Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 14
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 14. Створення спецпідрозділів на початку 1990-х — вимога часу
На загальнодержавному рівні проблему боротьби з організованою злочинністю та корупцією вперше було порушено в 1992 р. Парламентською постановою «Про утворення Тимчасової депутатської комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом» від 19 грудня 1992 р. № 2894-ХІІ було створено однойменну Тимчасову депутатську комісію (ТДК), яка фактично стала першою такого спрямування інституцією в Україні на найвищому законодавчому рівні.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Формування органів по боротьбі з оргзлочинністю
У постанові парламенту йшлося, що останнім часом у державі значно зросли хабарництво, корупція, інші тяжкі злочини, посилюється організована злочинність. Тимчасовій депутатській комісії доручалося:
– визначити зі свого складу слідчу депутатську групу для перевірки виконання законів у системі правоохоронних органів і судах з питань обґрунтування припинення кримінальних справ та реагування на факти вчинення злочинів;
– розробити Положення про Тимчасову депутатську комісію Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом та подати його на затвердження Президії Верховної Ради України в січні 1993 р.
Читайте також: Коронавірусна та посткоронавірусна злочинність: первісні карантинні припущення
У цьому ж році розпочалася активна підготовка проекту закону про боротьбу з організованою злочинністю. У складі робочої групи з написання цього документу був і один з авторів даної статті, брав участь у засіданні — ВРУ 30 червня 1993 р., на якому було прийнято цей проект як Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Вказаний закон визначав систему органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, правове поле для їх діяльності, основні напрями боротьби з організованою злочинністю тощо. У першiй редакцiї цього закону було навіть передбачено вертикальну структуру підпорядкування регіональних спецпiдроздiлiв. Примітно, що начальники ГУБОЗу одночасно обіймали посаду першого заступника міністра внутрішніх справ України, що значно розширювало повноваження органу, надаючи йому більшої самостійності та маневреності. Подібний орган був створений 13 січня 1992 р. й у складі СБУ, відомий більше як підрозділ «К» — департамент по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.
Але були й певні проблеми з формуванням спецпідрозділів МВС, створення відповідної матеріально-технічної бази, підготовки кадрів тощо. Слід додати й те, що чинний на той час Кримiнальний кодекс 1961 р. також не дуже сприяв їх роботі. Так, його норми не передбачали покарання за цiлу низку нових злочинiв, що вчинялися злочинними угрупованнями.
Та, незважаючи на певні проблеми, підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю міцніли, а оперативні працівники, які і без того мали високу підготовку та досвід, підвищували кваліфікацію та вдосконалювали навички своєї практичної діяльності. З прийняттям Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» спецпідрозділами було дещо скориговано свою діяльність відповідно до основних напрямів, визначених цим законом, та посилено оперативно-розшукові заходи щодо боротьби зі злочинними угрупованнями в економiчнiй сферi. Зокрема, з метою усунення дублювання функцiй карного розшуку, служби боротьби з економічною злочинністю та інших служб органів внутрішніх справ була, відповідно, реорганiзована й структура цих спецпiдроздiлiв у системі МВС. Основними завданнями стали: контроль і знешкодження органiзованих злочинних груп, особливо з мiжрегiональними та мiжнародними зв’язками; розкриття злочинiв, учинених iз застосуванням вибухових пристроїв, пов’язаних із посяганням на життя представникiв депутатського корпусу, органiв державної влади та управлiння; забезпечення безпеки працiвникiв судів, правоохоронних органiв, особового складу органів внутрішніх справ.
Читайте також: Злочинність та засоби її подолання
Наступне рішення стосувалося створення (постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю») постійної комісії (з 1998 р. — комітет) ВРУ з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Після цього було припинено діяльність вищезазначеної Тимчасової депутатської комісії.
Окремою темою є створення та функціонування розвідувально-аналітичних підрозділів. З початку існування служби в ГУБОЗ було створено відділення з обробки оперативної інформації Автоматизованої інформаційно-пошукової системи «Скорпіон» з формуванням єдиного банку даних щодо діяльності організованих злочинних груп та забезпечення керівництва і підрозділів оперативною, статистичною та аналітичною інформацією. Далі відділи аналітичної та комп’ютерної розвідки «Скорпіон» працювали в структурі розвідувально-аналітичного управління ГУБОЗ для забезпечення оперативного спостереження щодо проблем, осіб, об’єктів, інших соціально-економічних процесів, які становлять оперативний інтерес. «Скорпіон», два з обласних підрозділів якого свого часу очолювала автор даної статті, був здатний зробити точний аналіз криміногенної обстановки та криміногенної ситуації, надати повномасштабну характеристику роботи всіх гілок влади, окремих осіб, їх впливу на суспільство, визначити форми та методи її діяльності, запропонувати ефективні моделі протидії організованій злочинності, надавати прогнозні оцінки та визначати стратегію боротьби.
У 1995 р. ВРУ прийняла Закон України «Про боротьбу з корупцiєю», який врегулював питання профiлактики корупцiйних дiянь, а також заходи впливу на корумпованих чиновників тощо. У системi спецслужби були створенi вiдповiднi пiдроздiли, що стали займатися боротьбою з корупцiєю в центральних та регiональних органах влади. Далі у 1998 і 1999 роках, було здiйснено низку органiзацiйно-практичних кроків з метою концентрацiї зусиль цієї служби на контролі та знешкодженнi найбiльш небезпечних організованих злочинних угруповань, що діють в економіко-фінансовій сфері, пiдривi їх економiчного підґрунтя та притягненнi до вiдповiдальностi лiдерiв і кримiнальних «авторитетiв».
Таким чином, поява в системі МВС України спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю була не чиєюсь забаганкою, чим грішать нинішні «творці» все нових і новіших правоохоронних органів, а була велінням часу.
«Операція «Ліквідація» кримінальних авторитетів
Завдячуючи діяльності спочатку карного розшуку міліції, а відтак його спеціальних шістьох підрозділів, а ще пізніше — спеціально створених підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, з кінця 80-х та 90-х років було взято на контроль та ліквідовано чимало організованих кримінальних угруповань, частина яких ще й досі на слуху.
Однією з перших таких резонансних справ стало розслідування діяльності дніпропетровської банди з 40 осіб на чолі з Олександром Мільченком, якого у вузьких колах звали «Матрос». Там же, в м. Дніпрі — колишньому Дніпропетровську, було створено одні з перших підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.
Але у «лихі» 90-ті столиця України зайняла чи не перше місце в Україні за кількістю кримінальних авторитетів, які тримали її у своїх «руках», дехто з них уже нами згадувався у першій частині нашої статті. Ширше та конкретніше про цей період історії викладемо тут. Так, Віктор Рибалка на прізвисько «Рибка» організував злочинне угруповання, яке займалося вбивствами на замовлення, рекетом, крадіжками й розбоєм. У ЗМІ навіть поширювалася неофіційна інформація про його нібито зв’язки з відомими всім спортсменами — братами Кличками.
У Київ із Південної Осетії у ті часи прибув і Борис Савлохов, який займався вільною боротьбою. Він приїхав не один, а зі своїми товаришами-спортсменами, які з часом стали учасниками злочинного угруповання, що починало свою злочинну діяльність із «наперстків» на авторинку. А через деякий час Савлохов (кличка — «Солоха»), вже «контролював» столичні готелі «Турист» і «Славутич», речові ринки тощо. Він заснував навіть конкурси «Українська красуня» та «Міс-стриптиз». Опісля був притягнутий до кримінальної відповідальності, засуджений і в 2004 р. помер в установі виконання покарань.
Угруповання Віктора Авдишева («Авдиш») у середині 90-х років було одним із найпотужніших у Києві. Воно складалося зі спортсменів-борців і контролювало дрібних бізнесменів, які торгували на Бессарабському ринку. ОЗУ створило охоронну фірму та паралельно викрадало автомобілі та займалося рекетом. «Авдиш» був надзвичайно обережним у своїй діяльності, але правоохоронними органами був викритий і відданий під суд.
Киянин, Валерій Прищик («Прищ»), в юнацтві займався кікбоксингом і велоспортом, а у 1992 р. організував злочинне угруповання, яке збирало незаконні платежі у торговців на столичному Троєщинському ринку. «Прищ» декілька разів притягувався до кримінальної відповідальності та у 2003 р. розстріляний на замовлення кілером із Запоріжжя на прізвисько «Сокира». До відомих кримінальних авторитетів Києва належали також Володимир Кисіль («Дєд»), Ігор Ткаченко («Череп»), Ігор Князєв («Князь»), Юрій Кононенко («Конон») та ін.
Але діяльність організованих угруповань не оминула й інші регіони України. Зокрема, у Донецьку діяла велика організована група «Гіві», яка займалася вимаганням, виготовленням фальшивої горілки та торгувала наркотиками. Банда контролювала ринок металу, паливно-мастильних матеріалів, гральний бізнес, а також вчиняла замовні вбивства. Були випадки, коли деяких людей живими замуровували в стіни шахт. Були й інші не менш небезпечні угруповання, які вели боротьбу не на життя, а на смерть за «прихватизацію» ласих шматків великого промислового потенціалу Донбасу.
Тут ми відходимо від «простого криміналу» й наближаємося до політики. Із заяви тоді ув’язненої Ю. Тимошенко: «Євген Щербань був одним із п’яти засновників корпорації «Індустріальний союз Донбасу», яка володіла сотнями підприємств, незаконно приватизованих у 90-х роках. Крім Щербаня, власниками компанії ІСД були Олександр Момот, Ахать Брагін і Ренат Ахметов. П’ятим тіньовим співвласником корпорації був тоді молодий політик і майбутній Президент Віктор Янукович (якого нині заочно судять в Україні — прим. Авторів). Євген Щербань був беззаперечним лідером цієї групи, народним депутатом і основним кандидатом на посаду голови ОДА Донецької області. Протягом короткого часу було нахабно вбито трьох власників корпорації. Євген Щербань та Олександр Момот були застрелені, а Ахать Брагін був підірваний на донецькому стадіоні» (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/24880782.html).
Тим часом, в АР Крим діяла дуже небезпечна й добре організована банда «Башмаків». Працівниками міліції було викрито та арештовано більше 10 активних її членів, які, зрештою, постали перед судом.
У Львові кримінальними господарями були Завіня, Помідор, Вася Хімік та ін. Львівщина славилася ще й організованими крадіжками автотранспорту. Але найбільш відзначилася організована група Артура Сушка, яка впродовж 1998–2003 рр. вчинила низку тяжких та особливо тяжких злочинів і в інших західних областях України та у м. Києві. На рахунку цієї озброєної банди –напади на заможні родини та їх вбивства. На початку 90-х років Сушко став членом однієї з найрадикальніших у Галичині правих партій. Під час допитів він видавав себе за борця за політичні ідеї. Під час перевірки міліціонерами документів у Сушка, він вбив двох співробітників спецпідрозділу УБОЗ «Сокіл» і втік, але працівниками міліції злочинця та членів його угруповання було затримано, притягнуто до кримінальної відповідальності й вони понесли заслужене покарання.
У Луганській області співробітники Головного управління з боротьби з організованою злочинністю МВС разом зі співробітниками УБОЗ у Луганській області розкрили угруповання, очолюване українцем на прізвисько «Стас», яке займалося вбивствами на замовлення в Україні й Росії. Воно складалося з раніше судимих жителів Луганської області, Києва, а також Росії (уродженців Чечні). Угруповання діяло на території двох країн, займалося вбивствами на замовлення, розбійними нападами з використанням вогнепальної зброї, а також торгівлею людьми й незаконним обігом наркотиків. У затриманих були вилучені автомат АКС-74В, пістолети ТТ, ІЖ-79, CEZET, а також гладкоствольна штурмова гвинтівка й патрони.
Для прикладу та порівняння, наведемо дані й загалом по Україні щодо вилучення у бандитських груп зброї в результаті проведення оперативно-розшукових заходів та порушення кримінальних справ за матеріалами ГУБОЗ — 44, Карного розшуку — 8, Слідчих підрозділів — 6, станом на 01.06.1997 р. Так, у бандгруп загальною кількістю 305 осіб, з яких заарештовано — 201, було вилучено 5 автоматів, 5 гранатометів, 10 мисливських рушниць, 18 обрізів, 35 пістолетів, 6 одиниць зброї, виготовленої кустарно, 3 478 боєприпасів, 13 гранат, 1 622 патрона, 241 вибуховий пристрій. Як бачимо, цього арсеналу достатньо було навіть для розв’язання війни.
Звичайно, це — далеко не повний перелік результатів роботи спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, його можна продовжити, оскільки упродовж багатьох років незалежної України ГУБОЗ ефективно здійснювало свою діяльність, зібрало величезний масив оперативної інформації про кримінальні клани та організовані об’єднання, набралося великого досвіду та стало одним із найпотужніших силових органів держави. Завдячуючи спецпідрозділам, до кримінальної відповідальності вперше почали притягати еліту кримінального світу — злочинні угруповання.
Встановлення контролю над організованою злочинністю
Але не слід забувати також, що метою боротьби з організованою злочинністю, згідно із законом, є не лише притягнення членів злочинних угруповань до кримінальної відповідальності, а й встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізація, нейтралізація та ліквідація; усунення причин і умов існування організованої злочинності, з чим вони також справлялися і що часто було невидимою складовою їх діяльності. Тому з часом завдання органів по боротьбі з організованою злочинністю були навіть розширені, а це:
1) боротьба з найнебезпечнішими злочинними угрупованнями, у тому числі з міжнародними зв’язками та створеними на етнічній основі, протидія злочинній діяльності їх лідерів, кримінальних авторитетів та «злодіїв у законі»;
2) виявлення та ліквідація злочинних схем, пов’язаних з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, розслідування злочинів щодо незаконних фінансових операцій;
3) запобігання та протидія корупції в публічній і приватних сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень шкоди тощо.
Адекватно оцінюючи загрози, які несла організована злочинність і корупція для молодої української держави, 26 листопада 1993 р. Указом Президента України № 561 був створений ще і Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Він здійснював координацію діяльності всіх державних органів, на які Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» покладено обов’язок вести цю боротьбу.
Організаційне та інше забезпечення діяльності Координаційного комітету покладалося на Адміністрацію Президента України. Існував не великий, але дієвий робочий апарат, який очолював секретар Координаційного комітету.
До компетенції цього комітету належали: а) координація і сприяння діяльності органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю; б) розробка стратегії й рекомендацій щодо тактики боротьби з організованою злочинністю; в) організація співробітництва з питань боротьби з організованою злочинністю з відповідними органами інших держав та міжнародними установами; г) підготовка щорічних і спеціальних доповідей (інформацій) про стан організованої злочинності в Україні, основні напрями та результати боротьби з нею і внесення їх на розгляд Президента України та ВРУ; д) розв’язання питань щодо розпорядження фондом сприяння боротьбі з організованою злочинністю.
Науково-аналітичне забезпечення боротьби з оргзлочинністю
Виходячи з надзвичайно важливого значення подальшого посилення боротьби з найбільш небезпечними організованими формами злочинної діяльності та на виконання Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», Президент України Указом від 1 грудня 1994 р. № 714 створив при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю (далі — Центр), який функціонує і досі під такою назвою, але при РНБО України. Особовий склад Центру на той час, в основному, комплектувався відрядженими з усіх правоохоронних органів практичними працівниками та науковцями, що мали достатній практичний досвід роботи та володіли науково-аналітичними навичками дослідницької діяльності. Всі вони були високо професійними спеціалістами-прагматиками, а тому і результативними у своїй діяльності.
Головними завданнями Центру на той час було вивчення криміногенної обстановки та проведення наукових досліджень щодо стану, причин та умов організованої злочинності та її трансформації у відповідних умовах, вироблення заходів протидії цим негативним явищам та прогнозування можливих ризиків і тенденцій їх розвитку в Україні. Центр здійснював науково-аналітичне супроводження діяльності Координаційного комітету, спецпідрозділів та інших державних інституцій, на які було покладено функцію реалізації державної політики в правоохоронній сфері. Науковці Центру разом із працівниками апарату комітету та іншими особами у перевірці роботи відповідних державних органів, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією; проводили науковий аналіз отриманих результатів, відповідні кримінологічні дослідження, готували пропозиції щодо удосконалення заходів впливу на організовану злочинність і корупцію та відповідні матеріали та проекти рішень до засідань Комітету.
Результати окремих наукових досліджень Центр спрямовував також безпосередньо й до спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю для використання в практичній діяльності. Результати поточної роботи науковців Центру друкувалися у щомісячних Інформаційних бюлетенях, а щорічної — в кримінологічному аналізі вивчення стану організованої злочинності та корупції в Україні, які, з прагматичними пропозиціями щодо протидії цим негативним явищам, надсилалися також уряду України для вжиття відповідних системних організаційно-адміністративних, правових заходів через органи виконавчої влади.
З 2000 р. виходило фахове видання Центру — журнал «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)», де друкувалися найважливіші роботи як провідних науковців, так і керівників правоохоронних органів, практичних працівників із проблемних питань протидії організованій злочинності та корупції. Їхні роботи, так само, як і роботи авторів цієї статті, можна сьогодні знайти в бібліотеках та інтернеті.
У країнах Європейського Союзу, членом якого прагне стати Україна, домінують чотири основні моделі місцевого самоврядування: континентальна, англосаксонська, скандинавська і південноєвропейська. Вони достатньо вивчені та висвітлені у науковій літературі та інших засобах масової інформації. Є ще американська та японська моделі тощо. Їх глибокий та професіональний аналіз повинні робити відповідні фахівці для рекомендацій впровадження в Україні, з урахуванням стану її економічних та інших можливостей і умов такого впровадження. У цьому напрямі сьогодні функціонує і Міжвідомчий науково-дослідний центр по боротьбі з організованою злочинністю при РНБО України. Розробки науковців, як ми помітили, нинішній уряд (на відміну від попереднього) вже бере до уваги при формуванні стратегії боротьби з організованою злочинністю. Серед останніх, які рекомендуємо, можна зазначити роботи Прокоф’євої-Янчиленко Д. М. «Methods for Assessing Threats to Criminological Security. Proceedings of the International Conference on Economics, Law and Education Research» (ELER 2021). Volume 170. 2021. pp. 135– 140, що присвячена методології оцінювання загроз кримінологічній безпеці (кримінальних загроз); Користіна О. Є. «Money laundering: macroeconomic assessment methods and current trend in Ukraine. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики». 2020. № 1 (32). С. 341–350 щодо оцінки відмивання грошей; Андросовича Л. Г. «Зарубежный опыт противодействия организованной преступности в финансовой сфере». Международный научно-практический правовой журнал (LEGEA SI VIATA). 2019. № 7/2. С. 6–9, інших.
Важлива роль Координаційного комітету
Указом Президента України від 13 травня 2003 р. № 402 «Про підвищення ефективності діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю» було зобов’язано голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій утворити координаційні комітети по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю на місцях. Основною формою діяльності Координаційного комітету були засідання, на яких приймалися рішення в межах їх компетенції, котрі визнавалися обов’язковими для розгляду органами виконавчої влади й посадовими особами, яким вони адресовані. Під головуванням Президента України систематично розглядалися питання стану організованої злочинності й корупції, координації та діяльності спеціальних підрозділів та інших правоохоронних і державних органів, а також заслуховувалися звіти та інформація керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади про стан боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Комітет давав обов’язкові для виконання керівниками підприємств, установ й організацій усіх форм власності, доручення та рекомендації щодо усунення причин й умов, які сприяли злочинним проявам; доручав проведення перевірок дотримання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності вимог законодавства, фінансово-кредитної дисципліни, порядку сплати податків та внесення інших обов’язкових платежів до бюджету; порушував у встановленому порядку питання про притягнення посадових осіб до відповідальності за неналежне виконання покладених на них обов’язків щодо запобігання корупції та організованій злочинності на підприємствах, в установах й організаціях. При тому, Координаційний комітет прямо не втручався лише в діяльність лише прокуратури, оперативно-розшукову діяльність правоохоронних органів, процесуальний порядок досудового розслідування у кримінальних справах та судочинство.
Рішення Координаційного комітету реалізовувалися шляхом надання доручень або видання відповідних актів Президента України, що тягло за собою відповідні правові наслідки в разі їх невиконання.
Комітет готував також щорічні доповіді Президенту України та Верховній Раді України про стан організованої злочинності та корупції в Україні. Організовував також співробітництво з відповідними органами іноземних держав та міжнародними організаціями.
Таким чином, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю був надзвичайно важливою, системною та впливовою державною інституцією, оскільки він функціонував безпосередньо при Президентові України, який і головував на його засіданнях, а очолювали комітет, в різні часи, Перший віце-прем’єр-міністр України, Генеральний прокурор, міністри та інші високі посадовці.
(Далі буде …)
Джерело: Юридичний вісник України
