Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 11
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 11. Безробіття та бідність як мотиватори організованої злочинності.
Продовжуючи свій цикл аналітичних статей, автори аналізують проблему фонових явищ організованої злочинності. В частинах 6, 7, 8, 9, 10 циклу йдеться про такі фактори відтворення фонових явищ організованої злочинності, як політичні процеси, пов’язані з недоліками побудови політичної підсистеми українського суспільства; організаційно-управлінські недоліки функціонування інститутів державного управління; тіньова економіка; монополізм. Розпочато також дискусію щодо таких негативних процесів у соціальній сфері, як економічна нерівність, непрофесіоналізм кадрів, неадекватна пенсійна політика, перезрілі реформи, зокрема йшлося про судову реформу. Сьогодні увазі читачів тижневика представлені наступні з факторів, що породжують та відтворюють фонові явища організованої злочинності, а саме безробіття, бідність та соціальну нерівність.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Ще трохи про «реформаторів» і судову реформу …
Але знайшлися захисники суддів, щоб не платити податки зі «скромного» суддівського грошового утримання. Хто вони — вгадайте. Правильно — Конституційний Суд України та Верховний Суд України, а чому би й ні? Своє ближче до тіла і душі. До них приєдналися ще 48 народних депутатів українського парламенту, які переслідували власні інтереси щодо соціального захисту громадян. Відтак Конституційний Суд України ухвалою від 26 січня 2016 р. № 3-у/2016 конституційні провадження у справах за конституційними поданнями 48-ми народних депутатів України та Верховного Суду, на нашу думку, без належної мотивації, об’єднав в одне конституційне провадження різні за своєю соціальною природою справи та визнав вказані зміни до Податкового кодексу України неконституційними (рішення від 27.02.2018 р. № 1-р/2018, справа № 1-6/2018). Судді КСУ, як на наш погляд, досить примітивно й недоречно аргументували таке своє рішення. Чим саме, як гадаєте? Стандартною загальною фразою: конституційним принципом незалежності суддів. По-перше, принцип незалежності стосується професійної діяльності суддів при розгляді справ і прийнятті рішень, хоча судді так не думають. По-друге, суди представляють лише одну з трьох гілок влади, представники яких також є незалежними у своїй не менш, а часто й більш відповідальній професійній діяльності. Про це часто забувають представники судової гілки влади.
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році
Законодавчий орган України, приймаючи нормативний акт про оподаткування пенсій і суддівського щомісячного довічного грошового утримання, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), також діяв як незалежний представник однієї з гілок державної влади й у межах своїх конституційних повноважень. Визнаючи неконституційним його правовий акт, КСУ не вказав конкретно, за рамки яких конституційних повноважень вийшов парламент, і не обґрунтував, чому оподаткування цих державних виплат є порушенням Конституції України, адже йдеться не про скасування соціального забезпечення, а лише про систему його оподаткування, що не заборонено Основним Законом, навіть, якщо пенсія не є «…дохід, а один із видів соціальних виплат» (чому тоді довічне грошове забезпечення не можна), і є виключно прерогативою саме парламенту (ст. 92 Конституції України) тощо. Окрім цього, рішення парламенту стосувалося оподаткування лише великих сум пенсійного забезпечення та чималого суддівського довічного грошового утримання, що мало, певним чином, сприяти забезпеченню соціальної рівності громадян, передбаченого Конституцією України.
Пенсійна реформа вже «перезріла»
Конституційний Суд України був так зацікавлений у збереженні високого рівня суддівського довічного грошового забезпечення, що зовсім проігнорував і той факт, що в багатьох демократичних країнах Заходу (Австрії, Іспанії , Норвегії , Польщі, США, Швеції, ФРН, Франції, Хорватії та інших) пенсійні виплати оподатковуютьс я , але судді цих країн до прийняття таких рішень чомусь не додумалися. А може змирилися з порушенням їх незалежності, якою так часто і недоречно прикриваються судді національних судів нашої держави?
Особливість української формули розрахунку розміру пенсії така, що кожен громадянин може отримати не більше 35% від своєї зарплати. Це так званий «коефіцієнт заміщення» — співвідношення розміру пенсії до розміру зарплати, яку громадянин отримував до виходу на пенсію. За підрахунками спеціалістів, нині він, нібито, становить близько 20%. А в найбільш розвинених країнах Європи коефіцієнт заміщення становить 95%. Тому середня пенсія в Україні майже в чотири рази менша, ніж середня зарплата.
Реформа пенсійної системи в Україні уже давно «перезріла». Але слід пам’ятати, що її успішність немислима без докорінного реформування системи оплати праці, яка повинна передбачати справедливу тарифну сітку оплати праці та поетапне підвищення мінімального розміру заробітної плати, що, своєю чергою, є чітким регулятором мінімального пенсійного та інших внесків до соціальних фондів. Найважливішим завданням пенсійної реформи в Україні є забезпечення її стабільності та соціальної справедливості у державній солідарній пенсійній системі та формування надійної і довірливої для населення системи недержавного пенсійного забезпечення.
А поки що негативні процеси в соціальній сфері змушують багатьох людей до пошуку способів розв’язання проблемних питань для виживання та належного соціального забезпечення, у тому числі — вчинення неправомірних дій.
Погіршення показників зайнятості населення
Суттєвим чинником економічної злочинності та корупції в Україні залишається й високий рівень безробіття населення. У Законі України «Про зайнятість населення» безробіття трактується як соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
За даними Державної служби зайнятості рівень безробіття у 2015 р. становив 9,1%, у 2016 р. — 9,9%, 2017 р. — 10,1%, 2018 р. — 12,4%, 2019 р. — 12,4%, 2020 р. — 9,9%. Негативна тенденція зберігається і зараз — 17% робочої сили на піку карантину перебували в стані прихованого безробіття — зайнятість цих людей була зменшена або вони перебували в неоплачуваній відпустці. Карантин вихідного дня, який діяв в Україні в листопаді, спровокував другий пік зростання безробіття — було зареєстровано 361 тис. безробітних, а станом на початок грудня 2020 р. — 420 тисяч.
Основною причиною незайнятості працездатного населення в Україні є, як уже згадувалося нами, недолугі реформи, що призвели до відсутності належних економічних умов, які б дали змогу людям продуктивно працювати в нашій державі за гідну плату, а не перебувати у важких соціальних умовах чи виїжджати на заробітки до інших країн. Станом на 2021 р., за даними Інституту демографії та соціальних досліджень, кількість трудових мігрантів становить 2,5–3 млн. Другою важливою причиною зростання безробіття стало падіння економічного розвитку та зниження фінансових результатів діяльності підприємств. Одна частина «прихватизованих» підприємств була розграбована й закрилася, інша — не змогла налагодити виробництво конкурентоспроможної продукції у ринкових умовах і збанкрутіла. Для того, щоб приватизувати підприємство, потрібно мати одні здібності, а наладити високотехнологічне виробництво — інші. Які? Не важко здогадатися. А деякі підприємства, щоб запобігти великим виробничим витратам, почали знижувати їх рівень та оптимізувати штат працівників.
Приховане безробіття (приклад — ПАО «Сумське НПО»)
Через тривалий спад виробництва, що відбувається в багатьох галузях, постійно зростає кількість людей, які лише числяться на виробництві, а на практиці перебувають у неоплачуваних відпустках. Останні є фактично «тимчасовими» безробітними — резервом безробіття реального. Показовим прикладом тут є ситуація з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (до 2015 р. носило ім’я М.В. Фрунзе), яке завжди було одним із найпотужніших виробників устаткування для нафтової, газової, атомної та хімічної промисловості. Сумське НВО також провідне підприємство СНД з виробництва автомобільних заправних газокомпресорних станцій та устаткування для транспортування газу.
Нині люди, тут фактично щотижня мітингують з причин невиплати чесно зароблених грошей підприємством. Деяким працюючим, які втратили на підприємстві частину свого здоров’я, роботодавець заборгував по 30, 40, 50 тис. грн. Звичайно, у зв’язку з цим, є питання до правоохоронних органів, які не компетентно або умисно не розслідують кримінальні провадження щодо заборгованості заробітної плати, створеної керівництвом. Хоча тільки у 2018 р. на рахунках підприємства було 37 млн дол. США. А заборгованість із «чистої» заробітної плати зараз складає 12 млн дол. США (URL: https://sumy.today/interview/15402-shcho-stalosia-iz-sumskym-zavodom-versiia-aministratsii-snvoinzhynirynh.html).
Фактично заводчани працюють на «голому ентузіазмі», тобто без заробітної плати та ще й із примарними перспективами її виплати.
Ще в 2013 р. почалися довготривалі судові процеси за контроль над підприємством між колишнім директором, нині почесним президентом заводу В. Лук’яненком, та тодішнім власником заводу Костянтином Григоришиним. У Господарському суді Сумської області 13.02.2019 р. відбувся розгляд справи по суті за позовом панамської фірми «ГРЕЙТ Стейшн пропертіз» до ПАО «Сумське НПО». Панамська компанія просила суд визнати недійсними рішення наглядової ради заводу, які були прийняті з 14.03. по 09.09.2013 р.
У 2019 р. закінчилося провадження Лондонського арбітражного суду на користь В. Лукьяненка. А в 2021 р. проти того ж В. Лукьяненка було розпочато кримінальне провадження за фактом невиконання рішення суду та зловживання службовими повноваженнями, яке призвело до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364-1 і ч. 3 ст. 382 КК України). У травні р. суд обрав запобіжний захід В. Лук’яненку — 20 млн грн застави, яку дивним чином суд потім відмінив, адже очільник підприємства клятвенно перед будівлею суду пообіцяв працівникам, які зібралися там (місцеві подейкують, що це були люди В. Лук’яненка), що всю заборгованість їм виплатить. Таке зібрання людей і було умовою судді, щоб відмінити заставу. Треба сказати, що він людей обманув. Шоу за участю судді та обвинуваченого закінчилося, настав вже серпень, а виплат так і немає.
Згубна політикопопулістична практика
Ще однією причиною безробіття в Україні є також згубна політико-популістична практика періодичного підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій тощо без чіткого плану проведення ефективних і результативних економічних реформ, удосконалення податкової політики. У цьому випадку це сприяло б розширенню промислового виробництва, зростанню ВВП і створювало б умови для можливого реального підвищення вказаних та інших виплат. Нині немає фінансових ресурсів для таких додаткових бюджетних видатків, що часто змушує підприємців, які не в змозі збільшити свій фонд оплати праці, звільняти працівників, переводити на неповний робочий день або взагалі на тіньову зайнятість. Такі необґрунтовані видатки бюджету дуже відчутно впливають і на діяльність малого бізнесу, який використовує спрощену систему оподаткування.
Тому безробіття є економіко-соціальною проблемою в Україні. Ми чітко усвідомлюємо, що безробіття в економічному житті будь-якої, навіть найрозвиненішої країни, — це перевищення пропозиції робочої сили над попитом на працю. Воно є невіддільним елементом розвитку ринкового виробництва. Безробіття не можливо повністю ліквідувати, але при проведенні належних ефективних економіко-соціальних реформ його можна звести до мінімального рівня, як це відбувається в Австрії, Норвегії, ФРН та інших країнах. В Україні зафіксовано найвищий рівень безробіття за чотири роки. За перший квартал 2021-го він становив 10,5%. За даними Держстату, кількість зайнятих людей — 15,4 млн (55%). А за даними Державної служби зайнятості кількість зареєстрованих безробітних станом на 24 червня 2021 р. складає 354 тисячі осіб.
На жаль, в Україні не має об’єктивного обліку фактичного безробіття в країні, але лише за офіційною статистикою, близько 10% працездатного населення є безробітними. Існує багато проблем і щодо обліку безробіття в Україні, які не дають змогу об’єктивно обрахувати реальну незайнятість населення. Зокрема, до них і належить латентність безробіття — це коли багато осіб втрачають будь-яку надію на отримання роботи й не реєструються в службі зайнятості; в обліках не показується часткова зайнятість; деякі «безробітні» можуть подавати й неправдиву інформацію щодо їх «безробіття»; чимало працівників влаштовані на роботі без офіційного оформлення; багато (за різними оцінками більше ніж 5–7 млн) працюють за кордоном тощо.
Як зазначає уряд, на сьогодні кількість зареєстрованих безробітних вже досягла, нібито, допандемічного рівня. Так, 12 березня 2020 р., коли в Україні були введені перші обмеження, пов’язані з пандемією коронавірусу, на обліку служби зайнятості перебувала 361 тис. осіб, що на 7 тис. більше ніж рівень сьогодні. (URL: https://www.kmu.gov.ua/news/z-pochatku-roku-kilkist-bezrobitnih-v-ukrayini-zmenshilasya-na-100-tis-osib). Нас запевняють, що починаючи з квітня 2021 р., ситуація на ринку праці поступово стабілізується завдяки відновленню економіки на тлі ослаблення епідемії та зменшення карантинних обмежень. Дійсно, для покращення ситуації на ринку праці уряд запровадив низку ініціатив для збереження та створення нових робочих місць. Так, наприклад, програму по частковому безробіттю, антикризові кредити рефінансування практично під 0%, а також прямі виплати для бізнесу та робітників, чия діяльність була обмежена через впровадження карантинних обмежень. Проте, пересічні громадяни не помітили особливих змін на краще. Виділену навесні 2021 р. державну допомогу в розмірі 8 тис. грн., яку отримали 178 тис. найманих працівників та 161 тис. ФОПів (загалом — це 2,7 млрд грн.) не можна вважати суттєвою для бізнесменів у даній ситуації. Вона більше схожа на подачку.
Проблема зайнятості молоді
У розглянутому контексті слід звернути увагу і на вкрай негативну ситуацію з зайнятістю молоді. Частка молоді у загальній кількості безробітних наближається до третини усіх незайнятих працею людей. Не менш тривожною є й висока частка безробітних з вищою освітою — половина від усіх непрацюючих. А, наприклад, у США для власників дипломів бакалавра і вище знаходиться робота практично завжди. Там серед них усього лише 2% безробітних.
Інша частина української молоді, отримуючи вищу освіту, часто не може працевлаштуватися відповідно до отриманої спеціальності, а тому вимушена погоджуватись на низькооплачувані некваліфіковані посади. Усе це має вкрай негативний психоемоційний вплив на молодь, який призводить до вчинення й кримінальних діянь, участі в організованих угрупованнях, що нерідко забезпечують достатньою мірою необхідні її матеріальні та інші потреби. Безробіття як фонове явище особливо деформує психологію молодої людини й обумовлює її кримінальні вчинки.
Отже, безробіття в Україні набуло масового характеру і несе реальну загрозу для держави та суспільства. Безробіття призводить не тільки до збільшення соціальної напруги; посилення соціальної нерівності, скорочення податкових надходжень; зменшення ВВП, зниження рівня життя населення тощо, але й слугує також одним із видів фонових явищ організованої злочинності. Частина асоціально налаштованих безробітних, особливо молоді, і є поповненням кримінального бізнесу, організованої злочинності, розширюючи спектр вчинюваних ними злочинів. Безробіття та відсутність належних засобів існування просто заставляє безробітних шукати інші шляхи виживання та стимулює їх кримінальну активність. Як не прикро, але серед них є й звільнені в запас військовослужбовці — учасники бойових дій на сході України, які не змогли знайти собі місце для працевлаштування, а також кваліфіковані спеціалісти в різних галузях, які не зуміли знайти роботу, адекватну їх вмінню і навичкам та з відповідною оплатою.
Українська оригінальність бідності
Бідність, соціальна несправедливість та соціально-економічна нерівність — найбільш потужні мотиватори організованої корупційної злочинності, екстремізму, тероризму. Боротьба з бідністю залишається однією з найважливіших глобальних проблем в усьому світі. Вона в останні десятиліття актуалізувалася і в Україні, з початком не завжди вдалих ринкових трансформацій. Як уже нами зазначалося, «прихватизаційні» процеси геть відкинули питання соціального устрою держави. Ба більше, було ліквідовано навіть ті напрацювання в соціальній сфері, які мали місце досі. Держава й нині ще затягує процеси реформування соціальної сфери в умовах ринкових відносин, не прийнято чіткої програми щодо побудови типу соціальної держави в Україні. Тому уже викладені нами негативні процеси розвитку держави й суспільства в різних секторах політико-економічних інститутів і призвели до важкого стану соціального сектору, що не могло не обернутися тяжкими наслідками для населення — його бідністю. За даними багатьох міжнародних та національних організацій рівень бідності в Україні зріс до 50%, а тому за межею бідності перебуває близько 19 мільйонів українців. В Україні, за методикою ООН, визначено, що бідними є навіть більше ніж 60% населення, а за звітом МВФ наша країна вважається найбіднішою в Європі як по валовому продукту на душу населення, так і в рейтингу з найменшою зарплатою серед працюючих, тобто кожний 5-й є бідним (URL: https://www.intellinews.com/imf-rank-sukraine-as-europe-s-poorest-country-150301/). За даними Інституту демографії ім. М.В. Птухи НАНУ, рівень бідності в Україні перевищує 50%. (URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3179054-riven-bidnosti-v-ukraini-perevisue-50-demografi.html). Недарма, за даними ООН, в Україні майже 10 млн людей відчувають нестачу їжі, що є найгіршим показником серед країн Європи (URL: https://svoboda.ua/22772/2021/po-kolichestvu-nedoedayushhix-lyudej-ukraina-okazalas-xudshej-v-evrope/). Україна відстає навіть від деяких країн СНД. На відміну від розвинених країн, в Україні бідність пов’язана не тільки з відсутністю роботи у значної частки населення, але й із низькою оплатою праці (середня зарплата в Україні — 13 499.00грн., а в Австрії, Великобританії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Франції — 3–4 тис. євро, у США — $3 718,40, де продавець роздрібної торгівлі отримує $2 114,16) та незадовільним пенсійним забезпеченням. Це в рази посилює злиденність населення. Але на цьому українська оригінальність бідності не закінчується. Будь-які негаразди в економіці країни, в тому числі ті, які пов’язуються з пандемією, беруть на себе як закономірний наслідок — бідні прошарки населення. Найзаможніші, навпаки, стають ще багатшими через необхідність певних закупівель лікувальних засобів від COVID-19 тощо та розширення, уже давно присутнього, тіньового сегмента доходів. Ми уже писали, що в період пандемії багато людей втратили робочі місця, свій малий бізнес, а найбагатші у дватри рази збільшили свої доходи. Катаклізми і кризи — це біда лише для бідних, а не для багатих представників українського суспільства. Знову — правоохоронна система України німа і нібито вражена «анкілозуючим спондилоартритом».
Першочергові заходи щодо зменшення безробіття,
або встановлення «шлюзу» соціальним відхиленням
Доходимо висновку, що держава повинна провести кардинальні заходи для зниження рівня безробіття. Першочерговим має стати реалізація виваженої економічної політики, зорієнтованої на зміцнення соціального сектору через сприяння та розширення виробництва, створення нових робочих місць у сферах середнього та малого бізнесу; розвиток сільського господарства шляхом розширення переробної індустрії сільгоспсировини у сільській місцевості та вдосконалення системи збуту такої продукції; перепідготовку безробітних, залучення їх до суспільної праці тощо.
Зменшення безробіття , підвищення оплати праці в структурі реальних доходів населення, на нашу думку, і створить умови для покращення соціальних потреб населення України, зменшить ряди криміналітету.
Для подолання бідності слід розробити важливі стратегічні програмні напрями стимулювання економічного зростання, що зробить країну багатшою, а людей — заможнішими. Потрібні системні реформи в сфері справедливої тарифікації видів оплати праці, що має забезпечити перехід до моделі з високим рівнем винагороди залежно від результатів вкладеної праці, її суспільного значення та визначення й оцінювання можливих ризиків і факторів небезпеки для працюючого, які їх зумовлюють. Нові професійні стандарти повинні сприяти підвищенню якості кваліфікацій в Україні та наближенню їх до європейських. Повністю повинна бути переглянута система соціального забезпечення, а особливо порядок наповнення роботодавцями пенсійного та інших соціальних фондів. Потребує активізації й процес суспільного діалогу, що є важливим засобом у діяльності щодо вироблення шляхів і засобів захисту інтересів людей у цивілізованому суспільстві.
Означені фонові явища є соціальними відхиленнями і мають економічне підґрунтя. Тож завданням держави в даному випадку є встановлення своєрідного «шлюзу» цим явищам з метою реального припинення процесів, що призводять до економічної кризи. Й не слід забувати при цьому просту істину, яка діє в нашій державі в тому вигляді, в якому існує: «Чим більше національного доходу йде у прибуток олігархам, тим менше залишається на соціальний розвиток».
(Далі буде …)
Джерело: Юридичний вісник України
