Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 9
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 9. Монополія і монополісти
У продовження циклу статей у минулих номерах ЮВУ, автори продовжують розглядати проблему фонових явищ організованої злочинності. У частинах 6, 7, 8 циклу було викладено про такі фактори відтворення фонових явищ організованої злочинності, як політичні процеси, пов’язані із недоліками побудови політичної підсистеми українського суспільства; організаційно-управлінські недоліки функціонування інститутів державного управління; тіньова економіка. Сьогодні увазі читачів газети представлений наступний із факторів, що породжує та відтворює фонові явища організованої злочинності, а саме — монополізм.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Прогресивний розвиток України — реальна протидія
організованій економічній злочинності
Це саме стосується й феросплавного бізнесу в Україні, який, за словами Г. Корбана, контролюється І. Коломойським. Повідомляється, що лише сукупна потужність Нікопольського й Запорізького заводів становить 1,8 млн тонн феросплавів на рік, а це становить 89% від загального обсягу виробництва феросплавів в Україні (URL: https://hromadske.ua/ru/posts/chastnaya-imperiya-chto-v-ukraine-prinadlezhit-kolomojskomu).
Читайте також: «Мертва» норма закону? Чи є ефективним наділення контрольними повноваженнями державних органів у протидії організованій злочинності?
У даному випадку йдеться лише про одного з переліку монополістів, які гальмують у країні розвиток справжніх цивілізованих ринкових відносин. Разом із тим, на перший погляд — це уже не рекет і навіть не «прихватизація», це, нібито, культурне «ринкове» накопичення капіталу в зазначених сферах виробництва організованими олігархічними групами. Але, на жаль, не цивілізованими, а монопольними способами.
Як заявив колишній голова Антимонопольного комітету Ю. Терентьєв, і ми повністю з ним погоджуємося: «монополія неможлива без держави» (Інтерв’ю виданню «Рейтинг»: URL: https://amcu.gov.ua/news/monopoliya-nemozhliva-bez-derzhavi-intervyu-golovi-komitetu-vidannyu-rejting). І цим усе сказано — це кримінальний корупційний «сплав» бездарного, продажного й корупційного чиновництва та відповідних монополістів із метою незаконного отримання надприбутків коштом зубожіння працівників та інших верств суспільства. Такий державно-приватний монополізм — ще й міцна загорожа (відлякування) від проникнення в Україну іноземних інвестицій, що сприяло б налагодженню ринкових конкурентних виробничих відносин, росту ВВП та покращенню соціального забезпечення українців.
Тільки за умови налагодження глобальної конкурентоспроможності
Як зазначено в офіційному електронному виданні президента США, в Євразії, Російській Федерації та Румунії існує тісний зв’язок між організованою злочинністю, нечесними чиновниками та великим капіталом, що загрожує економічному зростанню і перспективам для демократичного управління. Tранснаціональні організовані злочинні бізнес-структури ввели монополію на енергетичних, телекомунікаційних ринках та ринках дорогоцінних металів.
Виходячи зі сказаного, слід ще раз наголосити, що прогресивний розвиток України — це не формальна, а реальна й ефективна боротьба з організованою економічною злочинністю та корупцією , налагодження глобальної конкурентоспроможності й ефективного антимонопольного внутрішнього виробничого середовища, яке повинне ґрунтуватися на економічній свободі. Тільки за таких умов остання буде слугувати реалізацією права всіма громадянами вільно володіти приватною власністю, а господарюючим суб’єктам виробляти й споживати, продавати й купувати та вільно наймати й найматися і діяти у сфері економіки за законами її цивілізованого ринку.
Сміливо можна стверджувати , що масштабна монополізація української економіки криміналізує економіку і гальмує її розвиток.
Держава зобов’язана проводити системну антимонопольну політику
Тому держава зобов’язана проводити активну та сувору антимонопольну системну політику, складовою якої є не тільки видання відповідних законів та підзаконних актів, а й реальна їх реалізація з метою обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань, застосування різного роду санкцій до порушників від організаційних, економічних, адміністративно-правових до кримінальних. Безумовно, що це потребує удосконалення й антимонопольного законодавства, яке б чітко регулювало процеси демонополізації уже присутніх на ринку монополій, а також передбачало кримінальну відповідальність за умисну монопольну діяльність.
У Кримінальному кодексі України 2001 р. статтею 228 була передбачена кримінальна відповідальність за змову про штучне підвищення та підтримання монопольних цін, тарифів, знижок, надбавок, націнок з метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності всупереч умовам антимонопольного законодавства. В 2003 р. її було змінено. У новій редакції кримінальним правопорушенням стало вважатися лише примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди, що зовсім звузило випадки для її застосування. А в 2011 р. Законом України № 4025-VI вона втратила чинність як і ряд інших норм, які стосувалися кримінальної відповідальності у сфері господарської діяльності. У цей період Президентом України був В. Янукович та його команда, яка займала чільні позиції в парламенті та центральних органах виконавчої влади та судових органах. Виходячи зі сказаного і нині відомих діянь цієї особи та його олігархічного оточення після його втечі з України, в економічній та інших сферах діяльності, не трудно здогадатися про причини такої ненависті олігархів до кримінального антимонопольного законодавства. Чимось іншим важко це прояснити, адже в самих цивілізованих державах Заходу антиконкуренті дії давно трактуються як злочин.
Від акту Клейтона до акту Селлера-Кефовера
У США ще в далекому 1890 р. був прийнятий з цього приводу перший акт Шермана, а пізніше, 1914 — 1936 рр., — акт Робінсона-Петмана, у 1950 р. — акт Селлера-Кефовера. Цими актами монополія розглядається як домінантне становище фірми на ринку. Встановлюється кримінальна відповідальність за політику хижацьких (грабіжницьких) цін тощо. Важливим напрямком державної політики є також регулювання інформаційного забезпечення ринку.
Недарма у США нині відзначається про початок зникнення навіть природно-монопольних галузей. Там залишаються монополії лише в декількох галузях. Зокрема, це стосується телекомунікацій та енергорозподілу. У США лише законодавство визначає сфери та райони існування певних монополій, які є вкрай необхідні, а тому конкуренція небажана.
Багато країн світу запозичили основні положення антимонопольної політики у США, хоча кожна з них має свої особливості. А Україна — навпаки, відмовилася навіть від того, що уже встигла набути, декриміналізувавши штучне підвищення та підтримання монопольних цін, тарифів, знижок, надбавок та націнок, про що сказано вище.
Витоки феодальної монополії
Якщо коротко розглядати відносно недалеку сучасність, то першим типом монополізму при виробництві ремісничої, мануфактурної і промислової продукції зазначають феодальний. Він формувався на основі економічних умов, які створювали для різних груп підприємців феодальні владні структури. Вигідні умови були товаром, і чиновницький апарат монархічної і регіональної влади їм торгував. Хто пропонував велику суму, отримував краще. Хто хотів отримати цей товар безкоштовно, задовольнявся тим, що залишалося після роздачі хорошого «товару».
Монополістам не було потреби розвивати техніку і технології. Їхнім завданням було позбавлення інших виробників можливості піднятися на більш високий рівень виробництва. Останнім, щоб витримати нерівну конкуренцію, доводилося працювати вдвічі, втричі інтенсивніше, ніж монополістам, і на наукову і винахідницьку діяльність у них вже не залишалося ні сил, ні коштів.
У результаті Англійської та Французької революцій феодальні порядки були усунені, але тільки в рамках окремих держав. Загалом у світовій економіці вони збереглися без обмежень. Найсильнішою з військової точки зору держава могла диктувати умови господарської діяльності підприємцям всього світу — визначати ціну на сировину і продукцію сільського господарства південних країн. Так, більша частина кращих територій планети виявилася захоплена і перетворена в колоніальні володіння найсильніших промислових держав — Англії і Франції, політика яких відносно колоній визначалася вузьким колом найбільших промисловців.
Підприємці з інших країн Європи таким чином були позбавлені можливості забезпечити своє виробництво дешевих сировиною, а пролетаріат цих країн виявився позбавлений дешевих продуктів харчування. Це збільшувало продукції і робило її неконкурентоспроможною.
За підсумками Другої світової війни США, Англія і Франція, СРСР відстояли колишній порядок розподілу колоній, а післявоєнна політична карта світу встановлена на тривалий історичний термін.
Невдовзі, в 60-х роках ХХ ст. слабкі національно-визвольні рухи Африки і Азії зруйнували колоніальну систему за короткий час без значної збройної боротьби. Після розпаду колоніальних імперій влада великих транснаціональніх корпорацій (ТНК) США, Англії, Франції, Німеччини над економіками формально незалежних держав Азії, Африки і Латинської Америки тільки посилилася. Були лише змінені важелі управління. Вони стали більш ефективними.
Нові механізми впливу ТНК на країни, що розвиваються припускають, що вийти на світовий ринок зі своєю продукцією можна тільки в тому випадку, якщо вона зроблена на сучасному обладнанні. Цим і обумовлюється залежність країн, що розвиваються від глобальних ТНК. Якщо країна нездатна придбати сучасну зброю, вона цілком може стати об’єктом розграбування. Прикладом може слугувати хоча б країни африканського континенту.
Держави, які здатні створювати нові технології, отримали найширші можливості обмінювати їх на будь-яку сировину і на будь-яку продукцію. Стати фактичними господарями всіх ресурсів планети ТНК змогли тому, що вони є монополістами у виробництві самого ліквідного товару сучасного світу. При продажу країнам, що розвиваються сучасних технологій ТНК встановлюють такі високі ціни, що вартість продукції цих держав, що розвиваються для цих же корпорацій виходить набагато нижчою за ринкову. У підсумку, країни, що розвиваються, як продавали своїм метрополій продукцію за заниженими цінами, так і продовжують це робити (Убайдуллаев Сурат. Монополізм в мировой экономике. http://svom.info/entry/703-monopolizm-v-mirovoj-ekonomike/).
Зловживання монопольним становищем позиції ЄС
Європейський Суд, у справі «Hofmann-La Roche» визначає поняття «зловживання монопольним становищем», а саме — це така поведінка учасника ринку, яка впливає на структуру ринку, при цьому — абсолютно не відповідає поведінці, що передбачає існування здорової конкуренції, перешкоджає збереженню її нормального рівня та її зростанню. Отже, домінуюче становище на ринку надає суб’єкту таку економічні переваги, які дозволяють йому протидіяти здорової конкуренції, діяти у спосіб, порушуючи інтереси інших учасників ринку. Класичним прикладом монополісту на українському ринку є компанія LIMITED LIABILITY COMPANY TEDIS UKRAINE (ТОВ «Тедіс», она ж раніше — «Мегаполіс-Україна», кінцевим бенефіціарним власником якої є Б. Кауфман, яка охоплює понад 60% оптового ринку тютюнової продукції. Україна, притягуючи його учасників до різного виду відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на жаль, протягом тривалого часу закривала очі на існуванні єдиного дистриб’ютора. У 2021 р. АМКУ наклало штраф на компанію на суму 264,2 млн. грн. за не повне виконання його рішень у 2016 р., коли і визнав її монополістом. Під новою назвою, з 2016 р. компанія продовжувала діяти як монополіст на тютюновому ринку. При цьому, інші учасники ринку, зазнають дискримінації у контексті ціноутворення, так само як і можливості задовольнити потреби торгових мереж у потрібному обсязі і асортименті.
Кримінальні норми для «прикриття» монополії
І хоча раніше, АМКУ, нібито ухвалив низку рішень щодо монополії Б. Кауфмана, але, як заявив народний депутат О. Качура, така інформація не надається народним депутатам за їх запитами до Антимонопольного комітету. Нагадаємо, що вони цікавилися питанням часу визнання незаконною змову «Тедіс Україна» з іншими виробниками-монополістами України тютюнових виробів та намагалися отримати рішення АМКУ по Б. Кауфману і його сигаретної монополії в Україні.
КМУ прийняв постанову 9 вересня 2020 р. №840, якою затвердив Порядок реалізації експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів». За поясненнями розробників, він запланований до реалізації на кінець 2021 р. Проект нібито покликаний для протидії ухиленню від сплати податків, контрабанді і контрафактної продукції, але, насправді виходить, за висновками спеціалістів, він лише закріплює легалізацією монопольного становища компанії «Тедіс Україна». Чому? Тому що, критеріям, які містяться у Порядку реалізації пілотного проекту, відповідає лише один суб’єкт господарювання в Україні, і це саме — наш «Тедіс Україна», який за прогнозами, буде законно утверджувати на ринку тютюну свою монополію. Чи можна це назвати боротьбою з податковими злочинами — велике питання.
Вважаємо, що саме для «прикриття» таких дій у КК України таки було передбачено кримінальну відповідальність за нібито недобросовісну конкуренцію, але лише у формі незаконного використання знаку для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229), хоча її редакція шість раз піддавалася змінам; незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231) — зазнала трьох редакційних змін; розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232) — зазнала також трьох редакційних змін. Але вказані статті не досить конкретизовані та й покарання за такі діяння не є особливо загрозливими та повчальним для правопорушників — в основному штрафні санкції.
Ми не заперечуємо, того факту, що в Україні, як у США та інших країнах Заходу, також повинні існувати певні природні монополії, які є суспільно необхідними й корисними для держави і суспільства. Але, з метою недопущення зловживання ними своїм монопольним становищем, українське національне законодавство також повинно чітко визначати сфери та території їх діяльності. Щодо природних монополій повинні бути адекватна державна політика, ефективний регулятор та анбандлінг.
Неефективне управління в сфері фінансових відносин
Стан фінансових відносин у будь-якій державі залежить від її фінансової політики. Фінансова політика держави — сукупність цілеспрямованих дій і заходів розподільчого характеру, які реалізуються через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства з метою забезпечення зростання ВВП країни й підвищення добробуту громадян (Сидор І. Фінансова політика держави: теоретичні аспекти та практична реалізація в Україні. Світ фінансів. 2009. № 4. С. 44- 53). Отже, саме через фінансову систему відбувається розподіл грошових коштів, які спрямовуються на створення валового внутрішнього продукту, їх перерозподіл між підприємствами та населенням. З метою належного функціонування фінансової системи, держава повинна проводити жорстку політику фінансового контролю за системою розподілу та перерозподілу грошових коштів.
На жаль, ця важлива функція держави ще не відіграє позитивну роль у зміцненні фінансової системи України. Тому, в Україні й існує кримінальна організована нелегальна економіка з безконтрольними каналами відмивання злочинних тіньових коштів. Це дуже небезпечне явище, оскільки діяння організованих злочинних угрупувань щодо отримання та накопичення тіньових коштів наносять Україні величезні фінансові втрати. Наскільки це небезпечно — свідчить такий факт. Нещодавно появилося повідомлення, що навіть Єврокомісія Європейського Союзу планує ініціювати створення нового наглядового органу, що займатиметься боротьбою з відмиванням коштів (URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/07/10/7125303/).
В Україні ще й досі трапляється незбалансованість у видатках та доходах бюджету, непрозорий розподіл витрат, рух яких неможливо відслідкувати.
«Переливання» державних коштів у тіньову економіку відбувається і у процесі злочинної змови шляхом включення завищених і необґрунтованих витрат при проектуванні та при виконанні відповідних робіт.
Трапляється й непрозоре використання публічних фінансів. Не дивлячись на існування електронної системи публічних закупівель України ProZorrо, нині уже прийнято ряд змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та інших актів, що дозволяє без тендерів проводити відповідні закупівлі для будівництва аеропортів, Укрзалізниці, великої кільцевої автомобільної дороги навколо Києва і навіть для організації та проведення Дня незалежності України.
З іншого боку відбувається виведення державних коштів у тіньовий обіг і шляхом заниження отриманих доходів чи неповного відображення результатів фінансово-господарської діяльності тощо.
Не завжди вдалою є й монетарна політика Національного банку України, що призводить до девальвації гривні та виведення грошового капіталу за кордон.
Крім цього, одним з реальних механізмів фінансового шахрайства, девальвації гривні та виведення грошового капіталу за кордон є й рефінансування, яке здійснює НБУ. Цей засіб монетарної політики також іноді призводить до зростання курсу валюти й обвалу гривні.
Антипод розвитку легальної економічної діяльності
Функціонування такого фінансового сектору стає не лише ключовим антиподом розвитку легальної економічної діяльності, а й призводить до формування антисоціальної поведінка у значних прошарків суспільства і уже сприймається ним як необхідна категорія, що й створює сприятливе фонове явище для забезпечення діяльності організованих злочинних угрупувань.
У результаті неефективної роботи фінансового сектору відбувається не тільки неповне накопичення фінансових ресурсів в державі, але й нераціональне їх використання для сталого економічного розвитку та стабільного функціонування держави.
Усі ці негативні процеси гальмують і надходження інвестицій у країну, які є вкрай необхідними й для фінансового сектора. Немає сумніву в тому, що нестабільна макроекономічна ситуація відштовхує іноземних інвесторів від українського ринку. Нестача внутрішніх і зовнішніх інвестицій є однією з основних, першочергового вирішення державою. Від такого стану несе величезні грошові та ресурсні недоотримання українська економіка. Проте, звертаючись до інвесторів із інших розвинутих держав, український уряд ще недостатньо залучає внутрішні резерви для залучення інвестицій.
Обсяги прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), які надходять із України для поповнення економік інших держав, зосереджено, як правило, в невиробничих галузях економіки — операції з нерухомістю, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, свідчать про неефективність інвестиційної політики держави в частині концентрування капіталів на території України. Тут виникає багато питань до власників акціонерних активів, які монопольно з однієї сфери до невиробничої галузі лише однієї держави вкладають мільярдні інвестиції.
(Далі буде …)
Джерело: Юридичний вісник України
