов, є неприпустимим. Воно фактично створювало б нову процесуальну форму, якої законодавець не встановив.
КПК України також не передбачає окремого складання, видачі сторонам або внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень документа з назвою «Вирок (резолютивна частина)». Резолютивна частина вироку є частиною повного тексту, а не самостійним видом судового рішення.
Зоя Загиней-Заболотенко д.ю.н., професорка, завідувачка відділу проблем
кримінальної юстиції та кримінології Інституту держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України
Микола Мельник, д.ю.н., професор, адвокат
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
