Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 16
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 16. «Сім’я» Януковича і «люстратори» Порошенка
Із приходом до влади В. Януковича (2010 — 2014 рр.) жодних суттєвих змін у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією не відбулося. Навпаки, організована злочинність й олігархія, використовуючи парламент та державні органи управління, зробили все можливе для свого подальшого розквіту на теренах України. Він провів масштабні кадрові зміни на всіх рівнях державних органів для заміщення посад «любими друзями», але «донецькими», і повернув собі повноваження глави вищої виконавчої гілки влади. А коло «любих друзів» президента зросло в рази й більшість із них складали вихідці з Донбасу, які обов’язково обіймали керівні посади в парламенті, уряді, правоохоронних та інших державних органах і судах. Усе було «Донбас» на чолі з організатором цього угруповання В. Януковичем.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Усе «Донбас»…
Про цей період його правління досить влучно сказала колишній співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні (в 1995–2007 роках) Ханне Северінсен. Виступаючи в ефірі ТРК «Україна», вона заявила: «Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий Президент, — він використав їх для того, аби підім’яти під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 року (йдеться про вибори до парламенту і формування коаліції за їх результатами фракціями партій, що пройшли до ВР. — прим. Авт.), повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент» (URL: https://www.unian.ua/politics/353717-shvidkist-zgortannya-demokratiji-v-ukrajini-prostovrajae.html).
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1)
Тому, як повідомлялося також, уже перший рік правління В. Януковича призвів до значного збільшення багатств олігархів України (поряд із ростом цін і тарифів для населення — приблизно в півтора рази за рік): «у 2010 році мільярдерів було всього 8 (загальний капітал $ 21,8 млрд), в 2009-му — 4 (11,7), в 2008-му — 21 (64,8), в 2007-му — 11 (37,6)». На початок 2011 року — на Україні налічувався 21 доларовий мільярдер із загальним капіталом в $ 58 млрд. Для порівняння: видаткова частина Держбюджету України на цей рік становила 321,92 мільярда гривень, або $ 40,7 млрд (URL: https://www.rosbalt.ru/ukraina/2011/03/16/829006.html).
Головний же спонсор В. Януковича Рінат Ахметов збільшив свої статки вдвічі — до $ 15,6 млрд), а Д. Фірташ — в 5 разів за рік — до $ 1,5 млрд (URL: https://focus.ua/rating/archive/2011/ratings/174865). Наближені до тогочасної партії влади В. Януковича брати Клюєви збільшили свої активи в три рази. Разом із тим, з приходом до влади Партії регіонів з’явилися й нові імена — С. Арбузов, Ю. Иванющенко та інші.
У перші місяці приходу до влади В. Януковича Р. Ахметов придбав другий за значенням меткомбінат України «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (URL: https://focus.ua/rating/archive/2011/ratings/174865). А в побут повернулося поняття «смотрящий». Тож далеко не всі бізнесмени відчували себе однаково незатишно.
«Сім’я» й розквіт корупції
Президентство Януковича принесло персональні політичні й матеріальні дивіденди тільки вищевказаним та іншим, наближеним до нього нуворишам від бізнесу (В. Захарченко — очільник міністерства внутрішніх справ України; О. Клименко — екс-міністр доходів і зборів; С. Тимченко, голова Державного агентства земельних ресурсів; Е. Ставицький, екс-міністр енергетики та вугільної промисловості), які чітко асоціювалися з так званою «Сім’єю», а також рідними Януковича. Його сину Олександру Януковичу належали корпорація МАКО, Всеукраїнський банк розвитку, торгова фірма «Едельвейс», пакет акцій в компанії «Артемівськ Вайнері», балаклавський яхт-клуб «Марінсервіс» тощо. Як тоді повідомлялося, через сімейні корупційні зв’язки Янукович-молодший щорічно вигравав тільки на тендерах на постачання своїми структурами вугілля й гірничошахтного устаткування мільярди гривень.
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 2)
У цей час Федерація роботодавців України заявляла, що при В. Януковичу 50% доходів бізнесу йшло на хабарі. Ось яких розмірів досягла корупція, що була тісно пов’язана з організованими діяннями злочинних угруповань у промисловості держави.
Під час правління В. Януковича та його «Сім’ї» уже не згадувалося про організовану злочинність в Україні, яка ще більше розширила свої «володіння» під опікою правоохоронних та інших державних органів. Наслідуючи приклад самого організатора цього масштабного донецького угруповання, в тому числі керівники низки, правоохоронних органів також обзавелися чималими бізнесовими структурами.
Здавалося б, а для чого про це згадувати? Це ж ми плоть від плоті цього. Але потрібно. В іншому разі, як говориться, безкарність породжує безкарність, і ми надовго застрягнемо в «картинкових» реформах для прикриття подальшого організованого розграбування країни, а наше довгоочікуване щасливе європейське майбуття може стати нездійсненим.
Але «Правитель» України В. Янукович через вимоги міжнародної спільноти та українського суспільства також усе-таки вимушений був робити деякі формальні кроки щодо проведення певних «картинкових» реформ та, нібито, боротьби з корупцією. Зокрема, 26 лютого 2010 року він підписав Указ № 275/2010 про створення навіть Національного антикорупційного комітету при Президентові України з метою кардинального поліпшення ситуації у сфері боротьби з корупцією, забезпечення узгодженості дій правоохоронних органів у цій сфері, здійснення реальних кроків для повернення довіри громадян до влади, суттєвого поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення партнерських відносин із міжнародним співтовариством, неухильного дотримання конституційних прав і свобод людини в інтересах утвердження законності й правопорядку.
Правда, гарно сказано про мету створення цього чергового «картинкового» органу-образу? Янукович сам же й очолив цей комітет. Усе правильно: сам із собою та «Сім’єю» ж боротися не буде. Але потрібна була «картинка» і він навіть організував таку боротьбу, але не з організованими злочинними угрупованнями, корупційними кланами та особистостями та їх грабіжницькими незаконними діяннями в економіці й фінансовій системі держави, проти яких розпочалися вже кримінальні переслідування після його втечі (М. Азаров, С. Арбузов, О. Клименко, С. Курченко, Е. Ставицький та ін.), що, як повідомлялося, дозволило повернути державі мільярди гривень, а зі своїми опонентами-конкурентами як у цих системах, так і в політичних колах та опозиції.
«Друзям — усе, ворогам — закон»
Проти неугодних януковичівському угрупованню в 2010–2011 роках було розпочато цілу низку кримінальних проваджень. Зокрема, щодо колишньої очільниці уряду Ю. Тимошенко (була суперницею В. Януковича на президентських виборах і посіла друге місце після нього), її чоловіка та родичів. І, як відомо, у так званій «газовій справі» Ю. Тимошенко навіть була засуджена та відбувала покарання.
А 9 листопада 2010 року Генеральною Прокуратурою України було розпочато кримінальне провадження щодо екс-міністра внутрішніх справ Ю. Луценка, який визначав стиль правління Януковича як «друзям — усе, ворогам — закон». Луценко підозрювався в скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 (заволодіння державним майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем за попередньою змовою групою осіб), і ч. 3 ст. 365 (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) Кримінального кодексу України. Двадцять сьомого лютого 2012 року вироком Печерського районного суду міста Києва він був засуджений до 4 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. В подальшому, 3 липня цього ж року Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Ю. Луценка на етапі судового розгляду, а також назвав його арешт політично мотивованим.
Були розпочаті також кримінальні провадження щодо міністра економіки України в уряді Ю. Тимошенко Богдана Данилишина, інших членів Кабінету Міністрів та посадовців.
Ми не даємо правової оцінки правильності чи не правильності кримінального переслідування названих осіб, оскільки це завдання відповідних правоохоронних та судових органів, але вибірковість кримінального переслідування — це факт. Ми ведемо мову лише про те, що членів свого угруповання за їх неправомірні діяння «свої» правоохоронні органи не притягували до кримінальної відповідальності, оскільки донецьке угруповання тримало їх під охороною.
Кінець боротьби з корупцією
На цьому «боротьба» з корупцією й завершилася. Своїх чіпати не можна! Олігархат та організовані злочинні угруповання в економіці держави й далі розросталися. «Що з того вийшло — знаємо: багатомільярдні розпили бюджету й небачене збагачення «Сім’ї» в прямому і переносному сенсі. Працював двічі в’язень за відомою схемою: щоб створити видимість боротьби з корупцією, він її очолив…» (Л. Бекета. Между войной и выборами. URL: https://www.zhitomir.info/post_880.html).
Далі, 7 квітня 2011 року, В. Янукович підписав Закон «Про засади запобігання і протидії корупції», який був прийнятий його більшістю «сімейних» та інших наближених до нього депутатів Верховної Ради України.
Але вказаний Комітет та цей закон були створені організованим угрупованням «Сім’ї» та наближених до неї осіб для демонстрацій картинок на публіку про боротьбу з корупцією та про те, що Президент дійсно керує цим процесом та державою.
Щоб нас не обвинуватили в упередженості щодо оцінки діянь В. Януковича і його угруповання, то це достатньо висвітлено в офіційних повідомленнях правоохоронних органів, ЗМІ у висновках відповідних спеціалістів. Наприклад, згідно з результатами звіту 3-го раунду моніторингу в рамках Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією в Україні, який був затверджений на пленарному засіданні Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією ОЕСР 24 березня 2015 року в Парижі, відзначено: «В цілому, незважаючи на прийняття зазначених політичних документів по боротьбі з корупцією та реалізацію деяких із запланованих заходів, рівень корупції в країні залишався вкрай високим. Корупція дійсно стала одним з ключових чинників, які запустили процеси масових протестів проти Президента Януковича і його адміністрації у 2013 році й що призвели до його відсторонення від влади в лютому 2014 року» (URL: https://www.oecd.org/daf/anti-bribery/Ukraine-Round-3-Monitoring-Report-RUS.pdf).
Слід зазначити також, що Україна і в індексі сприйняття корупції опустилася зі 134 місця в 2010 році на 152 місце в 2011 році.
Нове керівництво України, яке прийшло на зміну Януковичу, заявляло, що він вивів у офшорні рахунки близько $70 млрд, залишивши державну казну порожньою і пограбованою.
Вказане може свідчити про те, що внутрішня політика В. Януковича була повністю спрямована на побудову організованої, корупційної, злочинної автократії з чіткою вертикаллю влади. Тому вважаємо, що є усі підстави для проведення досудового розслідування для перевірки усіх цих та інших фактичних даних щодо неї. Але, як не прикро, знову доводиться констатувати, що винних в усьому цьому в Україні немає. 24 січня 2019 року В. Янукович заледве був заочно засуджений в Україні лише за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 (державна зрада), ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 437 (пособництво у веденні агресивної війни) Кримінального кодексу України. Ведуться поодинокі досудові провадження і щодо інших учасників «Сім’ї», але значних успіхів немає.
Президентство Порошенка
Період П. Порошенка (1914-1919 рр.) запам’ятався ще більшою чередою реформ, законотворення та створення нових правоохоронних органів в Україні, аналоги яких нині важко знайти в будь-якій країні світу. Але знову нерідко перемагав формалізм, картинографія, а не практичні, глибинні та кардинальні зміни у боротьбі з організованою злочинністю. Та й чекати боротьби з організованою злочинністю було не варто, адже про неї не згадувалося, її ніби й не було. Її нібито відсутність в Україні було навіть визнано офіційно, про що згодом.
Дев’ятого жовтня 2014 року П. Порошенко підписав Закон України «Про очищення влади», який був ухвалений постановою Верховної Ради 16 вересня 2014 року за № 1682-VII. Закон досить потрібний, але він формальний, «картинковий» і не відповідає, найперше, вимогам принципів індивідуалізації юридичної відповідальності (ст. 61 Конституції) та обґрунтованості вини. Особистий характер відповідальності означає, що особа відповідає лише за свою власну поведінку, на неї не може бути покладена відповідальність за дії інших осіб чи за працю в органах влади в певний період.
Принцип індивідуалізації покарання вимагає відповідності між заходом впливу до правопорушника, що обирається, і ступенем суспільної небезпеки його діяння. Принцип обґрунтованості полягає в тому, що довільне притягнення особи до відповідальності не допускається. Закон України «Про очищення влади» передбачав звільнення посадовців без належних чітких критеріїв, процедур об’єктивних перевірок їх неправомірності діянь та вини. Це важливе питання, хто були ті судді, що її визначали — звичайні службовці. Але, наприклад, у Польщі люстрацію здійснюють прокурори, а не цивільні особи. Вони є повністю незалежними під час виконання своїх функцій. Таким чином, люстрація в цій країні — не політична процедура, а здебільшого прагнення з’ясувати історичну правду, а у нас, більшою мірою, — процедура очищення від попередників при владі лише за формальними ознаками — самим фактом, що вони працювали у певний період на державній службі за президенства В. Януковича.
При прийнятті цього закону не було враховано і європейські стандарти в галузі люстрації, які закріплено в: Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 6, 8, 10 та 14, ст. 1 Протоколу № 12); резолюціях Парламентської асамблеї Ради Європи (Res1096(1996) від 27 червня 1996 року щодо заходів із ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем і (Res1481(2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів.
Резолюція ПАРЄ Res1096 (1996), як референтний документ у цій галузі, визначила: «Керівні принципи гарантують те, щоб люстраційні закони й схожі адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на верховенстві права». Керівні принципи передбачають, що люстрація «може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб’єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання посади, яку обіймає цей суб’єкт, для того, щоб порушувати права людини або блокувати демократичні процеси». Таким чином, люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти.
На ці та інші недоречності Закону України «Про очищення влади» звертала увагу і Європейська комісія за демократію через право, але марно (Висновок № 788/2014 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон України «Про люстрацію») від 16 груд. 2014 р.
Про інше і писати не будемо. І цього достатньо. Тому, з одного боку, норми Закону України «Про очищення влади» є досить сумнівними з точки зору дотримання Основного Закону, вищевказаних правових принципів та міжнародного законодавства, а з іншого — виявилися малоефективними.
Досить сказати, що, як повідомляється, за цим законом формально рахуються ілюстрованими лише понад 900 осіб на всю країну. Але судами вже чи мало осіб визнано незаконно люстрованими, і їм передбачено виплатити великі суми грошей компенсації. Наприклад, лише із заяви Генерального прокурора України І. Венедіктової ще в липні цього року стало відомо, що майже 60 позовів люстрованих прокурорів судами задоволено, і їм належить виплатити 50 млн грн (URL: https://ua.interfax.com.ua/news/general/674940.html). Аналогічна ситуація і з іншими чиновниками.
Виходить, що є позитивним той факт, що люстратори працювали погано, адже люстрація передбачала очистити дуже великий перелік посадовців і за формальними критеріями, що принесло б ще більші збитки державі через цей недолугий закон. За даними тодішнього голови департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України Т. Козаченко, під очищення повинні були потрапити триста тисяч держслужбовців (URL: http://ua.korrespondent.net/ukraine/3679031-ministr-za-pivtora-roku-luistruvav-940-chynovnykiv).
Але на цьому усе не закінчилося, враховуючи сумнівну конституційність ряду норм закону, він нині знаходиться на розгляді Конституційного Суду України. Отже, більш цікаве ще може бути попереду.
Усе це знову підтверджує, що люстрація — це чергова «вистава» нової команди, яка прийшла до влади разом з Президентом України П. Порошенком. Але така «вистава» ніяк не вплинула на результати приходу до влади професійних та відданих справі посадовців, правоохоронців, які б згадали про вражену бацилами організованої злочинності та корупції державу, яка сьогодні ще й мусить виплачувати величезні компенсації «люстрованим». В черговий раз виникає запитання: чому за бездарність урядовців і законодавців, котрі готували та приймали цей недосконалий закон, повинні, платити компенсації люстрованим посадовцям не вони, а держава з «кишень» простих громадян.
«Настав наш час…»
Чиновники команди П. Порошенка були вирощені й виховані ще раніше, про що уже йшлося, і аж ніяк не за короткий час правління В. Януковича. А тому вони й не вчиняли якихось принципово нових дій, а вдало використали ситуацію після Майдану і суспільну ненависть до колишнього президента В. Януковича та заходилися провести очищення владних структур від чиновників періоду його президентства. Адже настав наш час!
Блаженству команди П. Порошенка не було меж. Якщо В. Ющенко та В. Янукович — його попередники на чолі держави, грубо і безжально звільняли чиновників періоду їх попередників, то Президент України П. Порошенко нібито й не мав відношення до якихось великих звільнень посадовців «злочинного режиму В. Януковича», як його прозвали. Усе по закону — хто працював «при злочинному режимі», повинен бути люстрований та замінений «своїми» — ось основна мета, а не справжня люстрація — очищення владних структур від осіб, котрі себе скомпроментували неправомірними та корупційними діяннями й несуть загрозу суверенітету, незалежності Україна та її демократичному режиму і економіці держави.
Але українське суспільство, глибоко віруюче в патерналізм держави, на самому початку від люстрації очікувало, що в один момент очищена та оновлена політична еліта сотворить чудо, чого, зрозуміло, не сталося. І скоро й воно зневірилося в діяннях влади та результатах люстрації, але це сталося пізніше.
Ми таку увагу приділили люстрації тому, що вона, у той важливий період довіри до влади й запиту післямайданного суспільства, могла стати актом суттєвого оновлення політичного класу та керівної еліти держави, знищення політичних корупційних кланів, що дало б змогу ідейним представникам нової еліти провести не «паперові», а справжні кардинальні й безкомпромісні реформи в Україні та назавжди позбавити організовану злочинність її впливу на систему управління держави та її фінансовоекономічну складову, чого не сталося через недосконалості Закону, порядку її проведення, а головне — волі старого правлячого класу команди П. Порошенка, який також тісно пов’язаний своїми корупційно-економічними зв’язками з вибудованою в Україні споживацькою системою.
Тактика «нових» — старих політиків
Тому певні угруповання «нових» старих політиків, тісно пов’язаних з олігархічними та іншими кримінальними угрупованнями в фінансово-економічній сфері, володіючи потужним ресурсом, не поступилися «своїм», а працювали на протидію Закону або контролювали його та знаходили спосіб його обійти. Суспільство повинно розуміти, що навіть усунення конкретних персон від посад не вилікує існуючу українську систему як таку, оскільки вона складалася роками. Організованій злочинності і корупції вдалося далеко проникнути як в органи державної влади та закріпитися там зі своїми грабіжницькими інтересами, так і у свідомість суспільства, яке уже поступово починає сприймати нинішню систему як дане, як відповідну культуру. Частина членів суспільства пристосувалася до свого результативного виживання в таких умовах, і їх воно влаштовує. Тому, окрім люстрації, потрібно змінювати, як уже відзначалося нами, принципи функціонування політичної, управлінської системи, ідеології тощо. Але такі системні зміни потребують чесних та ідеологічних професіоналів, які будуть готувати реформи й займуть місце нинішньої старої і скомпрометованої еліти своїми «постановними» реформами. Друге важливе питання — це питання справжньої люстрації, яка має бути проведена нинішньою владною командою. А третє — обов’язковість ефективної політичної та правової відповідальності за негативні результати руйнівних «картинкових» реформ, які обходяться дуже дорого українському народу, адже під руйнацію підпадають важливі державні структури влади та управління, зникає професіональне ядро управлінців. Якщо її не існує, то надто багато бездарників або осіб, що переслідують корупційні та інші інтереси, активно беруться за будьяку державну посаду, аби задовольнити свої амбітні чи споживацькі інтереси, а відтак, як у приказці «хоч трава не рости».
Тому банальна і проста заміна Президентів України чи депутатів, керівників міністерств та відомств новими обличчями не призводить до позитивних змін у державі та суспільстві. А якщо так, то процеси боротьби з організованою злочинністю та корупцією тривали й надалі в ряді загальнопопулістичних реформ і за президентства П. Порошенка. Ми не торкаємося тих його результативних реформ, які прямо не стосуються питання нашої теми — протидії організованій злочинності та корупції.
А реформи за його президентства були не менш цікавими. Верховна Рада України 8-го скликання порошенківського президентства, у якій були надійно представлені інтереси олігархічно-кримінального класу, доходить висновку, що питання боротьби з організованою злочинністю уже не на часі й не створює Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, який працював у парламенті ще 1994 року спочатку як Тимчасова комісія, відтак — Комісія, а з 2007 року — Комітет. В парламенті 8-го скликання він був залишений лише як Комітет з питань запобігання і протидії корупції і то в угоду західним країнам, які постійно вимагають від України проведення реформ в державі та належних заходів щодо протидії цьому злу. Виходить — якщо хочете — маєте комітет. Ми боремося — давайте фінансові позики Україні.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
