Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 10
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 10. Негативні процеси в соціальній сфері
У продовження циклу статей у минулих номерах ЮВУ, автори розглядають проблему фонових явищ організованої злочинності. У частинах 6, 7, 8, 9 циклу було проаналізовано такі фактори відтворення фонових явищ організованої злочинності, як політичні процеси, пов’язані з недоліками побудови політичної підсистеми українського суспільства, організаційно-управлінські недоліки функціонування інститутів державного управління, тіньова економіка, монополізм. У сьогоднішньому номері газети (частина 10) вашій увазі представлений наступний із факторів, що породжує та відтворює фонові явища організованої злочинності, а саме — негативні процеси в соціальній сфері (економічна нерівність, непрофесіоналізм кадрів, неадекватна пенсійна політика, перезрілі реформи).
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Особлива сфера суспільної діяльності
Соціальна сфера — це особлива сфера суспільної діяльності, яка складається з комплексу взаємопов’язаних суспільних відносин у певних галузях виробничої діяльності та розподілу, в процесі споживання отриманих матеріальних благ, з метою життєдіяльності й всебічного духовного і матеріального розвитку особистості, як умов для подальшого розвитку потенціалу суспільства і держави.
Вирішальними є умови праці та винагорода
Зазначені суспільні відносини формуються як у виробничому, так і в невиробничому секторі діяльності людини, але вирішальними є умови праці та винагорода для забезпечення належних соціально-побутових та соціально-культурних потреб особистості.
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1)
Таким чином, соціальна сфера містить в собі не тільки умови праці й винагороду за її результати, а й людський розвиток, задоволення усіх основних, невиробничих власних потреб людини. Це стосується якості продовольчих продуктів, систем охорони здоров’я, освіти, культури та ін.
Будь-які соціальні відхилення у вказаних видах суспільних відносин — це фонові явища, що за своєю природою є джерелом їх дестабілізації та виступають захисним засобом збереження сфер дії детермінантів існування та відтворення злочинності.
Ми зупинимося лише на тих суспільних фонових явищах у соціальній сфері, які найбільш органічно взаємопов’язані з організованою злочинністю, детермінують одне одного й сприяють соціальній деградації особистості, а, врешті-решт, — усього суспільства.
Поглиблення економічної нерівності
Як ми уже відзначали, не усі політичні та економічні реформи, які відбуваються у нас, після здобуття Україною незалежності, є прогресивними та результативними, а тому вони не могли позитивно вплинути й на соціальну сферу. Непродуманість економічних реформ призвела до різкого збагачення невеликої групи людей і бідності більшості інших членів суспільства. Маємо майнове розшарування серед українського населення, що спричиняє соціальну напруженість. Але, як відомо, головну роль у формуванні та відтворенні фонових для злочинності явищ відіграють і фактори негативного економіко-соціологічного характеру.
Внаслідок цих негативних процесів багато людей стали знедоленими й залишеними напризволяще державою. У них не залишилося належних умов для людського розвитку, задоволення усіх необхідних соціальних потреб. Найбільше страждають в Україні найбідніші люди. Вони майже всі кошти витрачають на харчування, яке є недостатнім та неякісним. Тому вести мову про доступ такої категорії людей до інших соціальних потреб — вищої освіти, медицини тощо, не приходиться, адже вони, в основному, платні.
Слід зазначити, що проблеми розвитку української ринкової економіки та підвищення цін на різні послуги ще якось знаходять сприйняття у певних груп населення. Проте, у значної частини населення є не розуміння до тієї невеличкої купки людей, які в цей перехідний період збагатилися за рахунок привласнення суспільних ресурсів та продовжують паразитувати на більшості незаможних членів суспільства.
Ми постійно нагадуємо про те, що організована злочинність не може існувати та удосконалюватися без корупційних зв’язків в органах державної влади. А як можна позбутися корупції та кримінальних зв’язків у державних ешелонах влади, якщо соціальне забезпечення в Україні не відповідає реальним потребам?
Проблема модернізації системи державного управління
В Україні проблема модернізації системи державного управління та оптимізації оплати праці державних службовців є предметом постійної дискусії, зокрема громадськості та науковців, яка, втім, не призводить до бажаного результату. Разом з тим, Україна демонструє рішучі наміри щодо встановлення тісніших зв’язків з Європейським Союзом, що потребує проведення відповідних реформ і у сегменті державної служби. У 2014 р. відбулося підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, що передбачає створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Україна отримала безвізовий режим з Європейським Союзом в червні 2017 р. Це вимагає неабияких зусиль для впровадження реформ, у тому числі реформи державного управління, що є одним з пріоритетів держави. Про реформування державного управління є багато висловлювань на найвищому політичному рівні, що одержує значну підтримку з боку Європейського Союзу. Важливим кроком у реформуванні державного управління в Україні стало прийняття в червні 2016 р. Стратегії реформування державного управління. Цей документ узгоджується з Принципами державного управління програми SIGMA та Рекомендації № (2006) 6 Комітету Міністрів Ради Європи Державам-членам Ради Європи «Про статус публічних службовців у Європі», які ухвалені 24 лютого 2004 р. Запропонована концепція реформування системи оплати праці державних службовців, яка мала б призвести до якісних змін і у формуванні заробітної плати чиновників. Відбулися певні важливі законодавчі зміни у сфері відбору та призначення на посади державних службовців. І хоча загалом ситуація в цій сфері дещо покращилася, кардинальних зрушень досі не відбулося, а в останній період увага до подальшого реформування державної служби навіть дещо пригальмувала.
Професійна діяльність — це стабільність і результативність
Наприклад, протягом десятиліть спеціалісти переконують, що рівень оплати праці на державній службі в Україні недостатній для залучення висококваліфікованих і відповідальних фахівців із конкурентного ринку праці. Але, одночасно, вивчення цього питання показує, що є диспропорція в оплаті праці.
Зокрема, з порівняльного аналізу оплати праці державних службовців України та інших країн випливає, що дійсно найменші заробітні плати мають державні службовці в Україні. При цьому заробітна плата службовців, які займають вищі керівні посади, переважає над середньою заробітною платою по країні, що є ще одним свідченням про значне соціальне розшарування населення. Але й вона є нерівномірною. Так, зарабітна плата прем’єр-міністра Д. Шмигаля за червень 2021 р. склала 55,1 тыс. грн., та після утримання податків — 44 361 грн., тоді як директор Національного антикорупційного А. Ситник за той же місяць отримав 215 тыс. грн. У свою чергу, заробітна плата голови Служби безпеки України І. Баканова за червень склала 111 521 грн. Також зарплата О. Новікова, голови НАЗК — 253,6 тис. грн., що перевищує розмір мінімальної зарплати в 39 разів (https://kp.ua/economics/701249-premer-shmyhal-poluchyl-v-4-raza-menshe-zarplatu-za-yuin-chem-sytnyk-v-nabu).
Отже, питання адекватного фінансового забезпечення державної служби не вирішено й досі. Тому державна служба не приваблива для чесних і порядних професіоналів з досвідом та багатьох молодих фахівців, які повинні його переймати, удосконалювати та створювати закономірний процес спадкоємності поколінь, що є тим ланцюгом, який не можна розривати, оскільки це — важливий зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутніми перетвореннями у державі. Без цього не можливе службове і професійне зростання молодого покоління, що створює справжній резерв для державної служби. Тільки таким шляхом молодь зможе в майбутньому забезпечити прогресивний розвиток української держави. Впровадження нових прогресивних ідей не можливе без досвіду та знань практики функціонування державної машини, її позитивних та негативних сторін та специфіки професіональної діяльності. Адже, державна служба слугує, перш за все, для людей, держави й її громадян. Професійна діяльність — це стабільність і результативність у роботі, кар’єрне зростання, можливість для молоді проявити свої таланти і здібності на повну силу. Тільки такий кадровий державний службовець є зразковим обличчям держави, який працює на її благо та авторитет нації.
У нашому випадку ми маємо справу з ситуацією, при якій державна служба в Україні стала вкрай необхідною для корупціонерів, представників організованих олігархічних угрупувань та самовпевнених у своїх неіснуючих здібностях осіб з фантазіями швидкого збагачення і настирливих бездарів, які шукають можливість отримати тіньову винагороду, придбати зв’язки у владних структурах і створити базис для майбутньої кар’єри у приватному секторі.
Багато років поспіль, і нині, державна служба в Україні, при зміні політичної влади, зазнає різких революційних змін, зламів, які нічим не виправдані та не підкріплені практичними результатами, що не відповідає світовій практиці діяльності державного апарату демократичних країн. Головне — привести за собою на державну службу «своїх», так звані «нові обличчя». Але у нас не заведено брати до уваги давню істину, що непрофесійні, без практичного досвіду державні службовці можуть удосконалити будь-що лише на основі своїх недосконалостей. Тут чудес не буває. Проблема ще й у тому, що викривлена фальшивими ідеологічними впливами, в угоду олігархії, політика створила таку суспільну свідомість, яка її сприймає без критичного аналізу результатів діяльності суб’єктів політичних, виборних та чиновницьких структур. Це, зі свого боку, створює систему повної безвідповідальності за усі розрекламовані нездійсненні реформи та не виконані обіцянки. Тому, після чергових виборів, усе починається спочатку та закінчується, у більшості випадків, як завжди — нічим або з невеликими, ледь помітними результатами. Загалом, негативні результати переважають, і вони відомі: війна, корупція, організована злочинність. З колись перспективної та економічно розвинутої держави, з великим науково-технологічним, природним та людським потенціалом, Україна, з її стратегічно вигідним географічним розташуванням, є поки що економічно відсталим і найменш інвестиційно-привабливим суб’єктом європейського континенту. Колишні держави Східної Європи та навіть деякі республіки колишнього СРСР, які вступили в період ринкових реформ майже разом з Україною, настільки просунулися в економічному розвитку, що здаються в цьому плані недосяжними.
Постійні революційні пертурбації чиновницького апарату
Отже, як не згадати старий вислів: «Кадри вирішують усе». Але усе це вимагає розробки найперше комплексу заходів щодо вдосконалення системи, структури й механізмів оплати праці в органах влади для того, щоб залучити професійних і чесних громадян нашої держави, створити надійний реєстр державних службовців, яких повинні перевіряти, в першу чергу, на добропорядність, проходження необхідних службових сходинок для відповідної посади та їх результативність на службі, а не через формальні анкети, відповідь на які можна й випадково вгадати, списати чи визубрити з підручників. Окремою темою є «професіоналізм» відбіркових комісій.
У розвинутих державах при побудові ефективної системи оплати праці, на державній службі, враховуються не тільки належна грошова компенсація за виконану роботу, а й мотиваційні компоненти (престижність, стабільна зайнятість, підвищення кваліфікації, навчання, належне соціальне забезпечення, службове житло, можливість працевлаштуватися після завершення державної служби тощо), що дозволяє утримувати кваліфікованих професіоналів на державній службі та спонукає їх до виконання своїх обов’язків з найбільшою ефективністю. Державна служба стабільна, службовці періодично лише проходять атестацію та вирішуються питання їх кар’єрного росту, залишення на посаді чи відповідного пониження в посаді. Проте, в Україні проводяться постійні революційні пертурбації чиновницького апарату і в більшості — з політичних чи особистих міркувань керівників, які займають у той чи інший період політичні посади у державних органах. Немає спадкоємності й достатнього професійного ядра працівників у державних структурах.
У цивілізованих країнах Заходу основи оплати праці закладені в законах і навіть в конституціях деяких держав. Там існує єдина тарифна система оплати праці залежно від розрядів (категорій) службовців. Вона порівнюється з оплатою праці у приватному секторі економіки, що також немаловажне для недопущення деструктиву в матеріальному забезпеченні.
В Україні уряд затверджує «Схему посадових окладів», відповідно до якої заробітна плата державних службовців нижчих категорій, є невисокою і все ще не конкурентною, у порівнянні з ринковою. Тому відбувається несправедливість, коли за некваліфіковану роботу працівники приватних підприємств отримують вищу заробітну плату, ніж посадовці державної служби з високим рівнем відповідальності, значними обмеженнями й вимогами до особи.
Державна служба має виняткове значення для розбудови справді могутньої, конкурентоспроможної, успішної України.
У нас державна служба — це іноді зміни команд, формальні навчання для відпрацювання грантів, і безглузді експерименти, що часто завершуються негативними результатами, за які ніхто не несе відповідальності.
Якби це стосувалося лише державних службовців, але ще в гіршому стані знаходяться науковці, працівники вищих навчальних закладів, вчителі та медики, які формують еліту цивілізованих демократичних держав світу.
Сьогодні у нас звернули увагу лише на медичних працівників і то «допомогла» пандемія коронавірусу. Так, Президент України В. Зеленський, з нагоди Дня медичного працівника підписав указ про орієнтир влади на мінімальну зарплату у 13,5 тис. грн. для середнього медичного персоналу і не менше 20 тис. грн для лікарів.
У США медичний персонал належить до самих високооплачуваних категорій громадян. Наприклад, лише акушери та гінекологи щомісячно заробляють у середньому 17916, 7 дол. США, а анестезіологи та хірурги — 20 000 дол. США
Різке розшарування в системі пенсійного забезпечення
Зокрема, пенсії до 3 тис. грн. отримують у нас понад 50% українців. Правда — сумно? Але прикро те, що в Україні мінімальна пенсія взагалі складала в середньому лише 1 769 грн. та з 01 липня 2021 р. підвищена аж до 1 854 грн.! При цьому ті державні мужі та дами, які встановлювали це підвищення на 85 грн., витрачають таку суму лише на чашку ранкової кави. Нагадаємо, що встановлений державою прожитковий мінімум становить 3 922 грн.
Але далі усе є ще більш сумнішим. Міністр соціальної політики України М. Лазебна повідомила, що у майбутньому кожен п’ятий українець старше 65 років взагалі не зможе отримувати пенсію через відсутність необхідного стажу. Причиною цього є сучасна тенденція щодо збільшення неформально і частково зайнятого населення, а також безробіття і неофіційне працевлаштування. Такі особи потребуватимуть фінансової допомоги від держави.
Усього в Україні налічується близько 3,3 млн неформально зайнятих працівників, 6,3 млн — не входять до складу робочої сили (пенсіонери, студенти) і 2,3 млн. осіб — виконують домашню роботу та не отримують за це гроші.
Півмільйона людей саме через неформальну та неповну зайнятість не мають страхового стажу. Це відстрочує їх вихід на пенсію на 1–5 років. Їхній стаж не буде відповідати новим збільшеним вимогам, які були встановлені в 2017 р. (https://kurs.com.ua/ua/novost/472143-kazhdii-pjatii-ukrainec-starshe-65-let-ne-smozhet-poluchat-pensiju?source=ukrnet).
Водночас довічне грошове утримання 3 556 суддів, в середньому, становить 77 387 грн., а найвищий розмір пенсії, — понад 10 тисяч грн. в Україні, отримують лише 3,9% осіб від загального числа пенсіонерів.
Розрахунки такого дискримінаційного забезпечення показують, що судді за наявності стажу можуть претендувати навіть на 80% забезпечення від своєї високої зарплати. Для простих українських пенсіонерів неможливо досягти такого співвідношення пенсії до свого скромного заробітку навіть при 80-ти роках стажу. Та й сам стаж для останніх є маловірогідним.
Окрім цього, такі негуманні курйози відбуваються при тому, що півмільйона військових пенсіонерів, служба яких часто пов’язана з ризиками для життя та здоров’я, отримують в середньому лише 5 502 грн., що в 14 разів (!) менше, ніж довічне утримання суддів, не кажучи уже про інших пенсіонерів. З початку цього року пенсія українських військових, які ціною життя та здоров’я тримають оборону країни та бережуть спокій у нашій державі, зросла лише на 67 грн., або взагалі її не було підвищено для окремих пенсіонерів. І це більше схоже на знущання, в той час, як українські судді-утриманці, життя яких було пов’язане з тепличними умовами кабінетного перебування, отримали в середньому 9,4 тис. грн. надбавки до пенсії. Це саме стосується нерівності з суддями щодо оплати праці та пенсійного забезпечення працівників правоохоронних органів, слідчих, які важкою ненормованою працею забезпечували та забезпечують правопорядок в державі, працюють над розкриттям та розслідуванням злочинів. Натомість судді отримують для розгляду уже готові, зібрані правоохоронцями тяжкою працею матеріали, з джерелами процесуального доказування. Суддям залишається лише вивчити ці готові матеріали в зручних для них умовах кабінету та зали судового засідання, провести їх судову перевірку та дати правову оцінку діяльності правоохоронців і достатності зібраних ними доказів для винесення рішення у кримінальному провадженні. В інших провадженнях збір матеріалів також не є обов’язком суддів, а — сторін відповідного процесу. При тому судді, як гіганти правової думки, аж ніяк не самі працюють над цими готовими матеріалами. Вони мають радників, консультантів, помічників, секретарів, а деякі й авто з персональними водіями, про що слідчі та інші правоохоронці не можуть навіть мріяти. Але така процедура розгляду суддями готових матеріалів, чомусь оцінюється українською державою занадто високо, а важка праця тих, хто тратить колосальні зусилля у боротьбі зі злочинністю, розкритті злочинів та їх розслідування — ні. Парадокс? Так! Може це так поставлено тому, що пересічному громадянину практично не можливо виграти адміністративну чи цивільну справу в суді, якщо іншою стороною є державні органи влади? Так би мовити, судді, за прихованими вказівками влади, працюють на захист «держави та її казни», а не на захист прав людини. Сподіваємось, що ситуація невдовзі змінюватиметься.
Судову реформу знову чекає фіаско
Якщо висока винагорода суддям пов’язана з тим, щоб не допускати корумпованості суддівського корпусу, то це, як показала практика, не виправдалося і не могло виправдатися (потрібні системні зміни), про що достатньо викладено в ЗМІ. Недарма нині в Україні вже вдруге оголошено судову реформу через незадовільну діяльність судів і корумпованість суддів, у яких — чи не найвище соціальне забезпечення в державі. Черговий парадокс, чи не правда?
Якщо знову будуть намагання «належним» соціальним забезпеченням розв’язувати проблемні питання судової гілки влади, то настане фіаско і цієї чергової судової реформи. Така безсистемна вибіркова реформа є помилковою уже тому, що виходить: судді мають бути соціально забезпеченими, щоб не піддавалися корупційним ризикам, а усі інші правоохоронці з низьким соціальним захистом — хай і далі вчиняють корупційні та інші неправомірні дії, щоб нормально виживати з їх мізерним фінансовим та майже повної відсутності соціального забезпеченням. Ми не проти того, щоб судді отримували гідну зарплатню, але нагадуємо, що в США зарплата судді Верховного суду лише в 5 разів більше середньої у державі, а в Україні — у 25! Зарплати вітчизняних суддів перевищують й найвищі європейські показники співвідношення між заробітною платою судді та середньою заробітною платою по країні.
Що слід засвоїти «реформаторам» судової системи
Реформаторам слід чітко засвоїти, що вітчизняних суддів дійсно потрібно забезпечувати високою заробітною платою для їх незалежності й неупередженості при відправленні правосуддя. Гідна оплата праці суддів вважається запорукою справедливого правосуддя. В іншому разі вони матимуть корупційну спокусливість для отримання відповідної винагороди при прийнятті деяких неправосудних рішень. Але не слід забувати, що спектр їх спокусливих дій набагато менший, ніж, скажімо, у правоохоронців. І ще менший, коли матеріали органів розслідування, чи подані матеріали в інших провадженнях, будуть забезпечені доказами з відповідними якісними процесуальними характеристиками, то й поготів. У правоохоронців, навпаки, спектр щодо можливих корупційних ризиків набагато більший. Це і не реагування на злочини, не реєстрація відповідних правопорушень, не якісне і неналежне розслідування через відсутність досвіду чи умисел з метою знищення, укриття і маніпуляції з доказами та закриття кримінального провадження і тощо. Що ж стосується нинішнього фінансово-матеріального забезпечення правоохоронних органів, то є два шляхи вирішення працівниками свого нужденного грошового та соціального забезпечення: звільнятися з роботи або корупційним шляхом розв’язувати питання матеріального забезпечення.
Отже, що стосується суддів, то це взагалі антисоціальна вигадка щодо їх грошової винагороди за працю та пенсійного забезпечення під виглядом «довічного грошового утримання». Це таке собі прикриття — грошове утримання нібито не спеціальна пенсія, оскільки спеціальні пенсії в Україні скасовані ще 2015 р. Але чому в Україні є якась виокремлена невелика частка громадян, яка живе за іншими законами держави? Хіба коефіцієнт суспільно-корисної дії суддів найвищий в державі? Ні. Тоді — гаразд. Раз це не пенсія, то слід платити податки. Але судді й тут самі собі не вороги. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 р. № 71-VIII, було змінено редакцію деяких норм і встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць)».
(Далі буде …)
Джерело: Юридичний вісник України
