Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 15
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 15. Гірка історія руйнації інституцій по боротьбі з організованою злочинністю та здачі державних інтересів українським олігархатом
У попередніх публікаціях ми описали історію організації відповідних інституцій, які здійснювали надзвичайно важливий вплив на організовану злочинність і корупцію, що її «супроводжувала» та створювала сприятливе середовище для подальшого розвитку цієї злочинності й зміцнення її корупційних позицій у державних структурах. Тепер історію продовжуємо, але — вже історію руйнації цих інституцій, через корупційні зв’язки в органах влади та створення для організованої злочинності належних умов для її подальшого й вільнішого існування та досягнення нею стратегічної мети — безперешкодного отримання незаконних надприбутків. Але це вже гірка історія здачі державних інтересів корупційними кланами, олігархією та кримінальними організованими угрупованнями.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Протистояння криміналітету та
держорганів по боротьбі з оргзлочинністю
А названі нами вище ті державні органи та їх системні заходи протидії, найперше організованій злочинності, а відтак і корупції, зовсім не влаштовували нуворишів та організований криміналітет, тож вони приступили до заходів з їх ліквідації, оскільки з кожним роком в організованого криміналітету «апетити» лише розросталися, а ці державні структури стояли на його неправедному шляху. Організована злочинність намагалася все більше зміцнювати своє становище в економіці держави для власного подальшого розквіту та отримання надприбутків шляхом простого пограбування державних і суспільних ресурсів без значних затрат на модернізацію «прихвачених» виробництв, оплату праці, податків, соціальних внесків тощо. Олігархічні та кримінальні угруповання добре розуміли, що на такому кримінальному шляху його розквіту в основному стоятимуть майбутні процеси прогресивних економічних перетворень і побудова цивілізованих ринкових відносин в Україні разом із вищеописаною системою спеціальних державних і правоохоронних органів та судам.
Читайте також: «Мертва» норма закону? Чи є ефективним наділення контрольними повноваженнями державних органів у протидії організованій злочинності?
Тому вкорінюючись усе більше й глибше в органи державної влади та корумпуючи їх, вона почала зміцнювати свої позиції, а заразом руйнацію та паплюження правоохоронних органів. Зрозуміло, що особлива увага при цьому була прикута до спеціальних органів, які вели боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.
Наведене далі буде ще одним прикладом того, що таке співіснування організованої злочинності й корупції та їх небезпека.
Початок руйнації
А руйнівний процес розпочався ще на початковому етапі діяльності ГУБОЗ. Буквально через рік після прийняття вже згадуваного нами в попередній публікації Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» Верховна Рада України внесла змiни до нього та було скасовано вертикальне пiдпорядкування спецпiдроздiлiв на місцях, аби будь-що обмежити їх самостійність та незалежність.
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1)
Варто також згадати про «протистояння» між українською владою та службою по боротьбі з організованою злочинністю в період становлення спеціального підрозділу. Тоді набуло великого резонансу постачання 250 викрадених автомобілів з-за кордону, які придбали собі тодішні керівники уряду та органів місцевого самоврядування. Втручання в цей злочинний процес Служби по боротьбі з організованою злочинністю викликало обурення незацікавлених у розкритті цього факту можновладців, які чинили працівникам міліції всілякі перепони. Спроби реорганізувати та навіть ліквідувати ГУБОЗ для того, щоб вона не заважала займатися кримінальним бізнесом першим особам держави, були й надалі. Отже, уже від початку цей спеціальний правоохоронний орган не всіма сприймався з великою прихильністю. Однак це були лише перші кроки цієї «війни».
Зміна політичного курсу та суспільно-економічної формації в молодій українській державі супроводжувалася значними революційними реформами, які ми вже аналізували і які не завжди приводили до позитивних змін у суспільстві. З одного боку, це було пов’язано з непрофесіоналізмом і недосвідченістю реформаторів у ринковій економіці — викладачів та науковців тощо, що вперше прийшли до органів влади й вивчали у вишах лише основи політекономії соціалізму. З іншого боку, під їх вивіскою організований криміналітет проводив «свої» реформи так, як йому було вигідно. Це стосувалося й сфери правоохоронних органів. Так само цьому сприяло й перелицюванння частини комуністичної номенклатури, яка залишилася в державних органах та зайняла не державницькі, а споживацькі позиції. До них долучилися «нові обличчя» — ті, хто, переважно, мав відношення до організованої злочинності кінця 80-х та 90-х років, які вижили й поступово почали перетворюватися на нову номенклатуру «відмитих облич» самі або утримувати там своїх номенклатурних представників. Нині вони вже під прикриттям держави сидять у парламенті та займають високі посади в органах виконавчої гілки влади. А тому, як писала славетна Ліна Костенко: «…Тепер вони вже не шакали,тепер вони: то «за», то «проти», то шахраї, то патріоти».
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 2)
Отже, вкорінюючись в органи влади, ці представники криміналітету й надалі розвивали свій награбований бізнес. Водночас вони чітко розуміли, яку загрозу для них усе ж таки становлять Координаційний комітет, правоохоронні органи, а особливо їх спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, а ГУБОЗ щодо цих, значною мірою уже легалізованих членів криміналітету, ще й мав величезний масив оперативної інформації, оперативних розробок щодо їх діянь. Тож терпіти таке «неподобство» з боку міліціонерів можновладці не збиралися. Комплексна інформація, якою володіли спецпідрозділи, була дуже токсичною й небезпечною для нуворишів «відмитих облич» — нині сильних світу цього. Тому, використовуючи своє уже нове легальне становище, депутатські та чиновницькі повноваження, корупційні зв’язки й привласнені ЗМІ, вони розпочали всілякі заходи щодо ліквідації Координаційного комітету. Це повинно було, за їх задумом, призвести до розвалу та паралізування діяльності правоохоронних органів, які продовжували стояти на шляху викриття й припинення подальшої кримінальної діяльності чиновників вищого рівня.
Зокрема, в період розквіту, підвищення кваліфікації організованої злочинності та розширення сфери її діяльності в економіці держави, що вимагало й більш інтенсивних та професіональних кадрів і заходів протидії цьому суспільному злу в період становлення молодої української держави, розпочалися зворотні процеси. Найперше, це стосувалося діяльності Координаційного комітету, адже він та аналогічні структури на місцях постійно займалися системною роботою з координації дій усіх відповідних державних органів щодо посилення протидії організованій злочинності і, як уже сказано, були вироблені певні чіткі механізми контролю, звітів та відповідальності всіх уповноважених керівників та інших осіб за стан справ у протидії організованій злочинності та корупції. Особливо незадоволення викликали перевірки, звіти й рішення цього комітету в керівників центральних органів влади та інших інституцій, а в криміналітету — руйнувалися злочинні плани.
Віктор Ющенко — непричому
Деякі особи таке незадоволення висловлювали й на засіданні самого комітету. Зокрема, на одному із засідань виступав тодішній голова Національного банку України В. Ющенко, який говорив про те, що він не розуміє, яке відношення НБУ має до організованої злочинності. І робив здивований вигляд, чому це до нього чіпляються з цього питання. А практика була такою, що із державних ресурсів видавалися не «чисті кредити» для створення нуворишами приватних банківських установ, діяльність яких погано контролювалася Національним банком України, що є його обов’язком. Тому такі банківські установи працювали на себе, проводили, м’яко кажучи, сумнівні операції та не брали належної участі в становленні та розвитку економічного потенціалу незалежної України. Окрім цього, організовані злочинні угруповання в цей же час продовжували процеси легалізації (відмивання) своїх тіньових доходів, їх виведення з України. Звісно, що це відбувалося з використанням банківських механізмів та складних схем фінансових відносин і руху грошових коштів. Мета таких дій — надати видимість їх законності та неконтрольованого введення в комерційний обіг і створення можливості вкладення, нібито, законних грошових коштів для одержання нового прибутку. Ці та інші небезпечні діяння фінансової дестабілізації сприяли зміцненню позицій організованих форм злочинності.
Незадоволені олігархи
Робота Координаційного комітету, координованих правоохоронних та інших державних органів не тільки дратувала певних осіб і впливових членів організованих угруповань, а й несла для них неабияку небезпеку. Тому з часом незадоволені існуванням цього комітету через своїх представників у парламенті зробили першу спробу ліквідувати цей орган, звернувшись до Конституційного Суду України про визнання указів Президента України про його створення та вдосконалення діяльності неконституційними. КСУ в своєму рішенні від 7 квітня 2004 р. № 9-рп/2004 (справа № 1-15/2004), вказав, що Президент України є главою держави й виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції), забезпечує державну незалежність, національну безпеку та правонаступництво держави (п. 1 ч. 1 ст. 106 Конституції). Для здійснення своїх конституційних повноважень Президент України може створювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи й служби (п. 28 ч. 1 ст. 106 Конституції). Завданням таких органів є сприяння Президентові України в реалізації його конституційних повноважень.
Виходячи з цієї позиції, КСУ припинив провадження у справі щодо неконституційності Указу Президента України «Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» від 26 листопада 1993 р. № 561 (про створення комітету) та Указу Президента України «Про підвищення ефективності діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» від 13 травня 2003 р. № 402.
Безкомпромісний комітет
У січні 2005 р. Президентом України став В. Ющенко, котрий не з чуток знав, що таке Координаційний комітет, і про його безкомпромісну позицію щодо протидії організованій злочинності та корупції. Напевно, спрацювала й гординя: як це його — керівника Національного банку — на розширеному засіданні Координаційного комітету змушували звітувати про діяльність банків у системі протидії організованій злочинності, адже банк — не правоохоронна структура. Таким чином, відбувся збіг позицій як представників організованої злочинності, так і деяких вищих чиновників, що Координаційний комітет — це зло і його потрібно ліквідувати. І В. Ющенко з таким рішенням не забарився. Уже через декілька днів після інавгурації, відкинувши всі «другорядні» справи, нібито не було більш важливих і невідкладних державних завдань та проблем, він своїм Указом від 8 лютого 2005 р. № 208, без будь-яких вмотивованих причин ліквідував Координаційний комітет. Ці факти та поспішні дії лише підтверджують сказане нами, що комітет працював добре й належним чином та майже безоплатно виконував свою роботу, але він був «токсичною» інституцією для криміналітету та корумпованого чиновництва. Тому неважко уявити, як раділи всі «зацікавлені» в перемозі над Координаційним комітетом, який їм добряче плутав неблаговидні плани та їх такі ж самі діяння.
Але розуміючи, сам чи його команда, несприйняття іншою частиною суспільства, спеціалістів та міжнародних партнерів України рішення про ліквідацію такої надзвичайно важливої інституції з координації дій суб’єктів протидії організованій злочинності та корупції у цей непростий час, В. Ющенко вирішив «пом’якшити» свій неправильний крок, передавши функції комітету — Раді національної безпеки і оборони України, в якого й так було вдосталь важливих повноважень в інших напрямках діяльності щодо забезпечення безпеки держави, де ці нові функції непомітно й «розчинилися».
«Чисті руки»
Ба більше, В. Ющенко проголосив під час передвиборчої кампанії про проведення так званої операції «Чисті руки» зі зверненням до посадовців припинити брати хабарі. У той час суспільство на помаранчевому Майдані поставило надзвичайно завищену планку очікувань, повіривши в Ющенка як у «доброго месію, який Україні посланий Богом». Але він, прийшовши до влади, продовжував, для видимості, постановочну діяльність. Так, через десять місяців після ліквідації Координаційного комітету РНБО під його керівництвом, яка засідала 25 листопада 2005 р., навіть ухвалила рішення про утворення Міжвідомчої комісії Ради національної безпеки і оборони України з комплексного вирішення проблем у сфері боротьби з корупцією, яке було введене у дію Указом Президента № 1865 лише 28 грудня 2005-го. Одночасно цим же указом було затверджено склад даної Міжвідомчої комісії та положення про неї, які точно нагадували за формою та змістом документи про діяльність ліквідованого Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України.
Водночас В. Ющенко, певно, вважаючи, що він справді посланий Майданом і Богом месія, підписує (в час розгулу та зміцнення позицій організованої злочинності й олігархії) вказані документи, в яких — ні слова про організовану злочинність, яка, буцімто, раптово зникла в Україні. І то неспроста — це продовження процесу замовчування в угоду «відмитих облич», який уже був розпочатий діяннями, вказаними вище.
Проте виконання покладених на зазначену комісію функцій фактично було формальним, а тому й не поліпшило стану з корумпованістю в українському суспільстві. До того ж її діяльність не була системною, збиралася вона нерегулярно, а тому й близько не піднялася в своїй роботі до рівня Координаційного комітету та з часом спокійно відійшла у небуття, що, думається, й було заплановано, адже в цьому є своя логіка. В іншому — ні: ліквідовувати один ненависний олігархічним колам та криміналітету орган, щоб замінити таким самим чи більш ефективним, не було сенсу.
Але міжнародна спільнота, видаючи фінансові кредити тощо, вимагала й далі рішучих заходів протидії корупції. Тому 11 вересня 2006 р. Президент В. Ющенко видав Указ № 742, яким затвердив навіть Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності». У якій так і було відмічено, що на міжнародному рівні Україна має репутацію надзвичайно корумпованої країни. Підтвердженням цьому є незмінно низький рейтинг нашої країни за рівнем доброчесності, визначеним у результаті проведених протягом останніх років авторитетних міжнародних досліджень. При цьому навіть правильно зазначалося, що в процесі роботи з викриття корупційних правопорушень уникається «елітарна корупція» (корупція вищих посадовців), а вся робота нерідко підміняється складанням значної кількості протоколів щодо рядових посадових осіб — державних службовців 6—7 категорій, які вчинили малозначні проступки, що лише формально підпадають під ознаки корупційних діянь і не є суспільно небезпечними. До найбільш поширених корупційних діянь належить хабарництво.
Наперекір тому, що основу Концепції складав перелік констант проблем і недоліків у протидії корупції, в ній все ж були записані й деякі заходи щодо запобігання цій проблемі. Зокрема, передбачалося здійснити: проведення експертизи виборчого законодавства щодо зменшення впливу корупціогенних чинників; запровадження декларування видатків посадових осіб, які займають виборні посади, та членів їх сімей і близьких родичів, забезпечення контролю за доходами та видатками таких осіб; створення правових засад лобістської діяльності як основної умови існування прозорої й доброчесної системи вираження інтересів у державних органах тощо.
Та незважаючи на це, як і на міжнародні зобов’язання України у сфері протидії корупції, виконувалися вони досить повільно та формально. Четвертого червня 2008 року постановою Кабінету Міністрів України № 532 «Деякі питання реалізації державної антикорупційної політики» було введено й посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики. Разом із тим, ті пункти, що стосувалися внесення змін до законодавства щодо підвищення доброчесності державних службовців, взагалі не виконувалися.
Епоха Порошенка
Одинадцятого червня 2009 р. ВРУ прийняла Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», в якому зазначалося, що суб’єктами, які беруть участь у запобіганні та протидії корупції є: уповноважені підрозділи органів державної влади; місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації, незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни, об’єднання громадян за їх згодою. Але законодавець не давав чіткого визначення цих «уповноважених підрозділів», інших суб’єктів та їх повноважень тощо. Тож практична реалізація в схемі невизначеності не принесла якихось позитивних результатів, скоріше за все, такого бажання й не було. Підтвердженням цього є скандальна прес-конференція колишнього глави секретаріату Президента України В. Ющенка — О. Зінченка, яка відбулася 5 вересня 2005 р. Тоді, нагадаємо, він повідомив про корупційні дії найближчого оточення В. Ющенка — секретаря РНБО України П. Порошенка, першого помічника О. Третьякова й лідера тодішньої парламентської фракції «Наша Україна» М. Мартиненка. Правда, відомі особи? З часом ці «борці» з корупцією знову будуть разом, ставши на ще вищі сходинки державної влади після «другого Майдану» 2014 р., і П. Порошенко разом із ними «боротиметься» з корупцією, уже перебуваючи на посаді глави держави.
«…Узок круг этих акционеров,
страшно далеки они от народа».
На згаданій прес-конференції О. Зінченко також розповів, що для того, аби повністю розв’язати собі руки, вказаними особами здійснюється спроба підпорядкувати собі правоохоронні органи, верхом цинізму й беззаконня «є спроба зробити з Ради національної безпеки і оборони, а точніше її апарату, нове НКВС, всесильне й могутнє».
Так, перший помічник президента Третяков з точністю до мікрона відтворює систему свого попередника в адміністрації Кучми Льовочкіна, увійшовши до наглядових рад Ощадбанку, Укртелекому, заодно контролюючи процеси у нафтовій і газовій сферах, видавничій справі. Саме його зусиллями тоді було поновлено на роботі заступника голови Нафтогазу України Воронова, який організовував газові схеми ще при режимі Кучми, про що й заявив Зінченко. «Сьогодні Третяков активно працює на ниві перерозподілу сфер впливу в засобах масової інформації…». За словами Зінченка, «Порошенко, Третяков і компанія, посилаючись на Президента, призначають своїх усюди, де тільки можна, свідомо тиснуть на судову гілку влади, вільно почувають себе у приватизаційних процесах… Здавалося б… у вищому ешелоні влади має працювати вимога Майдану — відокремлення бізнесу від влади. Насправді вони не просто нехтують цим, вони збагнули, що «влада наша й вона мусить працювати на нас. Вони мають величезні можливості впливати на державні процеси… монополізували вплив на Президента». Зінченко також запропонував Раді національної безпеки і оборони повернутися «до колективної роботи», тобто до нормальної процедури напрацювання та підготовки державних рішень, а апарат має бути «виключно допоміжною ланкою».
Вказані особи крок за кроком реалізують план максимально використати владу для власного накопичення капіталу, приватизувати й привласнити те, що тільки можливо. Мета — монополія, перебирання владних повноважень до своїх рук. Пригадайте — «…узок круг этих акционеров, страшно далеки они от народа».
Суспільний цугцванг
Зінченко тоді повідомив, що зміст сценарію цих осіб має наступні основні елементи: власність, суди, правоохоронні органи, кадри, засоби масової інформації, влада. Саме П. Порошенко наполягав і врешті досяг незаконної передачі під контроль РНБО судової гілки влади, хоча вона за самим своїм змістом є незалежною. Замість очікуваної судової реформи спостерігаємо стогін суспільства від несправедливості того, що має бути вершиною правосуддя. Знову повернулося телефонне право і відвертий прямий тиск на суддів (URL: https://www.pravda.com.ua/articles/2005/09/5/3012998/).
Після цього скандалу Президент В. Ющенко, рятуючи свою репутацію, вимушений був зняти із займаних посад вказаних наближених до нього осіб, але нова команда, з огляду навіть на біопсихологічні, політичні та інші закономірності, не могла різко відрізнятися від попередників, що й сталося. А тому вести мову про результати боротьби з організованою злочинністю та корупцією — і говорити годі. Єдине, що ми отримали як пам’ятку про президентський період того ж В. Ющенка і наближених до нього груп осіб, так це народний афоризм, проголошений свого часу Прем’єр-міністром України Ю. Тимошенко — «любі друзі».
Друге — це показове для картинки постійне законотворення про боротьбу з корупцією чи навіть з організованою злочинністю та про формальні реформи правоохоронних, судових та інших органів. Головне — звільнити старих і ненависних професіоналів, які вміють результативно працювати й багато знають про «відмитих» нинішніх політиків, чиновників та «любих друзів». А треба набрати «нових облич» для більш приємного публічного сприйняття. Як усе ламається старе і погане — ой і молодці реформатори, а те, що «нові обличчя» є «любими друзями» чи без професійного досвіду, або бездарі взагалі, — це добре, — вони не скоро стануть професіоналами. Тож можна буде ще й далі продовжувати грабувати неньку Україну. Можна й надалі створювати «постановні» нові органи, але без системної та реально ефективної боротьби з цим суспільним злом. У результаті, як відзначається, ми отримуємо лише суспільний цугцванг.
(Далі буде …)
Джерело: Юридичний вісник України
