Організована злочинність в Україні. Частина 17 - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Частина 17

Дата публікації:

Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15, ч.16

Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).

Частина 17. Егоцентризм П. Порошенка й активісти для польоту в космос

У своїх останніх публікаціях ми розпочали опис історії руйнації відповідних координаційних інституцій та правоохоронних органів, які в перші роки незалежності України здійснювали надзвичайно важливий вплив на організовану злочинність і корупцію, але зовсім не влаштовували сучасний олігархічний та корумпований панівний клас, пов’язаний з організованою злочинністю. У попередній частині статті йшлося, зокрема, про початковий період перебування при владі Президента України П. Порошенка та його команди, про люстрацію чиновників, яка виявилася малорезультативною, та про ліквідацію «непотрібного» комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю. Нагадаємо, період президентства П. Порошенка розпочався після революційних і трагічних подій на Майдані Незалежності в Києві й вимагав великих змін у державі та, в першу чергу, державних органах, чого очікувало постмайданне суспільство.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram
Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Закони як «гарна картинка»

Ми не боїмося одночасно сказати, що зміни відбулися, й чималі, але що стосується боротьби з корупційною організованою злочинністю, то вважаємо, що Петро Порошенко, його політична сила в парламенті, органах виконавчої влади не використали момент великої довіри суспільства та їх підтримки для проведення реальних змін, ліквідації впливу олігархату й організованої злочинності на управління державою й злочинне використання останніми в ім’я свого блага фінансово-економічної складової суспільства. На цьому фронті, напевно, перемогла професіональна психологія П. Порошенка та його оточення — багатих вихідців накопичувального бізнесу 90-х років минулого століття.

Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1)

Недарма ж психологи стверджують, що сама лише думка про гроші налаштовує людину на «егоцентричне мислення», вони є менш чутливими до потреб і думок інших людей. Деякі дослідники пішли ще далі й вказують на те, що ті, хто отримав установку на гроші, більш схильні до порушення норм співжиття. Тому П. Порошенко і його команда не вжили реальних, ефективних та дієвих заходів для впливу на організовану корупційну злочинність, а пішли шляхом своїх попередників. А якщо йти, скаже читач, іншим шляхом, то проти кого….?

Але, оскільки післямайданна ситуація в Україні була іншою (загарбання Криму та війна на сході країни, посилення тиску країн Заходу, вимоги майдану щодо боротьби з цим злом), усе це й змушувало органи влади все-таки до певних дій. І такі дії не забарилися. Ба більше, вони були сповна використані й на свою користь. Майже повна бездіяльність тут залишалася, але, щоб показати свою «рішучість» та виконання запиту суспільства й міжнародних партнерів, розпочалися так звані «реформи» правоохоронних органів і створення немислимого числа нових антикорупційних та інших органів, на які було витрачено чималі державні кошти.

А розпочалося все з 14 жовтня 2014 р., коли П. Порошенко підписав Указ № 808 про створення Національної ради з питань антикорупційної політики (далі — Нацрада) як консультативно-дорадчого органу при Президентові України.

За задумом вказана Нацрада повинна була готувати главі держави пропозиції щодо визначення та вдосконалення антикорупційної стратегії, а ще відстежувати виконання зобов’язань, які давала Україна міжнародним організаціям із протидії корупції. До її складу входили 17 осіб, дев’ять з яких представляли громадськість. До Нацради також увійшли представники РСУ, Кабінету Міністрів і Верховної Ради. На жаль, вона так і пішла в небуття не полишивши за собою помітних зрушень на цьому напрямку діяльності.

Читайте також: Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 2)

Тоді ж (у той же день) П. Порошенко підписав і два відомі закони: «Про Національне антикорупційне бюро України» (№ 1698-VII) як новий антикорупційний орган, на якого покладаються завдання протидіяти кримінальним корупційним правопорушенням, вчиненим вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що становлять загрозу національній безпеці, а також вжиття інших, передбачених цим законом заходів щодо протидії корупції та «Про запобігання корупції», який замінив собою два закони, прийняті при попередньому Президентові В. Януковичу — «Про засади запобігання і протидії корупції», що діяв з 2011 р., та «Про правила етичної поведінки», прийнятий у 2012 р. Вказаним Законом «Про запобігання корупції» було передбачено створення Національного агентства з питань корупції, яке має превентивну функцію, зокрема щодо перевірки декларацій державних службовців і стилю їх життя, розкриття будь-якої інформації з приводу фактів корупції чи зловживання посадою.

Трохи пізніше, 12 лютого 2015 р. П. Порошенко підписав Закон України № 198-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції», яким внесені зміни до Закону «Про прокуратуру» й передбачено в її складі Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. А 22 вересня 2015 р. наказом Генерального прокурора така САП була створена фактично як самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України. До її повноважень належить:

  • здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України;
  • підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;
  • представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями.

Усі ці закони та новоутворення були гарними «картинками» не стільки для українського суспільства щодо виконання своїх обіцянок після Майдану вказаною владною командою, але й однією з вимог Європейського Союзу для надання безвізового режиму з ЄС. Тут уже було нікуди подітися — мусиш виконувати.

Вищий антикорупційний суд сумнівної конституційності

Також у рамках антикорупційної реформи було створено Державне бюро розслідувань і Вищий антикорупційний суд, у складі якого, що немислимо, функціонує аж дві інстанції. Виходить, що судді апеляційної інстанції цього ж суду перевіряють рішення своїх колег із того ж самого суду, які розглядають спершу матеріали кримінального провадження як перша інстанція. ВАКС і так є судом сумнівної конституційності, а тут ще й сам перевіряє свої рішення, що є грубим порушенням принципу побудови інстанційності судової системи, тощо. Окрім цього, незважаючи на те, що цей суд входить до єдиної української системи судів, організація та діяльність яких регулюється єдиними нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», організація його формування та діяльності також особлива й регулюється окремим Законом України «Про Вищий антикорупційний суд». Інший не менш важливий аргумент. Нам не лише з книжок відомо (там часто все гаразд), що таке навіть процесуальні, але монопольні взаємостосунки між органом розслідування та судом, що має місце в нашій ситуації. Але за таких умов недалекі й непроцесуальні відносини працівників цих двох державних структур.

Усе це та дещо інше підводить нас до думки, що Вищий антикорупційний суд може підпадати під назву «особливого суду», які, як відомо, заборонено створювати в Україні (ч. 5 ст. 125 Конституції України).

Свої побоювання щодо перетворення цього суду в «особливий» ще в 2017 році висловлював екс-заступник Генпрокурора, а нині відомий правозахисник О. Баганець, який свого часу писав, «…що така вузька спеціалізація і закритість системи антикорупційних органів та суду в майбутньому може потягнути за собою надто тісні відносини між спеціалізованими суддями та іншими учасниками цього процесу (детективами НАБУ (Національне антикорупційне бюро України, — Авт.), прокурорами САП (Спеціалізована антикорупційна прокуратура, — Авт.)), втрату системи стримувань і противаг у нашому суспільстві, ризик зворотнього ефекту в розмежуванні статусу спеціалізованих суддів і суддів загальних судів. Зазначу, що ефективність спеціалізованого антикорупційного суду найперше значною мірою залежить від ефективності органу досудового розслідування (тобто — НАБУ), а корумповані еліти можуть і не втручатися в роботу Антикорупційного суду, але при цьому мати достатній вплив на ці спеціалізовані правоохоронні органи, або скористатися їх неналежною професійною підготовкою та невмінням збирати належно докази, перевіряти та оцінювати їх, що й забезпечить їм у майбутньому цілком законне уникнення від серйозного переслідування» (URL: http://www.baganets.com/blogs-baganets/chi-potr-ben-ukra-n-spec-al-zovanii-anti.html).

«Била в набат» й одна з авторів даної статті, попереджаючи про небезпеку західного експерименту над Україною щодо створення антикорупційного суду на кшталт відсталої Гватемали, у працях: Бусол Олена. Зменшення рівня корупції не залежить від створення чисельних спеціалізованих інституцій, а від бажання й політичної волі влади (інтерв’ю). «Юридичний вісник України» № 5 (1125). 3–9 лютого 2017 р. С. 12–13; Бусол О. Сербія, Словаччина і Гватемала — будемо наслідувати приклад? (щодо створення спеціалізованого антикорупційного суду в Україні). Конституційний процес в Україні: політико-правові аспекти. 2017. № 1. С. 3–11. URL: http://nbuviap.gov.ua/images/konstutyciynuy_proces/2017/kp1.pdf).

Хоча для «картинки» усе відбувалося, нібито, й правильно. Тобто те, що вимагалося від України західними партнерами, формально зроблено: за принципом «хотіли — маєте». Лише б не питали про організовану злочинність та надавали щорічно кредити для України, які в сумарному виразі навіть менші тих коштів, які щороку виводяться за межі нашої держави в офшори нелегально чи через «схемний» експорт. А якщо взяти недоотримання державою податкових надходжень через олігархічну монополізацію економіки, тіньового виробництва тощо, про що ми вже писали раніше, то й поготів.

Підтвердженням того, що вказаний суд створювався за наведеним нами принципом «хотіли — маєте», є й той факт, що тодішній гарант Конституції П. Порошенко сам спочатку наполегливо переконував лідерів західних держав у відсутності в Україні будь-яких підстав для створення Вищого антикорупційного суду і заявляв, що для боротьби з корупцією будуть створені спеціалізовані антикорупційні палати в судах всіх ланок, які й спеціалізуватимуться на розгляді корупційних справ.

Тому питання: чому знову реформи заради реформ? Скажемо, ми, українці, вважаємо себе дуже хитрими, оскільки думаємо, що інші — не такі, в тому числі представники країн-партнерів. А тому для «картинки» намагаємося все реформувати так, щоб нічого не реформувати по суті.

Оббріхані професіонали

Ми вибудували правову базу створення та діяльності антикорупційних та інших органів і процедуру конкурсного відбору їх працівників так, щоб на посади призначалися не професіонали, яких так оббрехали «олігархічні» приватні ЗМІ та «нові» відмиті обличчя», що вони навіть і не думали про участь у конкурсі. А в деяких нормативних актах взагалі було написано, що вони не можуть брати участь у конкурсах на зайняття відповідних посад в антикорупційних органах лише за однією формальною ознакою: бо раніше працювали у спеціальних підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Вважаємо це великою помилкою, результати якої будуть відчутними в Україні ще чимало років. Це ж втрата професіонального ядра працівників державних органів. Вважаємо, що вони повинні були пройти суворий конкурс на професіоналізм та порядність і незаплямованість корупційними чи іншими зв’язками з колишніми чиновниками, що вчиняли злочинні діяння, й залишитися далі працювати в нових органах, передаючи свій багатий досвід новому поколінню правоохоронців та суддів. Не хочеться нагадувати реалії практичного життя, але все ж зазначимо: за будь-яких умов далеко не всі особи, а особливо професіонали та співробітники, які сумлінно ставляться до праці, піддаються неприпустимій деформації, корупційним спокусам тощо.

Активісти з сільгоспосвітою вибирають за конкурсом у комісіях космонавта

Суттєвою перешкодою у формуванні цих нових державних органів знову став людський фактор. Конкурсні комісії формуються в основному з різних так званих «активістів», які не мають відповідних знань, а саме належного практичного досвіду роботи в правоохоронних та судових органах, що могло б дати їм можливість професійно мислити та достовірно знати, якими саме якостями та навичками повинен володіти конкурсант для того, аби зайняти ту чи іншу посаду. Другий важливий момент: хіба може не фахівець серед претендентів на певну посаду виявити найбільш здібного та правильно й правдиво встановити його професійні якості? Думаємо, що з нами погодяться більшість читачів, якщо ми скажемо — ні! Хто, як не досвідчені фахівці можуть, у процесі конкурсу, фахово ставити спеціальні питання конкурсанту, оцінити правильність його відповідей та виявити серед претендентів тих, хто дійсно відповідає належними професійними якостями для зайняття тієї чи іншої посади. В іншому разі — це скидається на те, ніби комісія з активістів та людей, які мають сільськогосподарську освіту, вибирають за конкурсом космонавта для польоту на Місяць.

На нашу думку, конкурсні комісії повинні формуватися з доброчесних фахівців із достатнім досвідом практичної роботи. Ми не заперечуємо щодо участі в комісії й активістів, але вони повинні мати відповідну фахову освіту та перейматися більше питаннями доброчесності конкурсантів.

А так на сьогодні маємо те, що маємо. Часто конкурсні комісії проходять особи без достатнього досвіду роботи за фахом та практичного кар’єрного проходження за відповідними посадами. Чимало осіб, які прийшли на певні посади в ці новоутворені органи й антикорупційний суд, — це працівники з досвідом роботи в низових ланках певних структур, що не є найкращим варіантом, адже новостворені інституції є не тільки новими, що вже потребує неабиякого практичного досвіду за спеціальністю, а й до їх компетенції, яка стосується оперативно-розшукової, слідчої діяльності та судового розгляду, належать надзвичайно складні тяжкі й особливо тяжкі кримінальні правопорушення та ще й ті, які вчиняються високопосадовцями.

Тож без професіоналізму й достатнього досвіду практичної і керівної діяльності тут не обійтися. Особливо це стосується осіб — претендентів на керівні посади в антикорупційних органах. Вони повинні мати необхідний практичний досвід з організації роботи відповідного органу. Цей показник і фактичні результати керівної роботи особи за попередньою посадою (посадами) повинні стояти на першому місці серед усіх інших показників оцінювання претендента на відповідну керівну посаду в антикорупційному органі. Наші опоненти можуть з цим не погодитися, але нехай доведуть, може, вперше в історії людства, що практика — це не об’єктивний показник пізнання, а лише просте споглядання та теоретичне розмірковування. А відтак говорити: я так думаю. Але кваліфіковано обґрунтувати свою думку нічим.

Одночасно вимушені ще раз нагадати, що відібрані професіонали, безумовно, повинні відповідати вимогам доброчесності й це є нашою принциповою позицією. А нагадати про це вимушені ще й тому, що деякі дописувачі в ЗМІ піддають сумніву таку позицію одного з авторів, що зовсім не відповідає дійсності. Це — знову «для картинки». Заробітну плату нині за так не платять — повинна бути гарна «картинка» для читача. Інша справа, яким способом та засобами можна об’єктивно перевірити й цей показник доброчесності для оцінювання претендента на займану посаду в антикорупційному органі? Але це — окрема тема для дослідження.

Незважаючи на сказане, ми не тільки оптимісти, а й реалісти, і глибоко переконані, що в Україні, хоча й небагато, але ще є такі спеціалісти й добропорядні особистості, які можуть претендувати на відповідні посади в антикорупційних та інших органах. Потрібно лише відповісти на запитання, чому вони залишаються за межами можливості обіймати їх?

Алогізм діянь щодо сфери боротьби з корупцією

Ще раз наголошуємо, що це не політичні, громадські чи науково-викладацькі посади, тут повинен бути досвід професійної та керівної діяльності з відповідними позитивними практичними результатами в правоохоронних та судових органах, які набагато легше може перевірити та чи інша конкурсна комісія при відборі таких спеціалістів, ніж інші формальні дані, в правдивості яких ці комісії можуть помилитися. Варто задуматися і над тим, чому не найкращим чином спрацьовує те, що в цих інституціях встановлено високе матеріальне забезпечення. Тому туди всіма способами, в тому числі з використанням своїх інших даних (наглості, напористості, хитрощів, корупційних зв’язків тощо) й прагнуть чимало тих, хто намагається будь-яким способом влаштуватися не стільки для результативної й суспільно корисної роботи, а скільки задля високого грошового забезпечення. Самі про це конкурсанти відкрито не говорять, але про сказане свідчать деякі результати їхніх тестів на поліграфі, де йдеться, що їх цікавить саме висока заробітна плата.

Реформаторами створення антикорупційних органів та таке високе матеріальне забезпечення їх працівників пояснюється, нібито, тим, щоб вони не піддавалися спокусі зловживань з метою незаконного збагачення. Але ж це повний абсурд. Якщо так некритично й непрактично мислити, то виходить, що працівники антикорупційних органів мають працювати чесно, а всі інші, набагато чисельніші за них з інших правоохоронних органів, у тому числі працівники їх центральних апаратів Офісу Генерального прокурора, МВС України, СБУ — корупціонери і їм непотрібне належне матеріальне забезпечення від держави.

Із цього напрошується два висновки: з одного боку випливає, що держава сама потурає корупції в країні, виплачуючи порівняно низьку заробітну платню іншим правоохоронцям, державним службовцям, медикам, викладачам вишів тощо, які обслуговують громадян і мають чималі повноваження та можливості для отримання від них за відповідні послуги незаконної винагороди. З іншого боку, при такому великому враженні корупцією нашого суспільства через економічні негаразди, про що ми вже писали, та вказаних реформ, державою висловлена повна недовіра до правоохоронців і навіть до працівників центральних органів та Верховного Суду шляхом позбавлення їх повноважень щодо виявлення та розслідування корупційних злочинів високопосадовців та інших корупціонерів, що покладено лише на нечисленних працівників антикорупційних установ та спеціалізованого суду. Повний алогізм діянь щодо сфери боротьби з корупцією. А результати відомі (див. підсумки соціологічного дослідження «Стан корупції в Україні. Сприйняття, досвід, ставлення», проведеного програмою сприяння громадській активності «Долучайся!» (USAID/ENGAGE). (URL: https://engage.org.ua/stan-koruptsii-v-ukraini-spryjniattia-dosvid-stavlennia/).

Як відомо, у професіоналів переважають інші людські якості. У них питання розміру заробітної плати, як і в кожного індивіду, також є немаловажливим, але на першому місці — любов до професії, почуття відповідальності з критичною самооцінкою своїх здібностей та отримання задоволення від результатів праці й свого внеску в розвиток держави. Окрім того, як правильно зазначав згаданий уже нами О. Баганець, що Венеційська комісія ще раніше не підтримала занадто завищені суми заробітних плат для суддів антикорупційного суду та зазначила, що їх винагорода не повинна надто відхилятися від загальних правил, як це, зокрема, проявилося й при створенні Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, коли зарплати працівників цих нових антикорупційних органів «в рази» перевищують оплату праці співробітників інших правоохоронних органів (URL: http://www.baganets.com/blogs-baganets/chi-potr-ben-ukra-n-spec-al-zovanii-anti.html).

Непрофесійна амбітність

Усе сказане вище не є нашим теоретичним розмірковуванням, а висновками за результатами власної практичної діяльності. Воно підтверджується й вироками судів щодо високооплачуваних суддів, яким високої зарплати все одно було замало і вони вимагали та отримували неправомірну вигоду за свої незаконні діяння. Зокрема, 21 вересня 2021 р. колегія суддів Вищого антикорупційного суду оголосила обвинувальний вирок судді Мукачівського міськрайонного суду та колишньому начальнику юридичного відділу об’єднаного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області. Як було встановлено в ході досудового розслідування 11 вересня 2017 року суддя Пак за посередництва начальника юридичного відділу Олега Маковського отримав хабар у 2000 грн. І це при тому, що його заробітна плата становила більше 70 тис. грн. (URL: https://news.liga.net/ua/politics/news/za-vzyatku-v-2000-grn-antikorsud-prigovoril-sudyu-iz-mukachevo-k-semi-godam-lisheniya-svobody).

Нині розпочато ще низку кримінальних проваджень щодо голів Конституційного Суду України, Окружного адміністративного суду м. Києва та інших вершителів правосуддя. Вони добре відомі читачам зі ЗМІ.

Нагадаємо прописну істину, що професіоналом є далеко не той, хто може вивчити «назубок» теоретичні положення закону (це вчать ще у вишах), чи навіть розв’язати якусь вигадану задачку, а той, хто знає закон, вміє віднайти належну його норму та правильно витлумачити її, а найголовніше — застосувати до певного реального факту суспільних відносин. А це набагато складніше. Думаю, з нами в цьому погодяться дуже багато досвідчених правоохоронців та суддів. Практичне життя засвідчує також, що не всім, навіть тим, хто вже працює, це дано, в тому числі через певні біопсихічні дані, якими теоретичними знаннями вони б не володіли.

Тому нині часто можна бачити, як новообрані таким способом спеціалісти замість роботи проявляють непрофесійну амбітність, що не корелюється з результатами фактичної діяльності. Для прикладу можна згадати не такі вже й давні публічні суперечки двох керівників нових антикорупційних органів, яким належало професіонально вирішувати процесуальні та інші питання в межах законних повноважень і в службових приміщеннях.

«Відбілення» «кривосуддям» членів ОЗГ

Ми не будемо заглиблюватися в результативність новостворених антикорупційних органів, адже наше дослідження більше стосується організованої злочинності, яку намагаються нині «відбілити» та забути, про що ще буде сказано. Але, по-перше, оскільки суд є органом правосуддя, що підсумовує результати діяльності правоохоронних органів шляхом визнання особи винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, то, аби побачити професійну роботу та підтвердити наші зауваження щодо результативності їх формування, звернемося до підсумків роботи з розгляду матеріалів кримінальних проваджень лише стосовно осіб, до яких застосовується особливий порядок кримінального провадження (відповідно до статті 480 Кримінального процесуального кодексу України, це: народні депутати України; судді, судді Конституційного Суду України; судді Вищого антикорупційного суду, а також присяжні на час виконання ними обов’язків у суді; голова, заступник голови, член Вищої ради правосуддя; голова, заступник голови, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; кандидат у Президенти України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; голова, інший член Рахункової палати; депутат місцевої ради; адвокат; Генеральний прокурор, його заступник, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; директор та працівники Національного антикорупційного бюро України; голова Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступники), адже ці органи в першу чергу й створювалися, щоб побороти корупцію топових чиновників, а не просто службовців. Нижчими за рангом чиновниками повинні займатися інші правоохоронці.

Отже, як повідомляє Вищий антикорупційний суд, у 2020 році ним розглянуто всього 8 таких справ (53% справ цієї категорії), в яких ухвалено вироки; 1 справу (7%) повернуто прокурору; у 6 справах (40%) провадження закрито. А за наявною інформацією за перше півріччя поточного року цей суд 16-ма вироками засудив до ув’язнення всього 19 осіб у справах Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Звертає на себе увагу й те, що більшість справ стосувалися злочинів, пов’язаних із неправомірною вигодою (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-vaks-vyroky-uvyaznennia/31410368.html). Та навіть серед цієї незначної кількості засуджених немає осіб, які б займали найвищі державні посади, з наведеного нами вище, переліку.

(Далі буде….)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Безкомпромісне питання ренти

Опубліковано

on

От

Богдан КАТРУШИН,
кандидат економічних наук, начальник Східного міжрегіонального управління ДПС України по роботі з великими платниками податків

Чому підвищення ренти за надрокористування є вимогою ринку, а не спробою тиску на металургів? Для початку нагадаю, що 1 січня набув чинності Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», більш відомий як вельми контраверсійний з точки зору окремих галузей великого бізнесу законопроект № 5600. Новий закон передбачає чималий перелік змін до Податкового кодексу України (ПКУ) покликаний гармонізувати національну податкову базу з трендами глобального ринку.

Невгамовна дискусія

У принципі те, що Верховна Рада наприкінці року разом із держбюджетом ухвалює закон, який узгоджує податкове законодавство з фінансовим планом на наступний рік, не є несподіванкою. Так відбувається практично щороку. Ще напередодні голосування у ВРУ було зрозуміло, що голосів самої лише монобільшості цілком вистачатиме для прийняття законопроекту. Але були контраверсійні пункти, як-от внесення змін до положень ПКУ, що регулюють рентні платежі за користування надрами для видобування корисних копалин.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Закон №5600 прийнято: чи варто сподіватися на збільшення надходжень до держбюджету?

Рентне питання особливо чутливе для бізнесу, який залежить від видобування залізної руди. Адже попит та злет світових цін на залізорудну сировину останніми роками призвів до неабиякого зростання прибутку українських гірничо-збагачувальних та металургійних комбінатів. Наприклад, Запорізький залізорудний комбінат у січні—жовтні 2021 року збільшив випуск залізної руди на 7% у порівнянні із відповідним періодом минулого року, «АрселорМіттал Кривий Ріг» наростив виробництво чавуну на 14%, «Інтерпайп» — виробництво сталі на 23,2% проти минулорічних показників. Експерти прогнозують поступальне збільшення видобутку залізної руди в світі до кінця поточного десятиліття щонайменше до 3,7 млрд тонн на рік проти 3 млрд тонн на поточний момент. Насамперед, зростатиме попит на сировину з підвищеним вмістом заліза — так званої «преміальної» руди. Переробка такої сировини спричиняє майже на третину менші обсяги викидів, що вкрай актуально для подальшої декарбонізації металургійної галузі, особливо в Китаї.

У 2020 році поставки «преміальних» окатишів та концентрату здійснили Ferrexpo і «Метінвест». Водночас у ЄС підприємства, які зосереджені на такій сировині, вже становлять понад 80% галузевих потужностей.

Терези ринку

Чи була світова кон’юнктура головною причиною зростання податкової ставки гірничорудної ренти? Однією з причин — так, проте не головною.

Ситуація, коли середньострокова динаміка обсягів виробництва в певній галузі є тригером для перегляду рентних ставок — як у менший, так і в більший бік — є цілком нормальною світовою практикою. Саме такі процеси відбулися в Канаді й США на початку 1990-х та останніми роками в Індії та Бразилії, де виробництво сировини до кінця десятиліття повинно зрости на 15—25% — до 216 млн тонн та 546 млн тонн на рік, відповідно.

Читайте також: Рентну плату братимуть і за спеціальне використання морської води

Отже, на питання, чи мав Кабінет Міністрів у поточній економічній ситуації моральне право не змінювати рентну ставку, слід відповісти — радше, ні. Ще одна об’єктивна причина перегляду рентних ставок — недосконалість українського податкового законодавства, що надавала видобувникам шпаринки для мінімізації сплати рентних платежів. Саме ці прогалини намагається тепер ліквідувати парламент. Водночас парламентарі зважили на питання реінвестицій в екологічну безпеку й ухвалили збільшення екологічного податку на викиди двоокису вуглецю втричі. Адже, будемо відверті, саме металургійні підприємства є абсолютними рекордсменами з погіршення екологічної ситуації в промислових регіонах України, випереджаючи нафтохімію та енергогенеруючі компанії за рівнем шкідливих викидів на одного суб’єкта у 7—16 разів.

Базове питання

На відміну від інших податків, рентна плата прив’язана до вартості видобутих корисних копалин, що реалізовуються юрособами, яким видано спеціальний дозвіл на користування надрами. І тут головне питання: на яку базу нараховується плата й за якою ставкою? Чому визначення бази оподаткування — надзвичайно важливе питання?

По-перше: бізнес прагне зменшити базу і ставку, щоб отримати більший прибуток. Держава навпаки — збільшити надходження до бюджету шляхом збільшення бази оподаткування та підвищення ставки і водночас стимулювати виробництво, впровадження інноваційних технологій, зберегти робочі місця та конкурентоспроможність підприємств на світовому ринку.

Згідно з пунктом 252.7 ПКУ, вартість видобутої корисної копалини, яка закладається в базу оподаткування, обчислюється платником для кожної ділянки надр або за фактичними цінами реалізації відповідного виду корисної копалини, або розрахунковою вартістю відповідного виду корисної копалини. Для розрахунку береться більша з цих величин. І тут натрапляємо на першу пастку, позаяк у надрокористувачів виникає спокуса маніпулювати визначенням, що саме є корисною копалиною, яка реалізується, і, відповідно, обрати найменше значення.

По-друге: як відомо, не всі поклади залізної руди містять достатню кількість заліза. Руда потребує збагачення — обробки з метою підвищення концентрації заліза та зменшення кількості природних домішок.

Дилема кінцевої вартості

В одному зі спорів, який перебуває в судах уже понад рік, держава намагається стягнути з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» несплачені до бюджету кошти через зменшення платником рентних зобов’язань, зокрема, через заниження бази оподаткування, яку ЦГЗК звузив суто до другого етапу переробки руди — дроблення. Практика більшості розвинутих країн визначає вартість корисної копалини на рівні собівартості неагломерованого концентрату, який перебуває на третьому етапі переробки. При цьому об’єктом оподаткування рентною платою вважається руда, отримана під час провадження господарської діяльності компанії з видобування, тобто як видобуток, так і первинна обробка сировини.

Залучені до судових слухань експерти встановили, що під час виконання технологічних процесів із виробництва концентратів рудних мінералів, а саме магнетитових концентратів, не відбувається утворення нових сполук та мінеральних фаз. Таким чином базою оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин має стати визначена вартість концентрату залізорудного магнетитового, тобто значно дорожчої товарної продукції.

Отже, заниження зобов’язань з рентної плати з боку згаданої вище юрособи стало можливим саме через міжгалузеві правові колізії, які часто виникають із причин напрочуд застарілого надрового законодавства. Кейс ЦГЗК є далеко не поодиноким. «АрселорМіттал Кривий Ріг» теж намагається в судах оскаржити обвинувачення в неповній виплаті ренти за користування надрами впродовж 2015—2020 років. Отже, в тій частині законопроекту, яка стосується надрокористування, ведеться ретельна робота щодо нормативної синхронізації та приведення податкових норм до сучасної специфіки ринку.

Читайте також: Типові помилки при заповнені звітності з рентної плати за користування надрами

І це цілком слушний крок, адже лишати нормативну базу на рівні, на якому вона була останні 20—25 років, це означає позбавити той самий ринок можливості адаптувати світові стандарти та власноруч прикрити перспективні ніші для іноземних інвестицій. Таким чином, прийняття законопроекту № 5600 змінило саму концепцію визначення бази оподаткування. Її розрахунок відбуватиметься за єдиним стандартом: шляхом класифікації видобутої мінеральної сировини згідно з галузевими вимогами. Відтепер види видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлюються кондиціями на мінеральну сировину ділянки надр, на яку виданий спецдозвіл платнику рентної плати. Крім того, для залізних руд виключено застосування розрахункової вартості для визначення бази оподаткування. Натомість визначення вартості таких руд відбуватиметься лише за фактичними цінами реалізації сировини, видобутої гірничим підприємством.

Фактичну ціну визначатиме Мінекономіки за податковий (звітний) період як середню вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China з конвертацією в гривню за тонну за курсом НБУ станом на 1 число місяця, що настає за звітним періодом. Цей індекс ще має назву Platts і є індикатором, який використовується у всьому світі для формування цін контрактів на залізну руду. Фактичну ціну реалізації руд заліза Мінекономіки має щомісяця публікувати на своєму сайті. Це робить регуляцію ринку не лише прозорою, а й більш зрозумілою для інвестиційної оцінки.

Формула балансу

Що ж до формули обчислення розрахункової вартості, то певним компромісом можна вважати закріплення в п. 252.16 ПКУ мінімального коефіцієнта рентабельності гірничого підприємства в розмірі 0,20. З одного боку, влада погодилася скасувати жорстку норму із застосуванням коефіцієнта рентабельності для тих підприємств, що порушили строк регулярної повторної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки надр. Ця норма становила трикратний розмір облікової ставки НБУ. З іншого — усунута можливість заниження бази оподаткування на формально «ризикованих» родовищах, для яких визначено дуже низький коефіцієнт рентабельності.

За попередньою редакцією Податкового кодексу передбачалася ставка 12%, якщо середня вартість залізної руди за податковий період становить 70 дол. США і більше, й 11%, якщо середня вартість залізної руди є нижчою за 70 дол. США. У новій редакції передбачаються такі ставки: 3,5% — якщо середня вартість залізної руди становить 100 дол. США і менше; 5% — якщо середня вартість залізної руди становить більше 100 дол. США, але не перевищує 200 дол. США включно; 10% — якщо середня вартість залізної руди перевищує 200 дол. США.

Таким чином, при зменшенні ставок змінюється сама база оподаткування, яка стає чітко визначеною та очікувано більшою. Аналогічний підхід профільний комітет планував застосувати для видобування марганцевих руд. Для них також передбачалося визначати вартість товарної продукції лише за фактичними цінами реалізації, яка мала б визначатися Мінекономіки як вартість тонни руд марганцевих за індексом Manganese ore 44% Mn CIF China, визначеної Platts. І хоча цю поправку депутати під час голосування в другому читанні не підтримали, перегляд формули нарахування ренти для марганцевої руди — це лише питання часу.

Замість висновку

Так чи була в законі «дискримінаційна» складова щодо металургів? З моєї точки зору — жодної. По-перше, влада таки зберегла коригуючий коефіцієнт «сухої ваги» 0,9 доставки рентної плати, що грає переважно на зменшення, по-друге, відмовилася від застосування вищої ставки рентної плати за шкалою від 0,1% до 16%. Зрештою, цілком очікувано, що зважаючи на ситуаційне падіння цін на залізну руду в поточному році, вирішено було вдатися до компромісної моделі диференціації ставок рентної плати. Завдяки цьому виграють усі: і виробники, в яких залишиться фінансовий ресурс для модернізації та реінвестицій, і державний бюджет, який отримає додаткові надходження.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

В Україні запрацюють кваліфікаційні центри. Як це вплине на український ринок праці?

Опубліковано

on

От

Олена КОЛЕСНІКОВА,
голова галузевої ради Федерації металургів України

Влада нарешті прийняла необхідні рішення для запуску кваліфікаційних центрів. Вони стануть кейсом про реальний win-win для роботодавця і найманого працівника.

Народження ідеї

Відсутність механізму для швидкого підтвердження навичок часто створює головний біль як роботодавцям, так і працівникам. Перші не можуть брати робітників на відповідальні позиції без де-юре підтвердженого розряду, а отже, закривають доступ до росту всередині підприємства. Для працівника ж це означає довгу дорогу формальної освіти в кілька років, або міграцію до сусідніх країн, які мають гнучкі системи підтвердження кваліфікацій.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Нова структура Держпраці

У реальному житті, коли роботодавець не може офіційно працевлаштувати людину через відсутність «корочки», є кілька рішень. Наприклад, такі трудові відносини не починаються або переходять у тінь. Обидва варіанти не йдуть на користь економіці країни. Виправити цю ситуацію, а також допомогти працівникам вийти з тіні, мають кваліфікаційні центри. Це організації, які перевірятимуть навички, й у випадку позитивної оцінки — видаватимуть документ-підтвердження. Формально це звучить як «визнання кваліфікацій, здобутих неформальним шляхом, через самостійне навчання».

Увесь світ давно обрав шлях швидких рішень. Оперативне визнання вмінь, які людина отримує впродовж життя, є хорошим варіантом. Європейські країни також використовують кваліфікаційні центри для підтвердження навичок. Тож український сценарій не є якимось ноу-хау, це вже звична практика.

Та перш ніж запустити роботу кваліфікаційних центрів, роботодавці, Національне агентство кваліфікацій та влада кілька років працювали над їхньою візією. Якими вони будуть? Хто зможе їх створювати? Відповіді на ці запитання шукали під час дискусій. Далі була складна робота над проектами документів, які зберегли б спільне бачення. Впродовж минулого року уряд нарешті прийняв увесь пакет рішень, які запускають роботу цих центрів.

Кваліфікаційні центри як інструмент покращення життя бізнесу і людей

Сьогоднішня молодь не готова витрачати роки на побудову кар’єри за принципом «від підлеглого до начальника». Вона хоче високих доходів і хороших умов вже зараз. Водночас бізнес не хоче втрачати людей, які вміють якісно працювати. Тому кваліфікаційні центри дозволять підвищити робітника на підприємстві, збільшити йому зарплату, не порушуючи законів і не підпадаючи під штрафи. Для людини це можливість зайняти позицію, яка потребує формальної підготовки. Можливість підтвердити навички в кваліфікаційному центрі дозволить за кілька тижнів—місяць отримати офіційне визнання кваліфікацій, а отже — покращити свою кар’єру.

Читайте також: 7 кроків скорочення штату працівників

Як створити кваліфікаційний центр? Податися на акредитацію центру можуть юридичні особи, їхні відокремлені підрозділи. Для цього вони подають заявку з додатками до Національного агентства кваліфікацій. Що слід додати до заявки? Перше — Копію статуту (положення про структурний підрозділ), де зазначено, що організація може здійснювати діяльність з оцінки кваліфікацій. Важливо: вам не потрібно терміново вносити зміни в статут чи положення, якщо там чітко не прописано, що ви займаєтесь визнанням результатів навчання, освітньою діяльністю. Якщо маєте пункт про здійснення інших видів діяльності — цього буде достатньо.

Друге — Перелік оцінювачів за кожною кваліфікацією. Підтвердити факт залучення таких експертів можна копією трудового договору або договору ЦПХ. Для оцінки однієї кваліфікації мають залучатися мінімум 2 оцінювачі. Вимог до таких фахівців усього дві: їхня освіта та досвід роботи.

Третє — затверджену процедуру підтвердження кваліфікацій. Тут треба розписати порядок подачі заявок до центру, дотримання об’єктивності та неупередженості під час оцінювання, порядок видачі документів тощо. Окрім того, інформацію про банк контрольно-оцінювальних матеріалів, які будуть використані під час оцінювання. Це можуть бути тести, різноманітні задачі. Для розгляду заявки необхідно додати зразки таких матеріалів з оцінювання хоча б однієї кваліфікації, а ще відомості про приміщення та обладнання майбутнього центру (заявник має довести, що має матеріальну базу, необхідну для проведення оцінювання) та посилання на веб-сайт, на якому буде розміщуватися інформація про діяльність такого центру. Оце й усе. Тривалість акредитації — не більше 60 робочих днів.

Документи, які знадобляться заявникам: типове положення про кваліфікаційний центр (юстований наказ МОН); порядок присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами (постанова Кабміну); деякі питання акредитації кваліфікаційних центрів (постанова Кабміну); порядок розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів (постанова Кабміну); положення про Реєстр кваліфікацій (постанова Кабміну).

Замість висновку

Як нас запевнили, підприємства прямо зараз можуть подаватися на акредитацію кваліфікаційних центрів. Це дозволить додати до кар’єрних маршрутів працівників ще одну позначку, яка спростить їм життя і, водночас, підвищить їхній професійний статус та доходи. Разом із тим провал чи успіх історії з кваліфікаційними центрами багато в чому залежить від бізнесу і людей, зацікавлених у швидкій побудові кар’єри. Я переконана, що «білий» український бізнес оцінить цю новацію й скористається її можливостями на всі 100 процентів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Частина 24

Опубліковано

on

От

Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15, ч.16, ч.17, ч. 18, ч.19, ч.20, ч. 21, ч.22, ч.23

Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).

Частина 24. Висновки: якою має бути кримінальна політика держави?

У даному циклі опублікованих протягом 2021 року в ЮВУ статей з проблем організованої злочинності автори відповідають на питання — як запобігти поглибленню організованої злочинності, яка нікуди не поділася, а лише ретельно замаскувалася. Як один із нестандартних варіантів для влади, пропонують звернутися до зниження рівня фонових явищ, які її супроводжують. Автори представляють обґрунтування тісного взаємозв’язку організованої злочинності й корупції з політико-соціально-економічними умовами. Значний пласт публікацій становлять особливо гострі нині проблеми вкорінення організованої злочинності в судову систему. В даній статті розглядається актуальна проблема — якою має бути кримінальна політика держави в протидії організованій злочинності? Автори також обґрунтовують власні висновки та пропозиції.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram
Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Звичайно, не можна на шпальтах газети викласти всі аспекти природи організованої злочинності та шляхів протидії їй, але автори, з огляду на чималий власний професійний практичний досвід у сфері боротьби з організованою злочинністю, завжди відкриті для подальших дискусій та проведення потрібних досліджень. Ми також висловлюємо щиру вдячність Шеф-редактору «ЮВУ» Віктору Ковальському та Головному редактору Федору Іллюку за організацію публікацій даного циклу та сприяння в тому, аби з науковими розвідками вчених з проблем організованої злочинності в Україні ознайомилося якнайбільше фахівців.

Нова спроба судової реформи

Із приходом до влади Президента України В. Зеленського розпочалася нова спроба судової реформи, а його Указом № 79/2021 26 лютого 2021 р. суддя КСУ О. Тупицький відсторонений від посади й щодо нього проводиться досудове розслідування, як і стосовно інших суддів та високопосадовців.

Читайте також: Організована злочинність: фантом чи реальна загроза?

Дванадцятого червня 2021 р. В. Зеленський підписав Указ «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки». У ньому визначені проблеми та пріоритети вдосконалення законодавства щодо судоустрою, статусу суддів, судочинства та інших інститутів правосуддя, а також впровадження невідкладних заходів для покращення діяльності правових інститутів. Пізніше, 3 серпня, Президент України підписав закон № 1635-ІХ щодо діяльності Вищої ради правосуддя, яким передбачено внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів ВРП, який парламент ухвалив 14 липня. Враховуючи запит суспільства на справедливість, цей документ покликаний створити необхідну законодавчу основу для ефективної реформи судової системи. Закон удосконалює порядок обрання на конкурсній основі членів Вищої ради правосуддя задля забезпечення незалежності судової гілки влади, призначення доброчесних та високопрофесійних суддів, а також дотримання норм професійної етики в діяльності суддів. Передбачається також створення Етичної ради, яка має визначати, чи відповідає кандидат на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.

Наразі триває процес формування Етичної ради, хоча Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку й не підтримала запропонованих законодавцем новел з огляду на сумнів у їх конституційності. Тому Рада звернулася до ВС як суб’єкта права на конституційне подання щодо конституційності окремих положень законів.

Восьмого жовтня пленум Верховного Суду ухвалив (постанова № 8) звернутися до КСУ з конституційним поданням щодо перевірки конституційності положень законів у частині формування та повноважень Етичної ради, а Конституційний Суд 3 листопада відкрив провадження у справі за цим поданням ВС.

Читайте також: Боротьба з контрафактом: питання моралі чи фінансування оргзлочинності?

Отже, судова система вміє себе захищати, адже внесені зміни до законодавства містять положення, відповідно до якого Етична рада протягом шести місяців з дня її утворення має оцінити відповідність критеріям професійної етики та доброчесності нинішніх членів Вищої ради правосуддя (крім голови Верховного Суду), призначених до набрання чинності цим законом. За результатами такого одноразового оцінювання вона може рекомендувати органу, який призначив члена ВРП, звільнити його. До всього додамо також, що Президент також ініціював навіть невідкладну ліквідацію Окружного адміністративного суду м. Києва, який прославився своїми «цікавими» рішеннями та діяльністю його голови П. Вовка.

Попередження монополістичному олігархату

Окрім того, 5 листопада Володимир Зеленський підписав Закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)», спрямований на відокремлення великого бізнесу від політики та обмеження деструктивного впливу привілейованих інтересів певних осіб на економічне життя України. Незважаючи на деякі його норми, що можуть бути вдосконалені, а також деструктивну критику документа у відповідних колах і певними ЗМІ, вважаємо, що сам факт появи цього правового акта має неабияке значення для українського політичного та економічного життя, адже його існування є певною предосторогою для монополістичного олігархату в Україні. Тільки б він не став, як у нас ведеться, просто гарною «картинкою» перед закордонними партнерами в українських реаліях, що практикується уже десятиліттями. При теперішній багаторічній і глибоко вкоріненій системі монополізації економіки олігархатом та організованими корупційними угрупованнями, наявності величезних тіньових капіталів тощо й створення потужних важелів впливу на діяльність усіх трьох гілок державної влади, впровадження в життя цього закону вимагає необхідної політичної волі керівництва держави. Так само він потребує й реальних супутніх реформ, що, в свою чергу, вимагатиме ще цілої низки системних заходів. Як воно все буде, покаже час. Безумовно, важливим у цьому плані є й проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення діяльності Антимонопольного комітету України» (прийнятий у першому читанні). Він передбачає проведення реформи законодавства про захист економічної конкуренції, та в зв’язку з цим вдосконалення діяльності й самого АМКУ. Ба більше, Україна при підписанні угоди про Асоціацію з ЄС взяла на себе зобов’язання наблизити вітчизняне законодавство про конкуренцію і практику його застосування до acquis communautaire європейської спільноти.

Життя і практика доводять…

Вважаємо, варто здійснити й другу спробу вже прагматичної, а не «картинкової», реформи правоохоронних органів, які реформувалися здебільшого формально, а іноді з метою «замести сліди» діяльності деяких нуворишів — вихідців із 90-х років минулого століття. Так, траплявся паралелізм у їх роботі, виконання невластивих функцій (їх безмежна кількість), що важко побачити в інших державах світу. Існувала й неабияка різниця в їх матеріальному забезпеченні, а ще непрофесіоналізм кадрів тощо. Минули роки й сьогодні результати їх діяльності ми бачимо наочно. Життя і практика доводять, що не назви органів, не їх кількість, і навіть не високе матеріальне забезпечення приносять позитивний результат, а лише люди, які там працюють, їх професіональний рівень та відданість справі. Тому на перше місце при оцінці діяльності правоохоронців ми повинні ставити фаховість і фактичні результати їхньої роботи, а вже потім — усі інші показники. Водночас у процесі проведення минулих так званих «реформ», усе робилося навпаки.

Скажімо, хіба за таких «реформ» і такої немислимої чисельності правоохоронних органів, які протидіють тій же корупції в Україні, у нас подолано це негативне суспільне явище й міжнародні партнери визнали це? Ні, навпаки, коли йдеться про Україну та надання їй членства у відповідних міжнародних органах, знову стверджується, що корупція не подолана й ми повинні з нею боротися. Зокрема, за 2020 р. Україна продемонструвала лише незначне покращення в світовому «Індексі сприйняття корупції» Transparency International і знову опинилася позаду всіх сусідів (33 бали), окрім Росії, яка має 30 балів та посідає 129 місце в рейтингу.

В СРІ 2020 Україна ділить 117 місце з такими країнами як Єгипет, Свазіленд, Непал, Сьєрра-Леоне та Замбія.

Організований криміналітет так просто не віддасть управлінський ресурс

Отже, наша країна сьогодні вчергове вдалася до реформ. Але слід знову нагадати, що політична й управлінська корупція у зв’язці із системою організованого криміналу та тіньової комерції так вкорінені в органи влади, що володіють надзвичайно потужним ресурсом, який так просто не віддадуть і не поступляться своїм панівним становищем лише через прийняття певних законів. Працює ціла система державних органів, які всіма способами протидіють новим законам, контролюючи їх прийняття у вигідному руслі, або знаходячи все нові способи, як їх обійти. А це тому, що організована корупційна злочинність та олігархи уже, нібито, й не публічні групи. Це раніше вони самі були народними депутатами та займали високі посади в органах виконавчої влади. Нині вони працюють приховано через лобістів у парламенті чи вкорінених туди їхніх представників. Не гребують ці групи й наданням доступу до влади, як показали недавні трагічні події, через оформлення помічниками народних депутатів іноземних агентів, зокрема чеченських емісарів. Це і є пряма загроза національній безпеці. І замість того, щоб узяти під підозру саму, нібито, постраждалу від злочину (вбивства депутата), цій депутатці надають право очолити Тимчасову слідчу комісію, і можливо, таким чином, приховати злочин. Такого непрофесіоналізму правоохоронних органів не могло б відбутися ні в радянські часи, ні в 1990-2000-ні роки. Нині організовані злочинні групи діють і більш витончено, що ускладнює боротьбу.

На сьогоднішньому етапі такого розбалансування діяльності державних органів через проникнення «метастазів» організованих корупційних і олігархічних угруповань, на порядок денний, як ніколи, виходить впровадження в політичну та державну діяльність принципу відповідності провини та обов’язковості покарання кожного, хто вчинив будьяке правопорушення. Яскравими прикладами сьогодення є проведення ними реформ — приходять непрофесіонали-реформатори, які усе ламають, безжалісно звільняють працівників.

А недолугі активісти несвідомо сприяють руйнуванню, зокрема грубо і непрофесійно втручаючись у процес формування антикорупційних органів, завдяки чому «реформовані» органи працюють ще гірше, що спричиняє неабиякі порушення прав і свобод людей. Через це суспільство і держава зазнають чималих збитків. А незаконно звільненим працівникам за рішенням судів держава ще має виплачувати чималі компенсаційні суми. А винних немає. Таких прикладів можна навести безліч. При тому, якщо й застосовуються правові норми, то лише вибірково, і до тих колишніх, хто уже став «ворогом» прийдешніх. Це стало нормою, як і впевненість у безкарності, що породжує вседозволеність. Таким чином, попри нібито велике багатоголосся про реформаторські шляхи розвитку незалежної української держави й навіть наявність значної кількості програм перебудовних заходів у діяльності правоохоронних органів, бажаних результатів не досягнуто. Це — факт.

Потрібна системна політика держави

Однією з важливих причин такого становища була не лише «картинковість» реформ, а й безсистемність, непослідовність заходів, суперечності між різними законодавчими та іншими державними актами, а ще штучним розривом між економічними, соціальними та іншими суспільними відносинами й нормами їх регулювання. Нині уряд України перейшов до реалізації конкретних заходів, які повинні позитивно вплинути не тільки на підвищення рівня економіко-соціальних показників, а й на зниження рівня організованої злочинності та корупції. Але розв’язання питання протидії цим негативним явищам потребує комплексного і системного підходу. Мова тут не просто про окремі закони, програми тощо, а про системну політику держави в цілому щодо протидії організованій злочинності та корупції. У сучасних умовах політику можна розглядати як багатопланову соціальну діяльність, пов’язану з регулюванням суспільних відносин, з державотворчою формою влади, розподілу функцій, завдань та компетенції державних органів як її носіїв. Вона є об’єктом багатьох наук і розглядається в різних аспектах — інституціональному, економічному, соціальному, правовому, психологічному тощо. Одним із видів є кримінальна політика, яка є частиною внутрішньої політики держави й охоплює основні напрямки діяльності партій та держави всередині країни.

Розуміння кримінальної політики науковцями дозволило їм та практикам значно ширше бачити функції держави в протидії злочинності й виробляти як на теоретичному, так і на організаційно-правовому, економічному тощо рівнях концептуальні основи діяльності держави в протидії злочинності. З відомих тлумачень кримінальної політики випливає, що вся діяльність держави повинна бути системною, опиратися на наукові основи й не обмежуватися лише каральними заходами. Злочинність — це складне й системне соціальне явище, а тому його вивчення і вжиття відповідних заходів нейтралізації до максимально низького рівня існування потребує розширення традиційного кримінально-правового поля шляхом залучення соціальних складових (економіка, культура, ідеологія, медицина, інститути громадянського суспільства тощо). Особливо це стосується організованої злочинності й корупції, які мають чи не найбільшу соціальну складову, оскільки в основі їх існування лежить незаконне збагачення, яке зменшує суму надбань для широкого суспільного використання.

Таким чином, кримінально-правовий аспект протидії злочинності має виростати з науково обґрунтованих соціальних причин та умов, що породжують злочинність, і висновків щодо ефективності каральної складової й подальшого перевиховання та ресоціалізації покараних. Акцентуючи увагу на каральній політиці, ми забуваємо, що суб’єктами злочинів є фізичні особи, які стають на шлях правопорушень через низький рівень загальної культури, духовності, правосвідомості, психобіологічних даних тощо. Це — велике поле діяльності для запобігання злочинності. Володіючи науковими знаннями щодо цих складових злочинності, необхідно вибудовувати належні напрями державної діяльності, спрямованої на її попередження.

Кримінальна політика держави — це спеціальні, системні й науково обґрунтовані напрями, методи, способи та засоби діяльності державних органів, політичних організацій і громадських об’єднань, які виконують відповідні функції, завдання та приймають рішення, врегульовані правовими та етичними нормами, що випливають із програмних, законодавчих і директивних документів і спрямовані на запобігання злочинності, проведення каральних заходів та перевиховання і ресоціалізацію правопорушників з метою забезпечення правопорядку, безпеки особи, суспільства і держави. Кримінальна політика є складовою політики держави, але вона є самостійним видом політики, оскільки охоплює окрему сферу її діяльності. І нині актуальні висновки відомого вченого П. Л. Фріса, який зазначає: «На жаль, у нашій країні за багато років не було вироблено для цієї сфери впливу цілісної програми дій, а тому важко говорити про кримінальну політику як генеральну лінію певного виду державної діяльності, що намагаються відзначити деякі автори» (Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. Київ: Атіка, 2005. С. 140—274). Дійсно, вживалися та й нині застосовуються лише окремі, розрізнені й безсистемні заходи кримінально-правового характеру. Зберігається консерватизм поглядів на злочинність взагалі і її найбільш небезпечний вид — організовану злочинність та корупцію, який породжував безуспішні намагання протистояти їй одними силовими заходами, і то не завжди адекватними.

Чи є ефективною правоохоронна система?

Такої самої думки й інші дослідники, які поставили запитання та дали відповідь: «Чи ефективна правоохоронна система держави в боротьбі з організованою злочинністю та корупцією? Ні. Це підтверджено часом. Сьогодні йде перезавантаження ДБР, НАЗК, є серйозні питання до діяльності АРМА та НАБУ. Депутати вносять зміни не тільки в профільні закони, а й у Конституцію, порушуючи баланс між гілками влади. У 2020 р. на утримання цих органів передбачено понад 4 млрд грн з держбюджету, а саме: ДБР — 1,9 (2019 — 1,1 + 71,2%), НАБУ — 1,03 (2019 — 1,1 + 19,7%), НАЗК — 812 млн (2019 — 758 + 7,1%), АРМА — 278 млн (2019 — 239 +16,2%). Реальної ж ефективної віддачі від діяльності новостворених органів поки немає» (Литвиненко В. І., Пригунов П. Я., Гуцалюк М. В. Концептуальні засади протидії організованій злочинності і корупції на сучасному етапі розвитку України. Публiчне право. 2020. № 1 (37). С. 129).

Ми знаємо з історії та практики, що створення різних паралельних правоохоронних структур та одні репресивні заходи не розв’язували проблеми злочинності на будь-якому етапі суспільного розвитку, але часто державний апарат, налаштований на репресивні заходи, використовувався і для врегулювання політико-суспільних відносин взагалі. З іншого боку, криміналізація суспільства та органів влади паралізовувала й політичну волю до проведення комплексної та ефективної кримінальної політики. Інноваційні і новітні комплексні наукові дослідження вітчизняних правознавців ще нечисленні, але й ті, що є, не знаходять належного впровадження у законодавство та практику управлінської діяльності органів влади.

Суб’єктивний чинник править бал

На підтвердження сказаного можна навести деякі факти: не ведуться належні системні наукові дослідження для вироблення концепції закону про кримінальну політику держави, не прийнято законів про профілактику злочинів, кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів тощо. Без наукового комплексного вивчення факторів, що породжують організовану злочинність, яка суттєво впливає на стан внутрішньої безпеки держави, наявності адекватного нормативно-правового забезпечення профілактики та протидії злочинності відбувається формальне реформування діяльності правоохоронних та судових органів, де, звичайно, «править бал» суб’єктивний чинник.

Кримінальна політика повинна охоплювати всі напрями державної діяльності, які тією чи іншою мірою прямо чи опосередковано охоплюють питання протидії злочинності, тобто не тільки кримінально-правові, до яких ми відносимо заходи, передбачені нормами матеріального, процесуального, виконавчого права, кримінологічні процедури впливу на злочинність, але й соціальні, про що вже сказано вище. До таких підходів нас зобов’язують і Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 5 вересня 1996 року (Recommendation № R (96) 8 of the Committee of Ministers of the Council of Europe to Member States on crime policy in Europe in a time of change, adopted on 5 September 1996 at the 572nd meeting of the Ministers Deputies).

У нашій історії мали місце факти прийняття певних програм боротьби з організованою злочинністю та корупцією, але вони страждали односторонністю. В основному йшлося лише про заходи боротьби з цими суспільними явищами, що є лише одним із крайніх заходів впливу на злочинність.

Потрібна концепція комплексного впливу на оргзлочинність

Отже, для вироблення ефективної державної політики протидії злочинності має бути напрацьована якісна концепція та основи політики комплексного впливу на це соціальне зло. Концепція та основи державної політики протидії злочинності повинні розглядатися з чотирьох основних позицій: запобігання злочинності; боротьба зі злочинністю; перевиховання та ресоціалізація правопорушників; наукове супроводження вироблення й реалізації державних заходів протидії.

Зупинимося лише на деяких важливих моментах державної політики, що стосуються протидії організованій злочинності і корупції. Концептуальні напрями державної політики мають найперше показувати суть, форми організованої злочинності й корупції на сучасному етапі розвитку нашого суспільства та загрози, які вони несуть правам і свободам громадян і державі. Мають бути вироблені теоретико-практичні обґрунтування необхідності концепції та закону про основи державної політики протидії злочинності й особливо цим видам, як найбільш небезпечних серед інших аналогічних соціальних явищ. Так само — означені найголовніші з основних заходів, що породжують причини й умови цих правопорушень. Основна увага в запобіганні злочинам має бути приділена реформуванню економічної та соціальної сфер діяльності, які найбільше вражені цими негативними факторами суспільного розвитку. На цій основі — запропоновані заходи ліквідації криміногенних факторів у всіх сферах життєдіяльності, вироблення прогресивної ідеології правосвідомості, культури тощо нової генерації членів суспільства — підприємців, урядовців та всіх інших громадян.

Особливу увагу слід приділити молоді, як це практикується в розвинутих державах, для формування в них несприйняття і протидії цим загрозливим видам злочинності. Політика держави має бути диференційована щодо часових періодів суспільного розвитку і найбільш загрозливих факторів, що впливають на криміногенну ситуацію в тих чи інших сферах суспільної діяльності. Наприклад, сьогодні гостро стоять питання «елітарної злочинності», заволодіння організованими корумпованими угрупованнями землею, перерозподіл власності, вивіз капіталів тощо. Корупція в основному процвітає внаслідок викривленої системи недоторканності низки чиновництва, суддів, існування громіздкої дозвільної системи, непрозорості й недосконалої системи контролю доходів законодавців та управлінців.

Посилення протидії злочинності неможливе без суттєвого і справжнього реформування судової системи та правоохоронних органів, в основі якого має відбутися не зміна назв чи передача певних підрозділів з однієї структури до іншої та створення нових органів. Навпаки, має відбутися чітка деполітизація і функціоналізація цих органів, виключений паралелізм в їх діяльності та суттєвий перегляд їхніх завдань тощо.

Реформування розвідки й економічної контррозвідки та й узагалі сектора національної безпеки і оборони України повинно бути передано виключно в руки високих професіоналів зі значним практичним досвідом. Нарешті, необхідно поставити на правильні «рейки» оперативно-розшукову діяльність, як це було за часів функціонування оперативних підрозділів ГУБОЗ МВС України. Украй потрібні наукові напрацювання для суттєвого перегляду кримінальної політики щодо поглядів на злочини та правосуддя, роль покарання. Особливо важливим є посилення ролі аналітично-прогнозної діяльності в оперативних службах, підрозділів протидії кіберзлочинності, застосування судової конфіскації незаконно нажитого майна, грошей та цінностей організованими злочинними угрупованнями, розширення сфери застосування прогресивних штрафних санкцій за майнові злочини тощо.

Потрібно нарешті розглянути питання координації правоохоронних державних органів, розбалансованість якого особливо впадає у вічі, так само — і громадських формувань у протидії організованій злочинності та корупції. Переглянути нинішні «постулати» щодо широкого залучення громадян до протидії злочинності. Таке залучення для допомоги правоохоронцям має відбуватися виключно в межах компетенції активістів, як це має місце в низці країн Західної Європи.

Мають бути передбачені й максимальні комплексні заходи щодо ресоціалізації правопорушників, які тісно пов’язуються з економіко-соціальними основами. На високий рівень треба підняти кримінологічні та інші наукові розробки щодо запобігання організованій злочинності й корупції. Для цього потрібне фінансове стимулювання вчених та сприяння й забезпечення владою проведення ними відповідних досліджень. З іншого боку, наукові розвідки мають бути завжди орієнтиром для прийняття управлінських рішень.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link