Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 17
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15, ч.16
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 17. Егоцентризм П. Порошенка й активісти для польоту в космос
У своїх останніх публікаціях ми розпочали опис історії руйнації відповідних координаційних інституцій та правоохоронних органів, які в перші роки незалежності України здійснювали надзвичайно важливий вплив на організовану злочинність і корупцію, але зовсім не влаштовували сучасний олігархічний та корумпований панівний клас, пов’язаний з організованою злочинністю. У попередній частині статті йшлося, зокрема, про початковий період перебування при владі Президента України П. Порошенка та його команди, про люстрацію чиновників, яка виявилася малорезультативною, та про ліквідацію «непотрібного» комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю. Нагадаємо, період президентства П. Порошенка розпочався після революційних і трагічних подій на Майдані Незалежності в Києві й вимагав великих змін у державі та, в першу чергу, державних органах, чого очікувало постмайданне суспільство.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Закони як «гарна картинка»
Ми не боїмося одночасно сказати, що зміни відбулися, й чималі, але що стосується боротьби з корупційною організованою злочинністю, то вважаємо, що Петро Порошенко, його політична сила в парламенті, органах виконавчої влади не використали момент великої довіри суспільства та їх підтримки для проведення реальних змін, ліквідації впливу олігархату й організованої злочинності на управління державою й злочинне використання останніми в ім’я свого блага фінансово-економічної складової суспільства. На цьому фронті, напевно, перемогла професіональна психологія П. Порошенка та його оточення — багатих вихідців накопичувального бізнесу 90-х років минулого століття.
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1)
Недарма ж психологи стверджують, що сама лише думка про гроші налаштовує людину на «егоцентричне мислення», вони є менш чутливими до потреб і думок інших людей. Деякі дослідники пішли ще далі й вказують на те, що ті, хто отримав установку на гроші, більш схильні до порушення норм співжиття. Тому П. Порошенко і його команда не вжили реальних, ефективних та дієвих заходів для впливу на організовану корупційну злочинність, а пішли шляхом своїх попередників. А якщо йти, скаже читач, іншим шляхом, то проти кого….?
Але, оскільки післямайданна ситуація в Україні була іншою (загарбання Криму та війна на сході країни, посилення тиску країн Заходу, вимоги майдану щодо боротьби з цим злом), усе це й змушувало органи влади все-таки до певних дій. І такі дії не забарилися. Ба більше, вони були сповна використані й на свою користь. Майже повна бездіяльність тут залишалася, але, щоб показати свою «рішучість» та виконання запиту суспільства й міжнародних партнерів, розпочалися так звані «реформи» правоохоронних органів і створення немислимого числа нових антикорупційних та інших органів, на які було витрачено чималі державні кошти.
А розпочалося все з 14 жовтня 2014 р., коли П. Порошенко підписав Указ № 808 про створення Національної ради з питань антикорупційної політики (далі — Нацрада) як консультативно-дорадчого органу при Президентові України.
За задумом вказана Нацрада повинна була готувати главі держави пропозиції щодо визначення та вдосконалення антикорупційної стратегії, а ще відстежувати виконання зобов’язань, які давала Україна міжнародним організаціям із протидії корупції. До її складу входили 17 осіб, дев’ять з яких представляли громадськість. До Нацради також увійшли представники РСУ, Кабінету Міністрів і Верховної Ради. На жаль, вона так і пішла в небуття не полишивши за собою помітних зрушень на цьому напрямку діяльності.
Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 2)
Тоді ж (у той же день) П. Порошенко підписав і два відомі закони: «Про Національне антикорупційне бюро України» (№ 1698-VII) як новий антикорупційний орган, на якого покладаються завдання протидіяти кримінальним корупційним правопорушенням, вчиненим вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що становлять загрозу національній безпеці, а також вжиття інших, передбачених цим законом заходів щодо протидії корупції та «Про запобігання корупції», який замінив собою два закони, прийняті при попередньому Президентові В. Януковичу — «Про засади запобігання і протидії корупції», що діяв з 2011 р., та «Про правила етичної поведінки», прийнятий у 2012 р. Вказаним Законом «Про запобігання корупції» було передбачено створення Національного агентства з питань корупції, яке має превентивну функцію, зокрема щодо перевірки декларацій державних службовців і стилю їх життя, розкриття будь-якої інформації з приводу фактів корупції чи зловживання посадою.
Трохи пізніше, 12 лютого 2015 р. П. Порошенко підписав Закон України № 198-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції», яким внесені зміни до Закону «Про прокуратуру» й передбачено в її складі Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. А 22 вересня 2015 р. наказом Генерального прокурора така САП була створена фактично як самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України. До її повноважень належить:
- здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України;
- підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями.
Усі ці закони та новоутворення були гарними «картинками» не стільки для українського суспільства щодо виконання своїх обіцянок після Майдану вказаною владною командою, але й однією з вимог Європейського Союзу для надання безвізового режиму з ЄС. Тут уже було нікуди подітися — мусиш виконувати.
Вищий антикорупційний суд сумнівної конституційності
Також у рамках антикорупційної реформи було створено Державне бюро розслідувань і Вищий антикорупційний суд, у складі якого, що немислимо, функціонує аж дві інстанції. Виходить, що судді апеляційної інстанції цього ж суду перевіряють рішення своїх колег із того ж самого суду, які розглядають спершу матеріали кримінального провадження як перша інстанція. ВАКС і так є судом сумнівної конституційності, а тут ще й сам перевіряє свої рішення, що є грубим порушенням принципу побудови інстанційності судової системи, тощо. Окрім цього, незважаючи на те, що цей суд входить до єдиної української системи судів, організація та діяльність яких регулюється єдиними нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», організація його формування та діяльності також особлива й регулюється окремим Законом України «Про Вищий антикорупційний суд». Інший не менш важливий аргумент. Нам не лише з книжок відомо (там часто все гаразд), що таке навіть процесуальні, але монопольні взаємостосунки між органом розслідування та судом, що має місце в нашій ситуації. Але за таких умов недалекі й непроцесуальні відносини працівників цих двох державних структур.
Усе це та дещо інше підводить нас до думки, що Вищий антикорупційний суд може підпадати під назву «особливого суду», які, як відомо, заборонено створювати в Україні (ч. 5 ст. 125 Конституції України).
Свої побоювання щодо перетворення цього суду в «особливий» ще в 2017 році висловлював екс-заступник Генпрокурора, а нині відомий правозахисник О. Баганець, який свого часу писав, «…що така вузька спеціалізація і закритість системи антикорупційних органів та суду в майбутньому може потягнути за собою надто тісні відносини між спеціалізованими суддями та іншими учасниками цього процесу (детективами НАБУ (Національне антикорупційне бюро України, — Авт.), прокурорами САП (Спеціалізована антикорупційна прокуратура, — Авт.)), втрату системи стримувань і противаг у нашому суспільстві, ризик зворотнього ефекту в розмежуванні статусу спеціалізованих суддів і суддів загальних судів. Зазначу, що ефективність спеціалізованого антикорупційного суду найперше значною мірою залежить від ефективності органу досудового розслідування (тобто — НАБУ), а корумповані еліти можуть і не втручатися в роботу Антикорупційного суду, але при цьому мати достатній вплив на ці спеціалізовані правоохоронні органи, або скористатися їх неналежною професійною підготовкою та невмінням збирати належно докази, перевіряти та оцінювати їх, що й забезпечить їм у майбутньому цілком законне уникнення від серйозного переслідування» (URL: http://www.baganets.com/blogs-baganets/chi-potr-ben-ukra-n-spec-al-zovanii-anti.html).
«Била в набат» й одна з авторів даної статті, попереджаючи про небезпеку західного експерименту над Україною щодо створення антикорупційного суду на кшталт відсталої Гватемали, у працях: Бусол Олена. Зменшення рівня корупції не залежить від створення чисельних спеціалізованих інституцій, а від бажання й політичної волі влади (інтерв’ю). «Юридичний вісник України» № 5 (1125). 3–9 лютого 2017 р. С. 12–13; Бусол О. Сербія, Словаччина і Гватемала — будемо наслідувати приклад? (щодо створення спеціалізованого антикорупційного суду в Україні). Конституційний процес в Україні: політико-правові аспекти. 2017. № 1. С. 3–11. URL: http://nbuviap.gov.ua/images/konstutyciynuy_proces/2017/kp1.pdf).
Хоча для «картинки» усе відбувалося, нібито, й правильно. Тобто те, що вимагалося від України західними партнерами, формально зроблено: за принципом «хотіли — маєте». Лише б не питали про організовану злочинність та надавали щорічно кредити для України, які в сумарному виразі навіть менші тих коштів, які щороку виводяться за межі нашої держави в офшори нелегально чи через «схемний» експорт. А якщо взяти недоотримання державою податкових надходжень через олігархічну монополізацію економіки, тіньового виробництва тощо, про що ми вже писали раніше, то й поготів.
Підтвердженням того, що вказаний суд створювався за наведеним нами принципом «хотіли — маєте», є й той факт, що тодішній гарант Конституції П. Порошенко сам спочатку наполегливо переконував лідерів західних держав у відсутності в Україні будь-яких підстав для створення Вищого антикорупційного суду і заявляв, що для боротьби з корупцією будуть створені спеціалізовані антикорупційні палати в судах всіх ланок, які й спеціалізуватимуться на розгляді корупційних справ.
Тому питання: чому знову реформи заради реформ? Скажемо, ми, українці, вважаємо себе дуже хитрими, оскільки думаємо, що інші — не такі, в тому числі представники країн-партнерів. А тому для «картинки» намагаємося все реформувати так, щоб нічого не реформувати по суті.
Оббріхані професіонали
Ми вибудували правову базу створення та діяльності антикорупційних та інших органів і процедуру конкурсного відбору їх працівників так, щоб на посади призначалися не професіонали, яких так оббрехали «олігархічні» приватні ЗМІ та «нові» відмиті обличчя», що вони навіть і не думали про участь у конкурсі. А в деяких нормативних актах взагалі було написано, що вони не можуть брати участь у конкурсах на зайняття відповідних посад в антикорупційних органах лише за однією формальною ознакою: бо раніше працювали у спеціальних підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Вважаємо це великою помилкою, результати якої будуть відчутними в Україні ще чимало років. Це ж втрата професіонального ядра працівників державних органів. Вважаємо, що вони повинні були пройти суворий конкурс на професіоналізм та порядність і незаплямованість корупційними чи іншими зв’язками з колишніми чиновниками, що вчиняли злочинні діяння, й залишитися далі працювати в нових органах, передаючи свій багатий досвід новому поколінню правоохоронців та суддів. Не хочеться нагадувати реалії практичного життя, але все ж зазначимо: за будь-яких умов далеко не всі особи, а особливо професіонали та співробітники, які сумлінно ставляться до праці, піддаються неприпустимій деформації, корупційним спокусам тощо.
Активісти з сільгоспосвітою вибирають за конкурсом у комісіях космонавта
Суттєвою перешкодою у формуванні цих нових державних органів знову став людський фактор. Конкурсні комісії формуються в основному з різних так званих «активістів», які не мають відповідних знань, а саме належного практичного досвіду роботи в правоохоронних та судових органах, що могло б дати їм можливість професійно мислити та достовірно знати, якими саме якостями та навичками повинен володіти конкурсант для того, аби зайняти ту чи іншу посаду. Другий важливий момент: хіба може не фахівець серед претендентів на певну посаду виявити найбільш здібного та правильно й правдиво встановити його професійні якості? Думаємо, що з нами погодяться більшість читачів, якщо ми скажемо — ні! Хто, як не досвідчені фахівці можуть, у процесі конкурсу, фахово ставити спеціальні питання конкурсанту, оцінити правильність його відповідей та виявити серед претендентів тих, хто дійсно відповідає належними професійними якостями для зайняття тієї чи іншої посади. В іншому разі — це скидається на те, ніби комісія з активістів та людей, які мають сільськогосподарську освіту, вибирають за конкурсом космонавта для польоту на Місяць.
На нашу думку, конкурсні комісії повинні формуватися з доброчесних фахівців із достатнім досвідом практичної роботи. Ми не заперечуємо щодо участі в комісії й активістів, але вони повинні мати відповідну фахову освіту та перейматися більше питаннями доброчесності конкурсантів.
А так на сьогодні маємо те, що маємо. Часто конкурсні комісії проходять особи без достатнього досвіду роботи за фахом та практичного кар’єрного проходження за відповідними посадами. Чимало осіб, які прийшли на певні посади в ці новоутворені органи й антикорупційний суд, — це працівники з досвідом роботи в низових ланках певних структур, що не є найкращим варіантом, адже новостворені інституції є не тільки новими, що вже потребує неабиякого практичного досвіду за спеціальністю, а й до їх компетенції, яка стосується оперативно-розшукової, слідчої діяльності та судового розгляду, належать надзвичайно складні тяжкі й особливо тяжкі кримінальні правопорушення та ще й ті, які вчиняються високопосадовцями.
Тож без професіоналізму й достатнього досвіду практичної і керівної діяльності тут не обійтися. Особливо це стосується осіб — претендентів на керівні посади в антикорупційних органах. Вони повинні мати необхідний практичний досвід з організації роботи відповідного органу. Цей показник і фактичні результати керівної роботи особи за попередньою посадою (посадами) повинні стояти на першому місці серед усіх інших показників оцінювання претендента на відповідну керівну посаду в антикорупційному органі. Наші опоненти можуть з цим не погодитися, але нехай доведуть, може, вперше в історії людства, що практика — це не об’єктивний показник пізнання, а лише просте споглядання та теоретичне розмірковування. А відтак говорити: я так думаю. Але кваліфіковано обґрунтувати свою думку нічим.
Одночасно вимушені ще раз нагадати, що відібрані професіонали, безумовно, повинні відповідати вимогам доброчесності й це є нашою принциповою позицією. А нагадати про це вимушені ще й тому, що деякі дописувачі в ЗМІ піддають сумніву таку позицію одного з авторів, що зовсім не відповідає дійсності. Це — знову «для картинки». Заробітну плату нині за так не платять — повинна бути гарна «картинка» для читача. Інша справа, яким способом та засобами можна об’єктивно перевірити й цей показник доброчесності для оцінювання претендента на займану посаду в антикорупційному органі? Але це — окрема тема для дослідження.
Незважаючи на сказане, ми не тільки оптимісти, а й реалісти, і глибоко переконані, що в Україні, хоча й небагато, але ще є такі спеціалісти й добропорядні особистості, які можуть претендувати на відповідні посади в антикорупційних та інших органах. Потрібно лише відповісти на запитання, чому вони залишаються за межами можливості обіймати їх?
Алогізм діянь щодо сфери боротьби з корупцією
Ще раз наголошуємо, що це не політичні, громадські чи науково-викладацькі посади, тут повинен бути досвід професійної та керівної діяльності з відповідними позитивними практичними результатами в правоохоронних та судових органах, які набагато легше може перевірити та чи інша конкурсна комісія при відборі таких спеціалістів, ніж інші формальні дані, в правдивості яких ці комісії можуть помилитися. Варто задуматися і над тим, чому не найкращим чином спрацьовує те, що в цих інституціях встановлено високе матеріальне забезпечення. Тому туди всіма способами, в тому числі з використанням своїх інших даних (наглості, напористості, хитрощів, корупційних зв’язків тощо) й прагнуть чимало тих, хто намагається будь-яким способом влаштуватися не стільки для результативної й суспільно корисної роботи, а скільки задля високого грошового забезпечення. Самі про це конкурсанти відкрито не говорять, але про сказане свідчать деякі результати їхніх тестів на поліграфі, де йдеться, що їх цікавить саме висока заробітна плата.
Реформаторами створення антикорупційних органів та таке високе матеріальне забезпечення їх працівників пояснюється, нібито, тим, щоб вони не піддавалися спокусі зловживань з метою незаконного збагачення. Але ж це повний абсурд. Якщо так некритично й непрактично мислити, то виходить, що працівники антикорупційних органів мають працювати чесно, а всі інші, набагато чисельніші за них з інших правоохоронних органів, у тому числі працівники їх центральних апаратів Офісу Генерального прокурора, МВС України, СБУ — корупціонери і їм непотрібне належне матеріальне забезпечення від держави.
Із цього напрошується два висновки: з одного боку випливає, що держава сама потурає корупції в країні, виплачуючи порівняно низьку заробітну платню іншим правоохоронцям, державним службовцям, медикам, викладачам вишів тощо, які обслуговують громадян і мають чималі повноваження та можливості для отримання від них за відповідні послуги незаконної винагороди. З іншого боку, при такому великому враженні корупцією нашого суспільства через економічні негаразди, про що ми вже писали, та вказаних реформ, державою висловлена повна недовіра до правоохоронців і навіть до працівників центральних органів та Верховного Суду шляхом позбавлення їх повноважень щодо виявлення та розслідування корупційних злочинів високопосадовців та інших корупціонерів, що покладено лише на нечисленних працівників антикорупційних установ та спеціалізованого суду. Повний алогізм діянь щодо сфери боротьби з корупцією. А результати відомі (див. підсумки соціологічного дослідження «Стан корупції в Україні. Сприйняття, досвід, ставлення», проведеного програмою сприяння громадській активності «Долучайся!» (USAID/ENGAGE). (URL: https://engage.org.ua/stan-koruptsii-v-ukraini-spryjniattia-dosvid-stavlennia/).
Як відомо, у професіоналів переважають інші людські якості. У них питання розміру заробітної плати, як і в кожного індивіду, також є немаловажливим, але на першому місці — любов до професії, почуття відповідальності з критичною самооцінкою своїх здібностей та отримання задоволення від результатів праці й свого внеску в розвиток держави. Окрім того, як правильно зазначав згаданий уже нами О. Баганець, що Венеційська комісія ще раніше не підтримала занадто завищені суми заробітних плат для суддів антикорупційного суду та зазначила, що їх винагорода не повинна надто відхилятися від загальних правил, як це, зокрема, проявилося й при створенні Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, коли зарплати працівників цих нових антикорупційних органів «в рази» перевищують оплату праці співробітників інших правоохоронних органів (URL: http://www.baganets.com/blogs-baganets/chi-potr-ben-ukra-n-spec-al-zovanii-anti.html).
Непрофесійна амбітність
Усе сказане вище не є нашим теоретичним розмірковуванням, а висновками за результатами власної практичної діяльності. Воно підтверджується й вироками судів щодо високооплачуваних суддів, яким високої зарплати все одно було замало і вони вимагали та отримували неправомірну вигоду за свої незаконні діяння. Зокрема, 21 вересня 2021 р. колегія суддів Вищого антикорупційного суду оголосила обвинувальний вирок судді Мукачівського міськрайонного суду та колишньому начальнику юридичного відділу об’єднаного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області. Як було встановлено в ході досудового розслідування 11 вересня 2017 року суддя Пак за посередництва начальника юридичного відділу Олега Маковського отримав хабар у 2000 грн. І це при тому, що його заробітна плата становила більше 70 тис. грн. (URL: https://news.liga.net/ua/politics/news/za-vzyatku-v-2000-grn-antikorsud-prigovoril-sudyu-iz-mukachevo-k-semi-godam-lisheniya-svobody).
Нині розпочато ще низку кримінальних проваджень щодо голів Конституційного Суду України, Окружного адміністративного суду м. Києва та інших вершителів правосуддя. Вони добре відомі читачам зі ЗМІ.
Нагадаємо прописну істину, що професіоналом є далеко не той, хто може вивчити «назубок» теоретичні положення закону (це вчать ще у вишах), чи навіть розв’язати якусь вигадану задачку, а той, хто знає закон, вміє віднайти належну його норму та правильно витлумачити її, а найголовніше — застосувати до певного реального факту суспільних відносин. А це набагато складніше. Думаю, з нами в цьому погодяться дуже багато досвідчених правоохоронців та суддів. Практичне життя засвідчує також, що не всім, навіть тим, хто вже працює, це дано, в тому числі через певні біопсихічні дані, якими теоретичними знаннями вони б не володіли.
Тому нині часто можна бачити, як новообрані таким способом спеціалісти замість роботи проявляють непрофесійну амбітність, що не корелюється з результатами фактичної діяльності. Для прикладу можна згадати не такі вже й давні публічні суперечки двох керівників нових антикорупційних органів, яким належало професіонально вирішувати процесуальні та інші питання в межах законних повноважень і в службових приміщеннях.
«Відбілення» «кривосуддям» членів ОЗГ
Ми не будемо заглиблюватися в результативність новостворених антикорупційних органів, адже наше дослідження більше стосується організованої злочинності, яку намагаються нині «відбілити» та забути, про що ще буде сказано. Але, по-перше, оскільки суд є органом правосуддя, що підсумовує результати діяльності правоохоронних органів шляхом визнання особи винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, то, аби побачити професійну роботу та підтвердити наші зауваження щодо результативності їх формування, звернемося до підсумків роботи з розгляду матеріалів кримінальних проваджень лише стосовно осіб, до яких застосовується особливий порядок кримінального провадження (відповідно до статті 480 Кримінального процесуального кодексу України, це: народні депутати України; судді, судді Конституційного Суду України; судді Вищого антикорупційного суду, а також присяжні на час виконання ними обов’язків у суді; голова, заступник голови, член Вищої ради правосуддя; голова, заступник голови, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; кандидат у Президенти України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; голова, інший член Рахункової палати; депутат місцевої ради; адвокат; Генеральний прокурор, його заступник, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; директор та працівники Національного антикорупційного бюро України; голова Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступники), адже ці органи в першу чергу й створювалися, щоб побороти корупцію топових чиновників, а не просто службовців. Нижчими за рангом чиновниками повинні займатися інші правоохоронці.
Отже, як повідомляє Вищий антикорупційний суд, у 2020 році ним розглянуто всього 8 таких справ (53% справ цієї категорії), в яких ухвалено вироки; 1 справу (7%) повернуто прокурору; у 6 справах (40%) провадження закрито. А за наявною інформацією за перше півріччя поточного року цей суд 16-ма вироками засудив до ув’язнення всього 19 осіб у справах Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Звертає на себе увагу й те, що більшість справ стосувалися злочинів, пов’язаних із неправомірною вигодою (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-vaks-vyroky-uvyaznennia/31410368.html). Та навіть серед цієї незначної кількості засуджених немає осіб, які б займали найвищі державні посади, з наведеного нами вище, переліку.
(Далі буде….)
Джерело: Юридичний вісник України
