Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 19
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15, ч.16, ч.17, ч. 18
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 19. «Реформована» система правосуддя
Серед потужних інститутів захисту незаконного існування і подальшого безперешкодного пограбування держави організованою злочинністю використано й судову систему, яка ще від владної еліти часів В. Януковича отримала значні преференції, зокрема щодо фінансового забезпечення та кадрового представництва Донецького регіону. Все це було розраховано на відповідну наступну «вдячність» і керованість процесами в судовій системі через своїх представників.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Механізм «керованого правосуддя»
Вибудувавши правову систему захисту, представники правосуддя не забули й про себе, а деякі навіть пішли ще далі. Наприклад, 17 липня 2020 р. стало відомо про обшуки, які провели детективи Національного антикорупційного бюро України в приміщенні Окружного адміністративного суду м. Києва та Державної судової адміністрації. За версією слідства, судді та окремі посадові особи судової адміністрації і колишні члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів не лише причетні до вчинення корупційних злочинів, але, ймовірно, створили цілий механізм «керованого правосуддя», спрямованого на забезпечення не тільки власних інтересів, а й інтересів окремих бізнесових кіл та політичних еліт (Слива Л. Вовчий суд і непрацюючі реформи: чому в Україні досі є такі суди, як ОАСК?). Відтак з’явилася інформація, що в цій самій справі навіть ідеться про створення злочинної організації, захоплення влади, встановлення контролю над кількома державними органами та перешкоджання їхній роботі (Лукашова С. «Ти сумнівався в нашій політичній проституції?» Як нові плівки Вовка показали суддівську імперію влади?»).
Читайте також: Злочинність та засоби її подолання
Сімнадцятого березня 2021 р. з’явилося повідомлення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про завершення кримінального провадження. Будемо чекати результатів судового розгляду та часу, коли все вищезазначене буде доведено в суді. Адже, вочевидь, українським нуворишам вдалося за сприятливих умов після розпаду планової економіки та ще слабкої нової української незалежної держави «прихватизувати» суспільну власність. Утім, складніше її утримати й отримувати неабиякий зиск. Але корумпована організована злочинність, досягнувши майже піку свого професіоналізму, з цим також успішно впоралася. Поки що їй це вдається і далі, адже вона встановила свої правила співжиття громадян в Україні. В умовах цивілізованих ринкових відносин інше є нездійсненним, а тому в Україні постійно гальмується процес прогресивного розвитку країни, зокрема її економіки.
Чого тільки не вигадує організована корупційна братія
Недарма ми ведемо такий комплексний аналіз усіх сфер суспільної діяльності, які вже пронизані «метастазами» організованої злочинності для забезпечення нею свого «кучерявого» існування, з протидією радикальним прогресивним реформам. Українське суспільство також «дорослішає» й розпочинає усвідомлювати суть процесів, які відбуваються в Україні. Тому організована корупційна злочинність вимушена неабияк удосконалювати власну діяльність з метою прикриття своєї злочинної суті та її негативного впливу на відповідні сфери суспільної діяльності, що заважає українській державності. А формула такої її діяльності досить проста: усе, що заважає й несе небезпеку для організованої корупційної злочинності та її збагачення, потрібно ліквідовувати та знищувати будь-яким способом. Але певним чином, враховуючи суспільну ситуацію, проводити це витонченими способами. Зокрема, для обману та створення в суспільстві ілюзії, нібито, реформ з удосконалення законодавства та діяльності державних органів, перейняття світового досвіду тощо. Чого тільки не вигадує організована корупційна спільнота заради того, аби забезпечити подальше існування вибудованих нею суспільних відносин, що забезпечують сприятливі умови для її існування.
Читайте також: Боротьба з контрафактом: питання моралі чи фінансування оргзлочинності?
Усі ці процеси супроводжуються потужними інформаційними програмами відповідних засобів масової інформації, які, як відомо, належать також не українському суспільству. Організована корупційна злочинність використовує військову тактику ведення війни проти супротивника. Спочатку «важка артилерія» засобів масової інформації певний час «обстрілює» свідомість українських громадян, очорняючи та формуючи негатив (обвинувачення в корупції, неефективності тощо), потім організована злочинність переходить у наступ, і через свої корупційні зв’язки знищує шляхом ліквідації так званих «реформ» тощо усе, що є для неї ворожим та становить небезпеку для її існування. На заміну для прикриття такої своєї «пірової перемоги» створює безліч нових інституцій, проводить реформи правоохоронних та інших органів, змінює законодавство для відвернення уваги суспільства від справжніх злочинних діянь на свою користь.
Егоїстичне свавілля суддів
Становлення нових органів і професіоналізація їх кадрів потребує багато часу, а тому період відвернення небезпеки пролонговується для тих, кому загрожує їх діяльність. А якщо потрібно, то знову розпочнуться «реформи». Так, під прикриттям П. Порошенка, для балансу, щоб нічого не змінилося від так званого реформування, розпочалися протилежні процеси, у тому числі у сфері кримінального процесуального законодавства, адвокатської діяльності. Такі процеси пояснювалися «поганими» результатами діяльності органів досудового розслідування. Для додаткового підтвердження нашого бачення, хто є «поганим» у державі, а хто «національним героєм України» — слідчий чи суд, далі покажемо це ще й на інших прикладах безпрецедентного свавілля судів, з їх егоїстичним тлумаченням термінів розгляду ними вже підготовлених слідством матеріалів кримінальних проваджень у розумні строки.
Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 1)
А поки що зазначимо хоча б те, що наразі є шквал справ (Україна традиційно серед лідерів за зверненнями громадян до ЄСПЛ), у яких нашій державі доведеться відшкодовувати людям понесені митарства. І робитимуть це — ні, не судді, а ми з вами, шановні українці. Держава виплачує ці кошти з державного бюджету, який наповнюється плодами праці громадян України. Прикро, що ці гроші є фактично додатковим фінансуванням до того, яке й так у великих розмірах іде на утримання судів та суддів.
Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 2)
За такої вседозволеності для суддів встановлювати самим собі нічим не обґрунтовані довгі строки розгляду кримінальних проваджень, виникає ще одне питання до адвокатів — критиків «поганих» слідчих, яким законодавець чітко обмежив процесуальні терміни розслідування. Якщо й визнати існування «поганих» слідчих, то виникає риторичне запитання: чи комфортно особі, кримінальне провадження щодо якої розглядається судом, а тим більше, коли вона тримається під вартою, перебувати в такому становищі тривалі терміни? Адже вона вже є суб’єктом стадії судового розгляду, а не досудового розслідування.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи…
Коли ми ведемо мову про надзвичайно тривалі терміни судового розгляду кримінальних проваджень, то не повинні забувати, що Верховна Рада України ще 17 липня 1997 р. законом № 475/97- ВР ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в ч. 1 ст. 6 якої вказується: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону». Ця вимога також спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно позначитися на правах, що підлягають захисту.
Не можна також оминути й того факту, що порушення українськими судами процесуальних термінів розгляду кримінальних проваджень і прав громадян стало системним та таким, що «прославило» вже нашу державу і в Європейському суді з прав людини, адже про ці порушення найчастіше йдеться у справах громадян проти України. Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Котяй проти України» вказав, що кримінальна справа не є складною і стосується однієї події заподіяння тілесного ушкодження і не містить складних питань ні з точки зору фактів, ні з точки зору права. Заявник є єдиним підсудним у справі (п. 21). Тільки вдумайтеся, шановні читачі, провадження в досить простій справі щодо заявника за фактом заподіяння тілесних ушкоджень тривало близько 6 років 10 місяців! Принагідно скажемо, що «поганому» слідчому в такій справі й такий термін навіть у страшному сні не може наснитися, а не те, аби він мав можливість допустити подібну тяганину в розслідуванні. Важливим зауваженням ЄСПЛ було й те, що нерідко порушення розумних строків цього судового провадження було пов’язано з недостатнім регулюванням відповідного питання національним законодавством. Це саме зауваження Європейський суд з прав людини повторив і в рішенні у справі «Нікіфоренко проти України», розгляд якої у судах тривав 11 років, 4 місяці і 4 дні, зазначивши, що в національному законодавстві відсутні засоби юридичного захисту права на розгляд справи протягом розумного строку (п. 52).
Європейський суд з прав людини також неодноразово констатував порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства українськими судами щодо дотримання розумних термінів розгляду кримінальних проваджень і в таких рішеннях як «Меріт проти України»; «Мухін проти України»; «Теліга та інші проти України»; «Єфименко проти України»; «Смирнова проти України»; «Плєшков проти України»; «Литвинюк та 9 інших проти України» та інших.
Як вбачається з наведених нами фактів, порушення національними судами прав і свобод громадян залишаються незмінними й після спроб їх неодноразових реформ, а це є ще одним підтвердженням наших висловлювань про «постановність» та «картинковість» деякого ряду українських реформаторських заходів. Таким чином, вищенаведене свідчить, що продовжує мати місце невиконання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. Разом із неврахуванням практики Європейського суду з прав людини це означає, що Україна продовжує не дотримуватися взятих на себе зобов’язань у сфері захисту прав людини, у тому числі й зобов’язань, взятих Україною на себе при підписанні угоди про безвізовий режим з Європейським Союзом, яке відбулося у Страсбурзі 17 травня 2017 р.
Українська держава є відповідальною за прийняття національного законодавства, яке повинно відповідати європейській системі захисту прав людини. Мають бути сповна реалізованими й конституційні вимоги щодо прав і свобод людини з урахуванням прецедентного права Європейського суду з прав людини. На жаль, суттєвих зрушень у цьому питанні не спостерігається. Натомість є запит суспільства і навіть розуміння певних кіл українського істеблішменту необхідності кардинальних і справжніх реформ, але все виходить як у тій приказці: «Рада душа до раю, та гріхи не пускають». А не пускають робити це ті грішники, про яких ми й пишемо: грішники — представники організованої корупційної спільноти та олігархату, щупальця яких міцно зав’язані на всі державні структури, у тому числі й судові органи.
Судді знову в привілейованому становищі
На сьогодні так зване «реформоване» українське кримінальне процесуальне законодавство перебуває в суперечності з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. У КПК України 2012 р. (ч. 1 ст. 318) закріплено, що судовий розгляд справи має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Тут ми лише уточнимо, що й будь-якої процесуальної процедури оскарження строку судового розгляду матеріалів кримінального провадження взагалі не передбачено.
Натомість склалася парадоксальна ситуація в кримінальному провадженні, коли для слідчих законодавець встановив вкрай обмежені терміни розслідування, чого не було раніше, у тому числі навіть у період радянської влади. І за слідчим, за задумом законодавця, найбільшим потенційним «злочинцем», встановлено контроль прокурора, керівника слідчого підрозділу та слідчого судді, у той час як за судом відсутній будь-який контроль, а ще необмеженість термінів розгляду готових матеріалів досудового розслідування. Ба більше, згідно з кримінальним законодавством усі посадовці, в тому числі прокурори та слідчі, несуть кримінальну відповідальність за: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364); перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365); службову недбалість (ст. 367 КК України) та ін. Судді знову в привілейованому становищі — вони не є суб’єктами таких посадових зловживань, очевидно, через те, що всі представники Феміди в Україні є «безгрішними ангелами».
Аналогічні норми є і в карному законодавстві європейських країн
Нагадаємо, в 2001 р. парламентарі найвищого законодавчого органу країни прийняли новий КК України, статтею 375 якого й передбачалася відповідальність суддів за неправосудні рішення. Нічого нового чи особливого ця стаття не встановлювала, а лише забороняла українським суддям, і то лише умисно, постановлювати завідомо неправосудні вироки, рішення, ухвали або постанови. Такі заборонювальні норми існували в українському кримінальному законодавстві багато років. Аналогічні норми є в карному законодавстві європейських та інших країн, зокрема в нашого найближчого сусіда — Польщі. У Карному кодексі Республіки Польща є Розділ ХХХ «Злочини проти правосуддя». Спеціальних, нібито, норм для суддів немає, але йдеться просто про суб’єктів, які вчиняють певні діяння проти правосуддя. Статтями 234, 235 і 236 передбачена кримінальна відповідальність для тих суб’єктів, які вчинили такі діяння, як неправосудне обвинувачення; створення неправдивих доказів або інших підступних засобів, спрямованих проти конкретної особи переслідування; приховування доказів невинуватої особи, підозрюваної у вчиненні злочину (Карний кодекс Республіки Польща / пер. укр. мовою Бормецької Г. В.; наук. ред. Берзін П. С. Київ: ВАІТЕ, 2015. 172 с.). У Кримінальному кодексі Королівства Іспанія також є Розділ ХХ «Про злочини в сфері правосуддя». У ст. 446 йдеться про кримінальну відповідальність судді за: навмисне винесення незаконного вироку або рішення; ст. 447 — за винесення незаконного вироку або рішення, навіть якщо це була необережність чи неприпустиме незнання; ст. 448 — за відмову винести вирок без законної причини або з приводу неясності, недостатності або мовчання закону; ст. 449 — за діяння, передбачені ст. 448, у разі злісного затягування відправлення правосуддя, вчинене для досягнення будь-якої незаконної мети (Кримінальний кодекс Королівства Іспанія. / пер. укр. мовою О. В. Лішевської; за ред. В. Л. Менчинського. Київ: ОВК, 2016. 284 с.). І Кримінальний кодекс ФРН у § 339 передбачає відповідальність за винесення неправосудного вироку, згідно з яким суддя, інша посадова особа або третейський суддя, який при керівництві розглядом справи або винесенні рішення щодо неї обходить закон на користь або на шкоду однієї зі сторін, карається позбавленням волі на строк від одного до п’яти років (Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии. Науч. ред. и вступ. статья Д. А. Шестакова; предисловие Г.-Г. Йешека; пер. з нем. Н. С. Рачковой. СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2003. 524 с.).
Відповідальність судді за неправосудні рішення
Таким чином, законодавство країн Європейського Союзу досить докладно регламентує кримінальну відповідальність судді за неправосудні рішення та характеризується певними особливостями: 1) злочинні діяння судді визначаються як посадові (службові) злочини; 2) криміналізовано значно ширше коло неправосудних діянь судді: зокрема, окремими нормами передбачено кримінальну відповідальність судді за постановлення неправосудного рішення у формі грубої необережності; за проявлення несправедливості при вирішенні чи розгляді справ; за отримання суддею хабара; за незаконне звільнення від кримінальної відповідальності; за розголошення таємниці судового розгляду; за відмову здійснити правосуддя; за злісне затягування правосуддя; за збурювання неповаги або ганьблення установ, законів чи дій влади, вихваляння дій, що суперечать законам, розпорядженням влади чи обов’язкам служби; за фальсифікацію доказів; 3) окремо виділено такі ознаки складу злочину, як мета, спосіб та наслідки неправосудного рішення (Квасневська Н. Д. Законодавство країн Європи про кримінальну відповідальність суддів за неправосудність. Судова Апеляція. 2009. № 2 (15). С. 97—98).
Тому ми не можемо погодитися з тими захисниками суддів, які стверджують, що встановлена кримінальна відповідальність вітчизняних суддів була якимось винятковим інститутом. Але ми добре розуміємо зміст таких посилань та кому вони вигідні. У деяких державах дійсно немає такої спеціальної норми, про яку ми ведемо мову, але там є відповідальність суддів за різні зловживання владою, які охоплюють і неправосудні рішення. В Україні, як уже зазначалося вище, усе навпаки. Суддівські захисники також забувають, що в країнах Європейського Союзу є такі держави, де існує навіть загальна процедура притягнення суддів до кримінальної відповідальності, хоча існує й закріплена особлива процедура. Але ми можемо й не озиратися на практику інших країн. Там може бути високий рівень професіоналізму й порядності членів суддівського корпусу, що дійсно є в багатьох державах сталої демократії. Негативні ж події в діяльності суддів у нашій країні, на наш погляд, поки що вимагають правових засобів застереження щодо їх протиправної діяльності.
Відшкодування шкоди, завданої рішеннями суддів, в Україні здійснюється державою. Проте такий суддівський імунітет не є абсолютним і влада повинна вжити відповідних заходів щодо відшкодування збитків винуватими особами — суддями. Так, у п. 5.2 Європейської хартії про статус суддів прямо зазначено, що в певних випадках держава може звернутися до судді з регресною вимогою, якщо він припустився грубого порушення своїх обов’язків. (Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 р. ). Але в Україні, з її значними економічними труднощами та постійною рекордною кількістю відшкодувань громадянам шкоди за порушення їх прав у процесі судочинства за рішеннями Європейського суду з прав людини, цей інститут не працює. Хоча лише в 2020 р. Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити заявникам майже 686 тисяч євро (Хребет А. Выполнение решений ЕСПЧ: у Украины — один из худших показателей в Европе).
«Апетит приходить під час їжі»
Проте українським суддям було всього цього замало для своєї незалежності, незважаючи на здобуте. Отримавши матеріальні блага, недоторканність, свої суддівські органи та органи суддівського самоврядування, вони не могли зупинитися на досягнутому. Їм усього цього не вистачало, бо, як кажуть: «апетит приходить під час їжі». У чинному КК України залишалася ще ст. 375, яка одна з небагатьох стосувалася суддів і передбачала кримінальну відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Як свідчить статистика, за ці діяння до кримінальної відповідальності притягувалося в Україні менше 1% суддів із загального складу суддівського корпусу. Але й цього вони не могли терпіти. І, будемо вважати, невипадково (думаємо, що читачі нас сприймуть правильно, що мається на увазі під цим припущенням) знайшлися 55 парламентарів того самого законодавчого органу, який майже 19 років тому прийняв цю статтю. Вони глибоко перейнялися суддівською незалежністю та направили до КСУ подання щодо відповідності Конституції України ст. 375 КК України. У даній ситуації безгрішність діянь суддів знову вирішували самі судді, але вже Конституційного Суду України, яких також стосувалася ця заборона приймати неправосудні суддівські рішення. А виступати самим проти себе якось не зручно, інше рішення — на руку. Тож вони й прийняли до дії останній варіант — КСУ рішенням від 11 червня 2020 р. № 7-р/2020 визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ст. 375 КК України.
І тому зрозумілими вбачаються кроки гаранта української Конституції – Президента України щодо відсторонення голови КСУ, про якого навіть у журналістських розслідуваннях йдеться як про особу, причетну до суддівського шахрайства та отримання хабарів. Водночас треба зазначити, що Велика Палата ВС ухвалою від 7 жовтня 2021 р. призначила до розгляду апеляційну скаргу Володимира Зеленського на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС у справі № 9901/96/21 за позовом О. Тупицького щодо оскарження Указу Президента України від 27 березня 2021 р. № 124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування іншого Указу Президента України – від 14 травня 2013 р. № 256 про призначення позивача суддею Конституційного Суду України. Проте незмінним залишається постулат, що в таких справах дійсно треба починати з голови.
«Справи Майдану» стосовно суддів будуть закриті
У навколишньому світі нічого так просто не буває. Усі діяння та їх наслідки мають відповідний причинний зв’язок. Юристи під свіжим враженням від такого рішення КСУ зазначали, що таке рішення призведе до закриття всіх кримінальних проваджень, відкритих за ст. 375 КК України, навіть ті, які вже розглядаються судами. Це стосується також проваджень, відкритих за наслідками дій суддів під час Революції Гідності. А ось, що сказав колишній керівник Управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури України Сергій Горбатюк, який керував розслідуванням кримінальних проваджень щодо суддів, які приймали неправосудні рішення щодо учасників Майдану. Він повідомив, що наслідком скасування Конституційним Судом ст. 375 КК України про відповідальність суддів за завідомо неправосудні вироки буде закриття кількох сотень кримінальних справ, у яких фігурують судді з розгляду справ щодо майданівців. За словами С. Горбатюка, «по всій Україні розслідувалися 400 кримінальних проваджень за фактами понад 300 незаконних арештів майданівців та приблизно 400 фактів незаконного позбавлення водійських прав автомайданівців. У цих справах фігурували близько 300 суддів» та «за результатами розслідування уже тоді було повідомлено про підозру 23 суддям за винесення неправосудних рішень. Обвинувальні акти відносно цих суддів були передані до суду». Тепер, після набуття чинності даного рішення КСУ, усі згадані справи відносно суддів будуть закриті.
Так і сталося. Тепер Ви самі можете відповісти на запитання — кому це вигідно…
(Далі буде….)
Джерело: Юридичний вісник України
