Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 12
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 12. Корумпованість законодавчої гілки влади, або Як знизити рівень проявів фонових явищ?
Розвиваючи вказану тему, автори продовжують розглядати проблему фонових явищ організованої злочинності. В частинах 6, 7, 8, 9, 10, 11 циклу було проаналізовано такі фактори відтворення фонових явищ організованої злочинності, як: політичні процеси, пов’язані із недоліками побудови політичної підсистеми українського суспільства; організаційно-управлінські недоліки функціонування інститутів державного управління; тіньова економіка; монополізм, безробіття, проблеми зайнятості, бідність, незабезпечення соціальних потреб. Сьогодні вашій увазі представлені наступні з факторів, що породжують та відтворюють фонові явища організованої злочинності, а саме — феномен супербагатіїв та політична корупція. Акцент зроблений також на проблемі деформації психології щодо схильності до злочинної діяльності, концепції соціальної аномії. Підсумовуючи сказане, автори прагнуть відповісти на запитання: як запобігти поглибленню проблеми організованої злочинності? Для цього вони пропонують повернутися до зниження рівня розглянутих та інших фонових явищ.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Тіньова влада супербагатіїв
У наших наукових статтях (Бусол О. Глобалізація корупційної злочинності як об’єктивний процес криміналізації світового суспільства http://criminology.nlu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/10/olena-busol.pdf, інших) ми вже зазначали, що криміногенний потенціал суспільства зумовлюється соціальною нерівністю, що є достатньо вивченим кримінологами всього світу предметом. Поки в Україні зберігається тіньова влада супербагатіїв, що здійснюється ними через корупційні зв’язки та відповідних депутатів, урядовців, суддів і правоохоронців, таке значне розшарування суспільства буде лише поглиблюватися, а соціальна сфера й надалі рухатиметься до занепаду. У той же час тіньова влада супербагатіїв продовжуватиме будь-що реалізовувати свої бізнес-інтереси. Вони й далі змушуватимуть підконтрольну їм економіку України розвиватися не в інтересах абсолютної більшості громадян для забезпечення їх соціального захисту, а у власних інтересах, аби будь-що отримувати надприбутки. Недарма відзначається, що їх організовані угрупування контролюють парламент, уряд, їх рішення та державний бюджет.
Читайте також: «Мертва» норма закону? Чи є ефективним наділення контрольними повноваженнями державних органів у протидії організованій злочинності?
Виходячи тільки з власних потреб накопичення капіталу, олігархи зовсім не зацікавлені в будь-яких поступках щодо розвитку соціальної сфери українського суспільства. Вони зацікавлені лише у збереженні неконкурентних та архаїчних форм організації праці на підконтрольних підприємствах з мінімальними витратами на оплату праці зайнятих у виробництві працівників. Тут формула така: чим більше національного доходу буде «прихвачуватися» супербагатіями, тим менше буде залишатися для соціального розвитку. Наразі їм, за різними оцінками, належить понад 60% національного багатства, а деякі політики кажуть — 90%. Тому навіть ВВП не є мірилом добробуту конкретної людини, а лише справедливий розподіл доходів національних багатств. Мова повинна йти про створення державою таких ринкових умов, щоб люди, які уміють, хочуть і можуть працювати, могли заробляти прямо пропорційно, залежно від видів суспільно корисної діяльності, результатів вкладеної праці та їх таланту, але необхідна частина національного доходу в обов’язковому порядку має йти на підтримку тих членів суспільства, які через захворювання чи з інших об’єктивних причин не в змозі взагалі працювати й підтримувати себе для задоволення необхідних елементарних соціальних потреб.
Нині в Україні склалася така парадоксальна ситуація, що супербагатії «прихватизували» значну частку національної економіки країни й за допомогою тіньової влади всі зусилля спрямовують лише на реалізацію своїх бізнес-інтересів, відмовившись від необхідних соціальних зобов’язань, що слугує ще одним способом отримання надбагатства. Ненадходженням від них вкрай потрібних соціальних внесків суттєво розладнана соціальна сфера, яка ледь виживає.
Через недолугі економічні реформи, корупцію, дії тіньової влади тягар соціальної відповідальності ліг на державу, яка в умовах такої ж тіньової економіки в результаті ненадходження необхідних і належних внесків до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, податків з доходів тощо від виробничої діяльності, не в змозі проводити справедливу соціальну політику, а тим більше в умовах розшарування українського суспільства з великою часткою населення, що потребує соціального захисту.
Як бути з узурпацією законодавчої гілки влади?
За словами лідера партії «Сила і Честь» І. Смешко, усі роки незалежності Україна живе з узурпацією влади її виконавчою гілкою. Головну проблему він вбачає в тому, що в українському парламенті немає жодної партії, заснованої на ідеології будівництва демократії та виконання Конституції. Може, це і не основна проблема, але дає простір для дискусії.
Які ж цілі ставлять собі суб’єкти політичної корупції? Це отримання та активні дії з утримання влади для особистого збагачення чи отримання іншої вигоди. Скажімо, результати соціологічних досліджень останнього року свідчить, що Верховна Рада України займає перші сходинки за ступенем корумпування серед інших інституцій. При цьому це, нібито, всі досвідчені фахівці. Як вчені, ми не могли не звернути увагу на те, що у Раді станом на грудень 2020 р. науковий ступінь доктора наук мають 35 народних депутатів, кандидата наук — 73, а почесне звання «заслужений юрист», економіст, лікар тощо — 35 депутатів. Чи всі вони проводять активну наукову діяльність, або держава витрачає бюджетні кошти за ці звання лише на задоволення чиїхось амбіцій?
Наприклад, той же В. Медведчук є дійсним членом (академіком) Національної академії правових наук України і з 1997 р. доктором юридичних наук і 55 тис. грн., як ним задекларовано, одержані тільки за звання академіка.
Загалом у депутата-члена комітету надбавка до депутатського окладу за науковий ступінь чи вчене звання складає близько 3,4 тис. грн. на місяць. Таку суму отримуватиме, наприклад, й Ілля Кива, який нещодавно захистив дисертацію та здобув звання кандидата наук із державного управління.
Фінансування політичних партій як кримінальне правопорушення
У 2020–2021 рр. через грубі порушення в їхніх фінансових звітах НАЗК призупинило державне фінансування трьох парламентських партій — «Слуги народу», «Батьківщини» і «Голосу». Вже у березні 2021 р. народні депутати зреагували на це підготовкою проекту закону «Про внесення змін до Закону «Про політичні партії в Україні». Протягом першого кварталу (січень-березень) 2021 р. до НАЗК надійшло 142 звіти політичних партій, за якими агентство склало і направило до суду 48 протоколів про адмінправопорушення за результатами їх перевірки. Протягом першого кварталу 2021 р. агентство передало до Національної поліції 11 повідомлень про виявлення ознак кримінальних правопорушень у звітах таких політичних партій: «Перемога Пальчевського»; «Партія Володимира Буряка «Єднання»; «Партія Ігоря Колихаєва «Нам тут жити!»; «Рідне Закарпаття»; «Сила людей»; «Довіряй ділам»; «Радикальна партія Олега Ляшка»; «Блок Вілкула «Українська перспектива»; «Конгрес Українських Націоналістів»; «Слуга народу»; «Блок Кернеса — Успішний Харків (URL: https://dilo.net.ua/novyny/nazk-vyyavylo-oznaky-kryminalnyh-pravoporushen-u-zvitah-11-partij/).
Крім того, насторожує, що іноземні суб’єкти політичної корупції замічені в контексті фактів протиправного фінансування виборчих кампаній чи поточної партійної діяльності іноземними юридичними або фізичними особами.
Деякі резонансні справи щодо парламентарів
Говорячи про корумпування законодавчої гілки влади, не можна не згадати резонансні справи щодо парламентарів. Так, О. Дубінський у 2019 р. опинився в центрі дискусій щодо можливої корупції в парламенті. Спеціалізована антикорупційна прокуратура тоді відкрила кримінальне провадження за фактом можливого отримання хабарів 11-ма депутатами Ради, які є членами комітету з фінансів, податкової та митної політики.
У січні 2020 р. в інтернеті було опублікувано аудіозаписи з кабінету Прем’єр-міністра Олексія Гончарука, де той, нібито, зізнається, що він «повний профан в економіці». Стосовно А. Деркача, якого, за даними ЗМІ, в США вважають російським агентом, санкції було введено раніше.
У січні 2021 р. стосовно О. Дубінського, разом із шістьма іншими громадянами України, було введено санкції США через дезінформацію з метою впливу на вибори президента США.
Дубінському О. та А. Деркачу також закидають лобістські дії проти НАБУ, спроби його дискредитувати і змінити керівництво. Санкції О. Дубінський назвав «корупційною аферою», яку організували «брехливі доноси шабунят», які неодноразово заявляли про причетність його до сумнівних економічних схем та лобіювання інтересів І. Коломойського в Раді.
Очільники та члени профільних комітетів і їхній бізнес — чи не конфлікт інтересів?
Прикладів, коли представник певної індустрії є членом або очолює профільний парламентський комітет, в українській практиці багато. Аналіз біографій та інформації ЗМІ стосовно очільників і членів профільних комітетів ВРУ свідчить про те, що вони переважно складаються з осіб, які мають бізнес за профілем діяльності комітету, або оформили його на близьких родичів після набуття статусу народного депутата; лоббіюють бізнесові інтереси; деякі мають кримінальне минуле; вчиняють адміністративні та кримінальні корупційні правопорушення.
Найбільше питань щодо корупції в галузі в Україні є, як всім відомо — до «опікунів» земельного та аграрного бізнесу. Цей профільний комітет — просто «клондайк» для людей сумнівної репутації.
Іноді парламентарі нібито прокидаються від сплячки, і починають бачити те, чого раніше, нібито, не помічали. Так, члени «аграрного» комітету Верховної Ради 27 січня проголосували за висловлення недовіри голові комітету нардепу Миколі Сольському. Мотивацією стала низька ефективність роботи комітету і лобізм окремих законів. Підтримали рішення більшість членів комітету. Питання про відкликання М. Сольского з посади керівника комітету з питань аграрної та земельної політики. «Слуги народу» мали розглянути ще 1 лютого, однак, наразі питання все ще не вирішено.
Лобіювання в парламенті за принципом «revolving door policy»
Принципом «обертових дверей» (revolving door policy) називають переміщення між роллю законодавця, або регулятора, та галуззю, яку регулює законодавство, що зазвичай містить лазівки для прихованого лобізму в умовах відсутності законодавства про лобізм. Вивчення електронних декларацій народних депутатів дозволяють НАЗК виявляти можливий конфлікт інтересів, однак за фактичної відсутності реального покарання за це, відкритість даних не може бути єдиним шляхом вирішення питання конфлікту інтересів. Отже, зазначене і є однією з причин зловживання депутатами своїми приватними інтересами. Враховуючи, що наявність корпоративних прав не є підприємницькою діяльністю, а контроль за передачею корпоративних прав здійснюється спорадично, відповідальність за ведення депутатами бізнесу відсутня. За регламентом Верховної Ради України фактично немає обмежень щодо участі депутатів з конфліктом інтересів у комітетах або голосування ними під час засідань із питань, щодо яких у них наявний такий конфлікт.
Законодавчі ініціативи щодо лобізму не популярні
Нарешті, законодавством України не визначено поняття «лобіювання». За останні роки було кілька законодавчих ініціатив у сфері лобізму, однак жодна з них не стала предметом розгляду Верховної Ради. Таким чином, довести факт наявності конфлікту інтересів серед народних депутатів України складно. Згідно з українським законодавством депутати зобов’язані передати в управління свої підприємства третім особам. Однак лише 3 зі 131 депутата, котрі володіють корпоративними правами, зазначили, що підприємства передано в управління. Найбільше компаній, в яких народний депутат є бенефіціаром, у Вадима Новинського. Наприкінці 2020 р. Генеральний прокурор І. Венедіктова відкрила кримінальне провадження стосовно В. Новінського. Заяву до суду з проханням відкрити справу проти нього подало ТОВ «Гратант», яке стверджує, що В. Новинський протиправно заволодів майном мережі супермаркетів «Амстор», у тому числі заставним та іпотечним майном «Укрексімбанку».
Такі потенційний чи реальний конфлікти інтересів, як наявність у народних депутатів корпоративних прав або перебування в бенефіціарах компаній, діяльність яких прямо пов’язана з питаннями у віданні комітетів, членами яких є ці депутати, потребує додаткового розслідування правоохоронними органами, адже ні регламентний комітет, ні НАЗК не вживає необхідних заходів для уникнення й для усунення наявного конфлікту інтересів. Отже, народні депутати безкарно беруть участь у голосуваннях щодо питань, в яких мають прямі інтереси. Прихований лобізм у парламенті, або «Клуб мільйонерів»
Прихований лобізм у парламенті є ще однією з проблем, що нами розглядаються.
Так, законодавці отримують фактично неправомірну вигоду, зазвичай матеріальну, за голосування чи неголосування за законодавчі ініціативи. У парламент можуть «заходити» цілі групи депутатів, які представляють інтереси «своїх» олігарха, бізнесмена або бізнес-групи. Як правило, науковців на експертні круглі столи та обговорення, що відбуваються в комітетах ВРУ, не запрошують.
Під час інтерв’ю зарубіжних дослідників українські респонденти говорили про Верховну Раду як про «клуб мільйонерів», в якому могутні бізнес-магнати насолоджуються імунітетом і використовують свою посаду для формування потрібного їм політичного процесу. Не зрозуміло, чому проблема конфлікту інтересів замовчується в Україні.
Мусимо також сказати про зловживання народними депутатами України конфіденційною інформацією при контактах з третіми сторонами, які іноді представляють інтереси іноземців. Отже, на законотворчий процес може впливати величезна кількість різноманітних інтересів. Так само в Україні немає спеціальних санкцій за зловживання державними ресурсами з боку народних депутатів. Тому GRECO рекомендує затвердити правила, які регулювали би відносини народних депутатів із лобістами та іншими третіми сторонами, які бажають вплинути на законодавчий процес.
Просто PEP
Великі вкладники українських банків, яких відносять до VIP-клієнтів і групи PEP, останнім часом активно знімали готівку з рахунків. PEP (politically exposed person) розшифровується як «державна посадова особа» або «політично значуща персона». До цієї категорії відносяться і політики (включаючи керівних працівників партій). За ними і їхніми рідними / близькими (пов’язаними особами) банки зобов’язані стежити особливо пильно. Переведення в готівку коштів пояснюється регулярним введенням санкцій Радою національної безпеки і оборони щодо різного роду осіб. PEP-вкладники, як правило, мають виходи на голів правлінь банків або заступників голови, тому таку інформацію дізнаються заздалегідь. Як пише видання «Страна. ua», мільйонні суми отримують за попереднім замовленням готівки, за грошима приїжджають броньовані машини з приватною охороною. До приватних сховищ довіри більше, адже менше вірогідність конфіскації активів, ніж з державного банку за рішенням суду.
Як приватні сховища, можуть виступати так звані «кімнати грошей», про принципи облаштування яких розповідає читачам та ж «Страна.ua»: «багато полиць, і кожна позначена номером, ніяких імен (облік ведеться в іншому місці). В основному готівку зберігають в банківських брикетах, щільно упакованих. Банкноту або пачку грошей ніяк не витягнути. Та й ніхто не хоче своїм життям ризикувати. А питання стоїть саме так».
Поширеною практикою є відкриття карткових рахунків на третіх осіб. Наприклад, на водіїв або охоронців, причому на декількох одразу. Оскільки це не пов’язані особи (не родичі вкладника), їхні рахунки не чіпатимуть. Тому бізнесмен вкладає туди свої гроші і користується ними (URL: https://strana.ua/finance/333964-politiki-i-biznesmeny-snimajut-vklady-s-bankovskikh-schetov-i-otvozjat-ikh-v-komnaty-deneh.html).
Законопроекти з корупційними ризиками
Хочете — вірте, а хочете — перевіряйте, але ГО «Інститут законодавчих ідей» повідомила, що партії «Довіра», «За майбутнє» та ОПЗЖ причетні до найбільшої кількості законопроектів з корупційними ризиками. Із 2 278 законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді дев’ятого скликання, 257 містять корупційні ризики, тобто можуть бути потенційно шкідливими для боротьби з корупцією, або напряму мати корупційний потенціал. До рейтингу потрапив і вищезгаданий нами М. Сольський зі «Слуги народу» — з 15-ти поданих ним проектів законів України 6 — мають корупційні ризики (40%).
Заради справедливості, слід згадати слова дослідників Інституту законодавчих ідей, які встановили, що є таки депутати, які за два роки роботи у Верховній Раді з поданих ними законопроектів, не мали жодного корупційного, при цьому в частині кількості законодавчих ініціатив були активними. Серед таких, наприклад, глава ВР Дмитро Разумков і його заступник Руслан Стефанчук. Обидва депутати подали більше 10 законопроектів, серед яких немає жодного з корупційними ризиками. Експерти акцентують: якщо вони зуміли — значить, інші теж можуть (URL: https://focus.ua/uk/politics/488268-za-chto-derutsya-deputaty-kakie-lobbistskie-i-korrupcionnye-zakony-protalkivayut-v-rade). Але, що ж їм заважає?
Деформація психології щодо схильності до злочинної діяльності
Іншим важливим фактором формування антисоціальної поведінки у значних прошарків суспільства є деформація психології щодо схильності до злочинної діяльності. Такі специфічні зміни суспільної свідомості створюють сприятливі фонові явища щодо розвитку сучасних кримінальних відносин в економічних процесах в Україні. Це призводить до усвідомлення їх членами суспільства як необхідної буденної категорії виживання, а для деяких із них — необхідні умови накопичення надбагатства, що забезпечується у процесі діяльності організованих злочинних угруповань, які нині корупційним шляхом, підкупом чи іншим фінансовим узалежненням найвищих органів державної влади отримали організаційно-правове сприяння в державі та мають високий рівень захисту від правоохоронних органів. За таких умов мріяти про розвиток цивілізованих ринкових відносин, створення значного прошарку середнього класу та забезпечення належних соціальних потреб українського населення не доводиться.
Концепція соціальної аномії
Оскільки ми ведемо мову про організовану злочинність в Україні, то повстає питання, як запобігти подальшому розвитку цього негативного явища? Саме для того ми так багато уваги приділяємо політичним, соціально-економічним та іншим суспільним процесам, які, за певних умов, стають для неї фоновими явищами. Адже наукою та практикою давно доведено, що одні лише кримінально-правові заборони й реалізація навіть жорстких каральних заходів не здатні подолати злочинність, а тим більше її організований вид і таким чином змінити соціальний статус людей у суспільстві та налагодити справжню систему колективних цінностей та їх довірливе ставлення до державних інститутів. Такі розрахунки та надії на всезначущість каральної політики приречені на невдачу, що уже давно доведено історією розвитку людства та наукою кримінологією. Але Україна і тут попереду усіх. В останні роки додатково створено декілька антикорупційних органів, на утримання яких бідна українська держава тратить мільярди гривень.
Зокрема, кримінологічна теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні й ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858–1917 рр.). Він стверджував, що на індивіда впливають саме «соціальні фактори». Вони й формують суспільну мораль, а вона завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям й правила поведінки. Лише суспільству, що функціонує нормально, вважав він, завжди притаманний високий рівень згуртованості й порядку. За такого стану більшість людей солідарні у вироблені ідеальних уявлень щодо позитивного й негативного в поведінці індивідуумів. Але у разі порушення такої суспільної рівноваги, яка може статись через економічну катастрофу та стрімке підвищення рівня достатку в державі, згуртованість людей послаблюється і суспільство дезорганізується. Соціальна дезорганізація проявляється в так званому явищі «аномії» або «безнормативності». Еміль Дюркгейм розглядав аномію як такий стан суспільства, при якому значно послаблюється дія, що стримує мораль, і в результаті суспільство на деякий час втрачає вплив на людину. Це стан суспільства, при якому відсутня чітка несуперечлива регуляція поведінки індивідів, а тому утворюється нормативний вакуум, коли старі норми й цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не утвердилися. Ця характеристика досить об’єктивно накладається на стан і характеристики українського суспільства, яке вийшло зі сформованих соціалістичних суспільних відносин та, на жаль, досі не створило сучасних цивілізованих суспільних відносин на базі конкурентної передової ринкової економіки для забезпечення соціально достатнього рівня життя населення.
Концепцію аномії істотно розвинув пізніше й американський соціолог Роберт Мертон (1910–2003 рр.). Соціальну аномію він розглядає як прояв кризи, непорядку, розладу, дисфункціональності соціальної системи, що пов’язано з розкладанням моральних цінностей і вакуумом ідеалів в суспільній та індивідуальній свідомості. Це й породжує відхилення в поведінці окремих індивідів. Аномічний стан виникає внаслідок неможливості практичного узгодження в діях індивідів офіційно схвалюваних цілей і запропонованих суспільством засобів їх досягнення. У ринковому суспільстві загальноприйнято орієнтувати людину на соціальне самопросування, на успіх та збагачення. Як засоби досягнення цієї мети передбачається самодисципліна, інтенсивна праця та норми поведінки. Але більшість людей перебувають у несприятливих умовах з обмеженими можливостями, а тому виникає велика спокуса просунутися будь-якими способами, в тому числі й незаконними. Отже, він пов’язує стан аномії з провокуванням девіантних форм поведінки.
Дюркгеймівська концепція соціальної аномії лягла в основу і подальших досліджень різних соціальних відхилень, що слугують підгрунтям для злочинної діяльності. До таких соціальних теорій належить теорія, яка прямо так і називається — «теорія конфлікту». На її положеннях будуються найбільше положень кримінологічної думки. Відомою та достатньо розвинутою є теорія конфлікту культур, яка виходить з того, що злочинна поведінка є наслідком конфліктів, обумовлених різницею світогляду, звичок, стереотипів поведінки індивідів і соціальних груп.
Як запобігти поглибленню проблеми організованої злочинності?
Таким чином, подолання вище викладених соціальних відхилень в українському суспільстві, найперше, тісно пов’язано з досягненням міцної згуртованості соціальних груп. Передбачається, щоб кожен індивід був активним учасником політичних, економічних та соціальних перетворень і чітко усвідомлював своє місце, роль та мету в соціальних перетвореннях, які безпосередньо його стосуються.
Тільки зниження рівня фонових явищ шляхом перебудови політичної структури, побудови цивілізованого ринку та сильної економіки, ліквідації штучної нерівності в українському суспільстві й підвищення соціальних стандартів тощо дасть змогу отримати позитивні результати, в тому числі й шляхом реалізації розумної каральної діяльності при впливі на організовану злочинність. Розв’язання цієї проблеми найперше тісно пов’язане з підвищенням рівня економічного розвитку й зростання благополуччя людей та їх об’єднання для формування здорового морального клімату в суспільстві, зміцнення правопорядку й несприйняття масовою свідомістю антицінностей, оскільки саме таке дисфункціональне явище, як організована злочинність, як не прикро писати, ще отримує переважно спокійну й нормальну реакцію в українському дезорганізованому суспільстві.
Тому, у продовження сказаного, постає питання вибору для України моделі соціальної політики, щодо належного забезпечення власних соціальних потреб людей, що, своєю чергою, впливатиме на підвищення показників добробуту громадянського суспільства та авторитету України на міжнародній арені.
(Далі буде …)
Джерело: Юридичний вісник України
