Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 13
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 13. Симбіоз оргзлочинності й корупції
Організована злочинність і корупція — це складні антисоціальні явища, які десятиліття супроводжують соціальний і культурний розвиток нашої держави й несуть неабияку загрозу її національній безпеці. Тому сучасні пріоритети у сфері забезпечення національної безпеки вимагають перегляду методів діяльності для запобігання новітнім загрозам та викликам українській державі та суспільству на нинішньому етапі розвитку України.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Поглиблення інтеграції кримінальних лідерів в економіку держави щораз привносить у бізнес не ринкові, а відверто кримінальні правила поведінки. Вони разом з нечіткою політичною визначеністю та війною на сході країни відлякують іноземних інвесторів, що також негативно впливає на стан економіки та безпеки держави. Більшість дослідників розглядають національну безпеку як стан захищеності життєво-важливих цінностей та інтересів як суспільства в цілому, так і окремих громадян держави. Отже, основними чинниками, які впливають на формування державної політики в цій сфері, є загрози цим цінностям та інтересам. У широкому плані це не тільки зовнішні загрози воєнного характеру, а й загрози асиметричного характеру.
Читайте також: Милосердна Феміда. Чому чиновники-хабарники уникають реального покарання?
Наведений нами в попередніх публікаціях аналіз криміногенної та соціально-економічної ситуації вказує на те, що організована злочинність і корупція, які мають внутрішнє походження, приймають усе більш організовані й скриті форми, підвищують рівень озброєності, технічного оснащення організованих угруповань, відбувається їх зрощування з корумпованими посадовими особами й проникнення представників ОЗУ в правоохоронні та інші органи державної влади для прикриття своєї злочинної діяльності та нейтралізації або паралічу цих органів шляхом прийняття вигідних їм нормативних актів; видачі незаконних розпоряджень; поблажливого ставлення до монополізму, тіньової економіки та виведення капіталів за кордон; проведення власної кадрової політики тощо. Вони досягли такого рівня, який суттєво впливає на стан політичного, економічного, соціального та демографічного розвитку країни, неконтрольований рівень яких несе загрозу національній безпеці України. Організована злочинність і корупція нині міцно вкорінені в суспільстві, є елементами системи суспільних відносин і, на жаль, стали частиною його буття. Ці види злочинності є системними явищами, формою існування ряду нових суспільних відносин, що базуються в основному на викривленій ідеї капіталістичної економіки вільного ринку й недолугих трансформаційних процесах їх перебудови.
Оргзлочинність як дзеркало чистоти ринкових відносин
Організована злочинність і корупція є своєрідним віддзеркаленням ринкових відносин, які розвиваються за законами попиту і пропозиції. В сучасному капіталістичному світі головним інститутом є ринок, який суттєво впливає на політику, право, мораль. Організовані злочинні об’єднання, історично створюються на ґрунті субкультури, легко адаптуються до ринкових вимог. Співвідношення попиту і пропозиції, конкуренція, відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, демпінг, створення за домовленістю різноманітних об’єднань про єдину цінову політику, мінімізація податкових відрахувань тощо є тими ринковими механізмами, якими керуються й злочинні організації. Отже, стрижнем організованої злочинності стає економіка держави. Систематичне порушення економічних ринкових законів та правових норм переслідує лише одну мету — неправомірне накопичення капіталу і непомірне збагачення, оптимальних меж якого не виробила людська природа. Вважаємо, що ринкові механізми на сучасному етапі розвитку суспільних відносин у молодій державі Україна є добрими й ефективними стимуляторами розвитку економіки, але вони мають бути під публічним контролем, щоб прибуток і розміри приватної власності відповідали всім формам і вазі частки вкладеної праці кожного індивіда, а не лише невеликої купки сильних, без моралі й співчуття людей, які, використовуючи такі свої дані, незаслужено стають власниками результатів суспільної праці. Тому в цей час велика частка української економіки вибудовується на основі псевдоринкових відносин і працює здебільшого на організовані злочинні угруповання та корупційну адміністративно-командну систему.
Організована злочинність дестабілізує економічні й фінансові інститути держави, гальмує її прогресивний розвиток та перетворилася на головне джерело деструктивного впливу і на процеси соціального, економічного та політичного розвитку країни, про що уже раніше нами сказано конкретніше. Але такий значний негативний вплив організованої злочинності на вказані вище інститути держави неможливий без корупційних схем в органах державної влади, куди з успіхом проникли олігархічно-організовані кримінальні угруповання, і державно-владні структури всіма можливими способами сприяють їх діяльності.
Співвідношення оргзлочинності й корупції
Відзначаючи небезпечність тенденції проникнення представників організованої злочинності в органи державної влади й особливо зрощення представників влади з організованою злочинністю, відомі науковці П. Д. Біленчук, С. Є. Єркенов та А. В. Кофанов вважають, що таким чином у нас розвивається процес — від грошей до влади й від влади до грошей, коли не лише злочинці можуть перетворюватися на владу, але й представники влади можуть ставати злочинцями (Біленчук П. Д., Еркенов С. Е., Кофанов А. В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация. Київ: Атика, 1999. С. 31).
Читайте також: Корупція і влада
Тому розгляд питання співвідношення корупції з організованою злочинністю є крайньою потребою, оскільки воно обумовлюється ще й тим, що в Україні як у нормативно-правовому, так і практичному полі досі немає єдності поглядів щодо визначеності співвідношення таких явищ як корупція й організована злочинність. Ми, на відміну від окремих дослідників, категоричні в своїх твердженнях, що організована злочинність не може успішно існувати без відповідних корупційних зв’язків в органах державної влади. У перші роки українська організована злочинність ще слабо була пов’язана цими корупційними зв’язками, оскільки вона існувала на «вулиці»: вбивства, грабежі, розбої, рекет тощо. Але подальші діяння такі як «прихватизація», створення кримінальної ринкової монопольної економіки, накопичення тіньових капіталів, їх виведення за межі держави тощо, неможливі без «захоплення» держаних органів, їх корумпування різними шляхами. Після такого «захоплення» влади в Україні багато державних інститутів почали працювати та ще й досі працюють на нових господарів країни з глибоким корінням від кримінального минулого. А сприяли цьому не тільки недолугі реформи та їх негативні результати, про що ми вже писали в попередніх частинах нашого дослідження, але й ряд активних, цілеспрямованих і системних діянь організованої злочинності, що призвело до вигідного нуворишам стану паралізованої та низького рівня транспарентності влади в Україні. Вибудовані організованим злочинним світом кримінальні скрепи, паралізували цивілізований розвиток української політичної, фінансово-економічної та інших систем держави, що створило сприятливе тло для їх подальшого розвитку та розквіту. Тому всі ці чинники в основному слугували тому, що за всі роки незалежності політична еліта й корумпована організованою злочинністю влада:
— не виробили програми чіткого політичного курсу держави. Абсолютна більшість українських партій діють взагалі без чітких програм політичного спрямування й вибудовуються на відповідному авторитеті свого керівника. У діяннях деяких партій взагалі важко знайти проукраїнський політичний вектор незалежної держави;
— не розробили комплексної стратегічної програми управлінських, соціально-економічних та безпекових реформ в Україні, яка б передбачала створення ефективного управління в державі; економічне зростання; розвиток соціальної сфери; розвиток людського капіталу; утвердження верховенство права й заходи ефективної боротьби з організованою злочинністю та корупцією; зміцнення безпеки й оборони.
Читайте також: Корупція і влада (Частина 2)
Ця програма мала бути розроблена провідними спеціалістами та науковцями із залученням передового досвіду інших країн світу, широкої громадськості та прийнята вищим законодавчим органом держави. Єдине, що можна нині позитивно сприйняти — це Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року, яка затверджена Указом Президента України 11 серпня ц.р., хоча цього замало;
— запровадили неформальний інститут кланової політики глави держави, котрий, вступаючи на посаду, всупереч конституційним повноваженням, створює свій чиновницький клан з повноваженнями впливу на кадрову політику та прийняття рішень державними органами. Влада повинна належати державним інститутам, а не правителям. До чого це призводить — приклад колишнього правителя В. Януковича;
— владні інститути постійно реформуються під будь-якими надуманими приводами тими політичними силами, що прийшли до влади, під їх, нібито, багатообіцяючу програму, але під певних осіб чи їх забаганок і не по суті їх діяльності, змінюючи лише назви для привабливої «картинки». Запровадження нових владних інститутів під виглядом, нібито, європейських є імітацією, оскільки копіюються лише назви й переймаються ті механізми їх діяльності, які вигідні реформаторам для власної діяльності при перерозподілі економічних, фінансових ресурсів, розширення повноважень і популізму тощо, чим розмивається професійне кадрове ядро, втрачаються багаті напрацювання тої чи іншої структури й закінчується безрезультатно, а відповідальних за це, як завжди у нас заведено, немає;
— не вибудували цивілізованої та професійної системи правосуддя, оскільки органи правосуддя також глибоко пронизані корупційними зв’язками з такими ж панівними елітами, а для картинки гарного фасаду діянь на публіку (створення комісій тощо) кожен правитель і його владна еліта оголошують про реформу судів. Нині в Україні проголошена вже третя реформа тих самих судів. Тільки демократичні процедури добору суддів без кланового й корупційного впливу можуть змінити ситуацію, а суди стати стримуючою силою щодо всіляких неправомірних діянь усіх від громадянина до правителя;
— організували кланову процедуру формування значної частини законодавчого органу (спочатку олігархи самі себе представляли в парламенті, а нині їх представники «від народу», які контролюють і приймають в угоду їм законодавчі акти і, як часто повідомляється в ЗМІ, не безоплатно) та органів управління, що створює в державі корумповану тіньову політику, яка спрямована більше на обслуговування кримінального організованого і тіньового бізнесу з його монополізмом та незаконними надприбутками, ніж легітимних об’єктів фінансово-економічної інфраструктури;
— виробили закритий процес прийняття законотворчих актів без критичного осмислення їх проектів спеціалістами, громадськістю та проведення кримінологічних експертиз. Повністю відсутні правові механізми контролю та відповідальності за негативні результати такого законотворення для суспільства та держави, що часто створює як суттєві проблеми при його практичному застосуванні, так і спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, що регулюються. Протягом багатьох років у парламенті іноді реєструють законопроекти від народних депутатів, які представлять інтереси відповідних олігархічних чи інших зацікавлених груп, про історію та процедуру підготовки яких нічого не відомо. Звісно, такі законопроекти зазвичай мають приховані цілі, а тому й не обговорюються публічно до їх реєстрації. Це зовсім суперечить Основному Закону України в контексті забезпечення діалогу суспільства та державних органів у процесі прийняття публічно владних рішень.
Потреба у відкритості і зрозумілості реформ
Тому вважаємо, що проекти законодавчих актів або їх окремі положення з фінансово-економічних питань, питань реформ у сфері ринкових відносин, яка найбільш вражена корупцією та організованою злочинністю, повинні в обов’язковому порядку проходити відкрите оцінювання провідними фахівцями, економістами, вченими спеціалістами, в тому числі кримінологами з метою прогнозування наслідків їх реалізації (в Україні є достатньо наукових інституцій відповідного профілю, які часто не затребувані практикою) та обговорюватися в органах центральної та місцевої влади, а відтак — на відкритих засіданях комітетів з питань економічного розвитку; фінансів; податкової та митної політики; антикорупційної політики; бюджету; соціальної політики та захисту прав ветеранів та інших у залежності від його специфіки. Така процедура суттєво звузить можливості «проштовхування», відповідних законопроектів, що написані не для українського народу, а для забезпечення мети олігархів та організованого криміналітету.
Наявність чітких та зрозумілих правових актів дозволить також подолати упереджене ставлення суспільства до законодавчого та інших органів держави, створить ефективну нормативно-правову базу, яка суттєво вплине на подолання цієї спайки організованої злочинності та корупції, зміцнить основи для цивілізованого розвитку всіх сфер суспільного життя, українського народу та держави.
Слід зазначити на неналежно налагоджених відкритих та доступних каналах спілкування і взаємодії влади та суспільства. Тому в Україні олігархатом та іншими зацікавленими кримінальними угрупуваннями, в тому числі пов’язаними з іноземними державами, через різні канали, які спеціально створені не для отримання комерційного прибутку з реклами, а для нарощування свого політичного впливу, доноситься до широкої громадськості неправдива інформація про сьогоднішній «стан справ у державі». Про діяння, нібито на «благо» держави, маніпулюючи свідомістю населення, розповідають, у тому числі, й під час виборів представників злочинних угруповань до органів влади. Суспільні ЗМІ зовсім нечисленні й постійне недофінансування ще більше позбавляє їх впливу на населення.
Відмітимо налагодження належної системи громадського контролю за діяльністю органів влади. Відсутні відповідні органи громадського контролю та дієві законодавчі норми щодо законного та справедливого розгляду звернення громадян та надання їм відповідей. Скажуть нам — а судовий захист? Наприклад, захист громадян від чиновницького свавілля органів влади, всупереч конституції та міжнародного законодавства. Він також обмежений. Розгляд їх скарг на бездіяльність чиновників в адміністративному провадженні можливий лише в першій та апеляційній судових інстанціях. У касаційному суді можуть розглядатися такі скарги лише у справах певної категорії.
І це при тому, що у ст. 55. Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Це положення ст. 55 Конституції України відповідає Загальній декларації прав людини 1948 року, де передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (ст. 8), зобов’язанням нашої країни, які виникли, зокрема, у зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 13) 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ст. 2) 1966 року, що згідно зі ст. 9 Конституції є частиною національного законодавства України.
Норми ст. 64 Основного Закону допускають деякі обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина, але тільки тих, які передбаченні Конституцією й лише у випадках, пов’язаних з умовами воєнного або надзвичайного стану. А ст. 157 своєю імперативною нормою чітко визначила, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Низька якість законотворчої роботи
Конституційний Суд у справі за конституційним поданням Президента щодо відповідності Конституції (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 року № 7-зп/1997 зазначив, що верховенство конституційних норм поширюється на всі сфери державної діяльності, в тому числі й на законотворчий процес. Верховна Рада України, приймаючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будьяких положень, прямо закріплених в Конституції України. А ці положення нами наведені вище.
Але український парламент усе-таки вирішив, що норми Конституції України, міжнародних правових актів та рішення Конституційного Суду України його не стосуються і Законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змінив ст. 129 Конституції України, яка відповідала вказаним нормам Основного Закону та іншим актам і передбачала повний доступ до правосуддя у всіх категоріях справ не тільки на апеляційне, але й касаційне оскарження у Верховному Суді, виклавши її в новій редакції, що касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише у визначених законом випадках. Це не тільки грубо порушує принцип вільного доступу до правосуддя всіх громадян нашої держави і в усіх категоріях справ, що гарантовано основоположними нормами Конституції та міжнародними актами. Воно призвело до суттєвого звуження прав певної категорії громадян нашої держави, що заборонено вчиняти навіть парламенту держави, в тому числі при зміні норм Основного Закону, але й створило колізію в самих нормах Конституції та ввело дискримінацію громадян України в доступі до правосуддя залежно від категорії їх судових позовів, що не дозволяє рівною мірою всім людям вичерпати всі доступні та ефективні національні засоби їх юридичного захисту.
А в такому суспільстві, з «паралізованою» криміналом низького рівня транспарентності, владою, є усі умови для подальшої подальшого незаконного накопичення надбагатства організованими злочинними угрупованнями.
Взаємозв’язок оргзлочинності й корупції: національні особливості
І це ще раз підтверджує, що взаємозв’язок організованої злочинності й корупції є надзвичайно небезпечною системою співіснування цих негативних явищ, яка в Україні має ще й свої специфічні риси, а тому потребує глибокого переосмислення. У зв’язку з цим, для правильного розуміння при висвітленні цього питання, потрібен спочатку й історичний аналіз їх розвитку та взаємозв’язку, оскільки автори слідкують мудрості древніх: historia est magistra vita (історія — вчителька життя).
А історія така. Кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття в Україні у зв’язку з політико-економічними реформами й нестабільною ситуацією в державі характеризувався великим ростом злочинності та появою організованих злочинних угруповань. Безсистемними й неадекватними економічними реформами в державі, як уже відзначалося, одразу почали користуватися кооператори, підприємці та кримінальні угруповання, які злочинним шляхом накопичували тіньовий капітал. Ба більше, на початку незалежності в Україні не було ще й податкової міліції. Організовані угруповання не забарилися використати цю ситуацію, позбавляючи державу величезних коштів. Тому в цей період вони також добре збагачувалися.
Відтак розпочався розподіл награбованого, територій та сфер впливу між кримінальними елементами-накопичувачами первинного капіталу, що супроводжувався збройними сутичками, вбивствами, підривами конкурентів тощо. Багато злочинних груп формувалися за участі колишніх спортсменів. З часом ці групи вже зазнавали певних професійних форм із розподілом ролей та жорстокою ієрархічною структурою.
Але оскільки на той час державні органи України ще в основному формувалися професіоналами й не були заражені бацилами «підприємництва», то держава активно та адекватно реагувала на ці негативні процеси.
Наявні сили й засоби для боротьби
У травні 1988 р. в органах внутрiшнiх справ, при управлiннях карного розшуку, були створенi вiддiли по боротьбi з груповою злочиннiстю, або так званi «шостi» вiддiли. Ще в 1986 роцi такий перший пiдроздiл почав діяти у Донецьку. Трохи згодом — в УВС Днiпропетровської областi, а відтак і в інших органах внутрішніх справ. Ці підрозділи комплектувалися досвідченими практичними оперативними працівниками, були дещо обособлені та мали особливий режим діяльності, що сприяло їх результативності.
Читайте також: Велика корупція: як Україні побороти схеми і хабарництво?
А шостого травня 1991 року, уже в незалежнiй Україні, був підписаний наказ Міністерства внутрішніх справ України про створення в його системі спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, більш відомих широкому загалу як «ГУБОЗ», «УБОЗ». В МВС було створено головне мiжрегiональне управлiння по боротьбi з органiзованою злочиннiстю та відповідні регіональні підрозділи. А допомогу їм при затриманнi небезпечних злочинцiв надавали загони «Беркуту». Уже того ж року цими підрозділами було викрито біля трьохсот організованих злочинних угрупувань. А 27 березня 1994 року в системі УБОЗ було створено свій спеціальний підрозділ швидкого реагування «Сокіл», завданням якого було силове забезпечення оперативно-розшукових заходів, що проводилися співробітниками УБОЗу. «Сокіл» залучався до заходів з ліквідації бандитських формувань, організованих злочинних угруповань, затримання озброєних членів злочинних груп, звільнення заручників, участі в антитерористичних операціях та для фізичного захисту певних осіб — джерел оперативної інформації.
На службу в «Соколі» був строгий відбір — зараховувалися досвідчені співробітники тодішніх підрозділів міліції, внутрішніх військ МВС, що мали ще й достатню фізичну і психологічну підготовку. Тому «Сокіл» був елітарним і найбільш мобільним підрозділом. Співробітниками «Соколу» було проведено понад 6 500 операцій, вони затримали 9 тис. злодіїв, понад 250 лідерів організованих злочинних угруповань і вилучили понад 1 000 одиниць вогнепальної зброї.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
