Судова практика
Сама лише незгода учасника провадження з доказами та небажання сприймати встановлені факти не є підставою для повторного допиту потерпілого та свідків чи виклику експерта
17 серпня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати ККС у справі № 373/1916/21 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженої на судові рішення, якими її визнано винною за ч. 2 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
Засуджену, яка під час побутового конфлікту вдарила співмешканця кухонним ножем у груди, що призвело до його смерті, визнано винною у вчиненні тяжкого тілесного ушкодження, хоча первісно її обвинувачено в умисному вбивстві.
У касаційній скарзі вона просила перекваліфікувати злочин на вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), оскаржувала висновки експертизи та показання свідків, а також вимагала повторного допиту потерпілої, свідків і виклику експертів у суді касаційної інстанції через неповноту дослідження доказів судами.
Верховний Суд відхилив її доводи та вказав, що повторний допит потерпілого, свідків і виклик експертів не є обов’язковими, якщо суд уже повністю та всебічно дослідив їхні показання і висновки, а заявлені клопотання не містили належного мотивування наявності нових суттєвих обставин. Сама лише незгода учасника провадження з цими доказами не може бути правовою підставою для повторного допиту зазначених осіб чи виклику експертів.
Суд роз’яснив межі застосування повторного дослідження доказів апеляційним судом і, посилаючись на ч. 2 ст. 353 КПК, зазначив, що оскільки засуджена не обґрунтувала наявності нових обставин, а лише висловила незгоду з оцінкою доказів, апеляційний суд правомірно відмовив у повторному допиті.
Стосовно кваліфікації діяння Суд підтвердив розмежування складів злочинів. Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), характеризується подвійною формою вини: умислом щодо спричинення тяжкого тілесного ушкодження та необережністю щодо настання смерті. Вбивство через необережність (ст. 119 КК) характеризується виключно необережною формою вини. Оскільки засуджена вдарила ножем навмання поза полем свого зору та усвідомлювала можливість шкоди здоров’ю потерпілого, суди обґрунтовано встановили непрямий умисел на заподіяння тілесних ушкоджень.
Суд також відхилив довід про необ’єктивність дослідження речових доказів через непред’явлення в судовому засіданні другого ножа, оскільки цей ніж не набув процесуального значення знаряддя злочину, не належав до предмета доказування (ст.ст. 84, 91 КПК), а вирок обґрунтовано саме дослідженим у суді ножем.
Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженої без задоволення, а вирок та ухвалу — без змін.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.







